Заявка на європейський патент

Заявка на європейський патент можна подати будь-яким обличчям, поза зв'язки з його громадянством чи місцем проживання (місцем перебування), обличчям фізичним чи юридичним, спільно чи індивідуально. Заявка на європейський патент можна подати до Європейського патентне відомство у Мюнхені, його філії у Гаазі чи національні патентні відомства договірних держав.

У заявці на європейський патент має бути звичайний для патентного права мінімум документів:

- заяву про видачу європейського патенту;

- опис винаходи;

- чи кілька пунктів формули винаходи;

- креслення, куди зроблено заслання описі чи формулі винаходи;

- реферат винаходи.

Опис винаходи повинна утримувати відомості, які зазвичай включаються на розкриття сутності заявленого рішення, показу фактичної його значимості і натомість відомого рівня техніки і властивих йому переваг. У ньому наводяться:

- назва винаходи;

- вказівку галузь техніки, до котрої я винахід належить, і характеристика рівня техніки з урахуванням приведення документів, що відбивають рівень;

- розкриття винаходи у висловлюваннях, дозволяють зрозуміти технічне завдання, навіть якщо вона точно б не названа, і що завдання засобами винаходи. Тут-таки належних випадках вказуються переваги, надані винаходом, стосовно відомому рівню техніки;

- стисле опис постатей креслень, якщо вони є;

- по крайнього заходу одне із способів здійснення винаходи з приведенням, якщо потрібно, прикладів і заслань на креслення;

- роз'яснення того, як винахід може знайти промислове застосування, якщо це вочевидь не випливає з описи сутності винаходи.

З усіх існуючих способів викладу формули, відомих праву окремих груп країн, Конвенція сприйняла так звану німецьку схему з виділеної новизною.

Офіційними мовами ЕПВ є англійський, французький і "німецький, одному з яких і було мусить бути подали заявку. Причому обраний заявником мову застосовуватиметься протягом усього провадження у заявці, в тому числі після видачі патенту.

Експертиза з питань європейської заявці

Першим етапом відстроченою експертизи є перевірка виконання формальних вимог до заявці (проведення формальної експертизи). Особливість їх у рамках Конвенції у тому, що початкова стадія цього дослідження переслідує спеціальну мета - можливість встановлення пріоритету. Тож тут у ранній стадії виробництва, з'ясовується наявність необхідного мінімуму документів мають у заявці, основі яких закріплюється першість.

Заявка, пройшла формальну експертизу, піддається наступному виду відомчої перевірки - пошуку на новизну, де проводиться добір джерел інформації, причетних до новизні гаданого винаходи. Через війну пошуку визначається рівень техніки, в якості основи задля встановлення новизни, і з'ясовується, входить чи заявлене рішення, у цей відомий рівень чи ні.

Наступний етап перевірки за заявкою - її публікація (разом із звітом про пошуку), має двояку спрямованість: з одного боку, вона лежить ознайомленню зацікавлених на осіб із новим технічним рішенням, з іншого дозволяє здійснити позавідомчу перевірку заявленого рішення шляхом надання цим зацікавленим особам можливості висловити свої зауваження про його патентоспроможності.

Через війну проведених відомчих і позавідомчих досліджень (звіту про пошук компромісу та зауважень третіх осіб) заявник отримує відомості, які йому прийняти на відношенні подальшої долі заявки: або водити клопотання повної експертизі із можливим попереднім внесенням у ній змін, або, зовсім відмовитися від отримання патенту. Отже, попередні подачі клопотання етапи дослідження хіба що грають роль бар'єра, який пропускає до її повної експертизі рішення, у яких виявлено невідповідність новизні.

Правила відстроченою експертизи завжди передбачають термін, протягом якого заявник може подати клопотання її проведенні. Але на відміну від створення низки країн, де цей термін значний за величиною, Конвенцією передбачається термін більше обмежений - 6 міс. з дати публікації звіту про пошуку, що робить систему перевірку в справою більш компактною.

