3.2. Реалізація системного підходу до об’єктів діяльності, педагогічних об’єктів

Системний підхід - напрям у методології пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить розгляд об’єктів як систем.

Системний аналіз - практичний засіб розв’язання складні комплексних проблем. Виник у 60-х рр. XX ст. для вирішення військових стратегічних управлінських завдань, коли від одиниць озброєння слід було; переходити до складних військово-технічних комплексів (систем). Одним перших системний аналіз ввів у педагогіку Ф. Ф. Корольов.

У процесі розв’язання завдань (насамперед, управлінських) часто здійснюється вибір в умовах невизначеності, що обумовлено наявність таких факторів, які неможливо оцінити кількісно (наприклад, в педагогічні сфері це - дії учнів, учителів, батьків учнів, педагогів позашкільних закладі освіти, громадських організацій, що впливають на виховання та ін.). Методи системного аналізу націлені:

• на пошуки та обґрунтування альтернативних варіантів вирішення проблем;

• на виявлення основних факторів і масштабів невизначеності кожного з варіантів (альтернатив);

• на співставлений (експертну оцінку) всіх варіантів за найбільш актуальними критеріями ефективності.

Як послідовність реалізації системного аналізу, можна привести план реалізації системного аналізу:

• постановка проблеми, визначення мети, формування критерії) відбору перспективно результативних варіантів, критеріїв експертної оцінки;

• структурний аналіз досліджуваної системи;

• розробка концепції розвитку системи й проробка можливих варіантів. Побудова математичної чи логічної моделі, тобто систем зв’язків між цілями, альтернативними засобами, середовищем та вимогами до ресурсів;

• безпосередній аналіз відібраних варіантів рішень та їх наслідків;

• вибір альтернативних засобів, за допомогою яких можна досягти мети, і які являють собою сукупність системних елементів стратегій. Визначення затрат ресурсів для системи.

У процесі використання системного аналізу слід дотримуватись наступних принципів:

• процес прийняття рішень має починатися з виявлення та чіткої формулювання цілей на перспективу;

• проблему слід розглядати цілісно, як єдину систему і виявляти в наслідки та взаємозв’язки кожного частинного рішення;

• обов’язковим є виявлення та аналіз альтернативних шлях розв’язання проблеми;

• цілі окремих підрозділів (елементів системи) не повинні вступати в конфлікти з цілями всієї системи або відповідної програм реалізації.

Системний аналіз може бути націлений на дослідження певних елементів, функцій системи, історії її розвитку тощо. Тому системний аналіз може мати такі аспекти.

• компонентний,

• структурний,

• функціональний,

• інформаційно-комунікативний,

• генетичний (історичний),

• інтегративний, та ін.

Системний підхід та системний аналіз широко використовуються педагогіці та педагогічній діяльності.

Системний підхід спрямований на розкриття цілісності педагогічних об’єктів, виявлення в них різноманітних типів зв’язків та зведення їх єдину теоретичну картину.

Системний аналіз застосовують для практичного розв’язання складних комплексних проблем навчання та виховання. Важливе місце відводиться системному аналізу в комплексі з використанням програмно-цільового методу, комп’ютерних технологій, насамперед, при розробці комплексних довгострокових програм щодо розв’язання найважливіших освітньо - виховних проблем.

Наприклад, систему вищої освіти України можна аналізувати на підставі різних чинників, зокрема через виявлення зовнішніх зв’язків освіти з різними підсистемами суспільства, а саме:

• між вищими навчальними закладами та закладами культури, спорту тощо за місцем їх розташуванням з метою організації;

• спільної освітньої, культурної, виховної, спортивної, науково та іншої діяльності;

• між вищими навчальними закладами та підприємствами, установами з метою виявлення потреби у професійних кадрах у різних галузях господарювання та створення системи розподілу випускників;

• між вищими навчальними закладами та органами місцевого самоврядування, закладами середньої освіти з метою виявлення контингенту осіб, яких можна навчати, та створення системи відбору абітурієнтів до навчальних закладів;

• міжнародне співробітництво вищих навчальних закладів у освітній, науково-технічній, методичній та іншій діяльності тощо.

Причини багатьох безрезультативних спроб удосконалити педагогічну систему України, на жаль, полягають у несистемному, локальному підході до освітніх перетворень (наприклад, прагненні удосконалення лише одного складника, як от: змісту освіти, укріплення матеріально-технічної бази навчальних закладів, покращення матеріального становища педагога тощо).