18. Критерії оцінювання і види грунтово-екологічного моніторингу.

Найважливішими умовами обрання певних критеріїв є незначна мінливість за відносно довгий проміжок часу під впливом природних факторів при одночасній можливості встановити коливання показників внаслідок дії антропо­генних і техногенних факторів; наявність простої і зручної методики, що дає змогу визначити і кількісно оцінити по­казник; наявність функціональної залежності між крите­рієм і дією антропогенних факторів; просторово-часову йо­го симетричність (ізотропність)

Процеси, показники і методи ґрунтового моніторингу:

1. Зміна структури ґрунтового покриву і контроль землекорис­тування

2. Трансфор­мація земель­них угідь за ґрунтовим покривом

3. Контроль оптимальності землекорис­тування Зміна основних властивостей і режимів

1. Гумусний стан (вміст гумусу, Вміст рухомих гумусних речовин)

2. Реакція ґрунтового розчину (рН водний рН сольовий, кислотність)

3. Водний режим (вміст вологи)

Для об'єктивного інформаційного забезпечення і прийняття правильних рішень ґрунтовий моніторинг повинен забезпечувати вихідні, поточні та періодичні дані про основні характеристики ґрунтового покриву. Обов'язковими оціночними критеріями є грануломет­ричний та мінералогічний склад, дані гумусного стану ґрунту.

Види грунтово-екологічного моніторингу

Залеж­но від характеру контрольованої інформації та поставле­ної мети виокремлюють перспективний (періодичність 1 раз на 10 років), віддале­ний (періодичність 1 раз на 5—10 років) та оперативний (щорічні спостереження) види моніторингу.

Перспективний та віддалений моніторинги дають змогу контролювати показники, що характеризують стан структурної частини ґрунту, оцінюючи яку, з'ясо­вують потенційну родючість. Ці показники малодинамічні, кількісно змі­нюються дуже повільно.

Оперативний моніторинг забезпечує постійне спо­стереження за найбільш динамічними показниками (рухомі форми поживних елементів, рН, фізичний стан ґрунту, вміст рухомих форм важких металів), що зу­мовлюють рівень ефективної родючості та агроекологіч­ний стан ґрунтів.

Система моніторингу ґрунтів, яка передбачає ком­плексне виконання перспективного, віддаленого та опе­ративного його видів, сприяє отримуванню об'єктивної інформації про гранулометричний, мінералогічний склад ґрунту, вміст у ньому гумусу;

18. Джерела та види забруднення Світового океану. Що таке дампінг? Вимоги до організації дампінгу.

Забруднюючі речовини надходять до Світового океа­ну як природним шляхом, так і внаслідок господарської діяльності людини. Ці види забруднень тісно взаємо­пов'язані, тобто антропогенні можуть посилювати при­родні небезпечні явища і навпаки.

До джерел природного забруднення океанів та морів належать:

• річковий стік;*прямий стік із суші (теригенний стік);*перенесення забруднюючих речовин через атмо­сферу.

Джерелами антропогенного забруднення Світового океану є:

• безпосередні скиди забруднюючих речовин , зокрема нафтопродук­тів при перевезенні, особливо у разі аварій танкерів;

• безпосереднє надходження забруднюючих речо­вин при підводних розробках та видобуванні мінераль­них ресурсів;

• підводні викиди нафти та газу;

• аварійні викиди із суден або підводних трубопро­водів;

• випробовування атомної зброї.

З'ясовано, що основними видами забрудню­вачів стають вуглеводи (сира нафта, нафтопродукти, нафтові вуглеводи); хлоровані вуглеводи (пестициди, поліхлоровані біфеніли); токсичні метали; радіоактивні речовини.

Дампінг — скид та захоронення відходів у морях і океанах.

Явище поширилося внаслідок здатності морського середовища переробляти велику кількість органічних і неорганічних речовин без помітних збитків для якості води. Однак дампінг сприч. низку негативних явищ:

1. частина забруднюючих речовин перетворюється на розчин, змінюючи якість води, інша — сорбується завислими речовинами та переходить у відклади дна;

2. наявність органічних речовин призводить до швидкої втрати кисню, появи сірководню;

3. підвищується мутність води, що сприч. заги­бель малорух. форм бентосу.

Вимоги до організації дампінгу:

• оцінювання якості, стану і властивостей матеріалів, що захороню­ються, їх токсичності, стійкості, здатності до накопи­чення і біотрансформації у водному середовищі та мор­ських організмах;

• здійснення нейтралізації, знезараження відходів;

• вибір районів скиду з урахуванням максимально­го розбавлення речовин, мінімального поширення їх за межі скиду, позитивного поєднання гідрологічних та гідрофізичних умов ; *забезпечення віддаленості районів скиду від місць нагулу і нересту риб.