Експертиза патентоспроможності, здійснювана за нормами Конвенції: одноступінчата, тобто. рішення відомства, прийняте після проведення дослідження на патентоспроможність, завершує виробництв за заявкою. Виняток участі третіх осіб в цій стадії, тим щонайменше, значить відмовитися від можливості залучити до вирішення питання про патентоспроможності. Таку можливість йому за нормами Конвенції надається після публікації рішення відомства про видачу патенту протягом дев'яти наступних місяців. Уявлення заперечення зацікавлених осіб служить основою проведення процедури по запереченням, що є, сутнісно остаточним етапом дослідження патентоспроможності у межах відомства.

Білет 12.

1= Суб’єкти патентного права: види, правовий статус.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є їх ,творці. Творець винаходу, корисної моделі є винахідник, а творець промислового зразка — автор промислового зразка.

Винахідник — людина, інтелектуальною, творчою діяльністю якої створено винахід, корисну модель. Автор промислового зразка — людина, творчою працею якої створено промисловий зразок .Суб’єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок можуть бути також інші особи, які набули це право на підставі договору чи закону: роботодавець і правонаступник. Роботодавець — особа, яка найняла працівника за трудовим договором.

Заявник — це особа, яка подала заявку про видачу патенту або набула статусу заявника .Учасником патентних правовідносин є компетентний державний орган, який здійснює видачу патентів - є Державна служба інтелектуальної власності.

У патентних правовідносинах можуть брати участь представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Патентний повірений повинен бути громадянином України, який: постійно проживає в Україні; має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту у сфері охорони інтелектуальної власності; має не менш як п'ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної власності; склав кваліфікаційні екзамени, пройшов атестацію і одержав свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного. Патентний повірений має право:

підписувати заяви, клопотання, описи, формули винаходів тощо;

подавати та одержувати матеріали, що стосуються охоронних документів;

виконувати платіжні операції;

вносити зміни до опису винаходів і креслень;

відкликати заявки на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності;

подавати доповнення, заперечення, скарги;

вживати заходів для підтримання чинності охоронних документів;

проводити науково-дослідні роботи, частиною яких є патентні дослідження;

представляти інтереси власників прав на об'єкти інтелектуальної власності в державних і судових органах тощо.

Обов'язки патентного повіреного

15. Патентний повірений зобов'язаний сумлінно виконувати свої обов'язки і додержуватися вимог законодавства, захищати інтереси особи, яку він представляє.

16. Патентний повірений зобов'язаний зберігати в таємниці відомості, одержані ним під час здійснення своїх професійних обов'язків, зокрема суть порушених особою, яку він представляє, питань, зміст консультацій, порад, роз'яснень тощо.

17. Патентний повірений зобов'язаний відмовитися від надання своїх послуг або припинити їх надання, якщо вони можуть бути використані у справі, в якій він вже представляв або консультував іншу особу з протилежними інтересами і конфлікт не був вирішений.

2= Митні засоби захисту прав ІВ. Митні органи сприяють захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України відповідно до цього Кодексу та інших законів України. 1. У разі якщо митний орган на підставі даних митного реєстру об'єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону, виявляє ознаки порушення прав інтелектуальної власності щодо товарів, пред'явлених до митного контролю та митного оформлення, їх митне оформлення призупиняється, а товари підлягають розміщенню на складі цього органу. Рішення про призупинення митного оформлення товарів на строк до 10 робочих днів і в разі необхідності продовження цього строку не більш як на 10 робочих днів приймає керівник митного органу або особа, яка виконує його обов'язки. У день прийняття рішення про призупинення митного оформлення товарів митний орган засобами факсимільного та/або електронного зв'язку повідомляє правовласника про факт пред'явлення цих товарів до митного оформлення, а декларанта - про причини призупинення їх митного оформлення, а також повідомляє декларантові найменування та адресу правовласника. У разі призупинення митним органом митного оформлення товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, за відсутності вагомих причин вважати такі товари контрафактними правовласник протягом строків, зазначених у частині другій цієї статті, може звернутися до митного органу з письмовою заявою про надання згоди на поновлення митного оформлення таких товарів. У такому разі правовласник не має права вимагати знищення такого товару від його власника. 2. Реєстрація майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності у митному реєстрі таких об’єктів. 3. У разі призупинення за підозрою у порушенні прав інтелектуальної власності митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, такі товари можуть бути знищені під митним контролем за спрощеною процедурою до розгляду судом справи про порушення прав інтелектуальної власності по суті за умови відсутності обмежень, встановлених відповідно до рішень інших уповноважених державних органів. У разі надання згідно з положеннями цієї статті власником товарів, митне оформлення яких призупинено за підозрою у порушенні прав інтелектуальної власності, згоди на знищення цих товарів за спрощеною процедурою та за умови їх фактичного знищення, власник таких товарів звільняється від адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 476 цього Кодексу. 4. У процесі здійснення митного оформлення допускається зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на товарах або їх упаковці з метою усунення ознак порушень прав інтелектуальної власності за умови узгодження таких операцій з правовласником або на його вимогу. Такі операції здійснюються за рахунок правовласника або інших осіб за домовленістю з ними.

3= Правова охорона товарних знаків у міжнародному приватному праві. Товарний знак ЄС.

Правова охорона товарних знаків та знаків обслуговування у більшості країн ґрунтується на таких важливих передумовах, як державна реєстрація позначень і добросовісність заявника. Водночас можливий позареєстраційний захист товарних знаків, за умов, що вони належать до категорії загальновідомих у розумінні ст. 6bis Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Захист товарних знаків та знаків обслуговування здійснюється з метою недопущення недобросовісної конкуренції, підтримання позитивної репутації та іміджу товаровиробників, забезпечення споживачів якісною продукцією та скорочення їхніх витрат на пошук необхідної інформації, стимулювання інвестиційної діяльності, пов'язаної з розвитком нових високоякісних виробництв тощо.

Інституційний аналіз інтелектуальної власності передбачає дослідження альтернативних систем специфікації прав власності на засоби індивідуалізації, які визначають рівень та структуру трансакційних витрат, пов'язаних з створенням, використанням і захистом відповідних прав. Світовій практиці відомі дві централізовані (законодавчо закріплені) системи надання правової охорони засобам індивідуалізації: система попереднього використання, за якої виключні права надаються за фактом першого використання; реєстраційна система, за якої виключні права надаються за фактом централізованої реєстрації¹⁶.

На думку сучасних дослідників, система попереднього використання гнучко диференціює засоби індивідуалізації за ступенем охороноздатності, забезпечує економічну ефективність у мікроекономічному аспекті та дає змогу повніше реалізувати економічні переваги від використання засобів індивідуалізації.

Незастосування диференційованого підходу за реєстраційної системи призводить до "перевиробництва" вимог та критеріїв до позначення, яке претендує на охороноздатність. Водночас прописаних критеріїв замало для попередження опортуністичної поведінки¹⁷.

Кількість чинних товарних знаків у всіх країнах світу досяг­ла 4 млн і постійно зростає. Нині у світі щорічно подається близько 600 тис. заявок на товарні знаки і реєструється май­же 400 тис. знаків. Термін дії свідоцтв на товарні знаки в більшості країн майже не обмежується і постійно продовжується. Водночас у таких країнах, як Австралія, Бразилія, Ірландія та ін. термін дії такого свідоцтва становить 7 років і продовжуєть­ся до 14 років; 10-річний термін дії (з продовженням ще на 10 років) запроваджено в Україні, Австралії, Німеччині, Мек­сиці, Польщі та інших країнах, у США свідоцтво видається на 20 років. Цікаво, що загальновідомі товарні знаки стали об'єктом правової охорони у 1925 р. після доповнення Па­ризької конвенції про охорону промислової власності спе­ціальною статтею, норми якої зобов'язували країни Паризь­кого союзу відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію та забороняти застосування товарних знаків, що відтворюють, імітують чи є прикладом інших товарних знаків або здатні викликати змішування зі знаками, що за визначенням компе­тентного органу країни є загальновідомими.

За сучасних умов загальновідомі товарні знаки охороня­ються Угодою TRIPS, Директивою ЄС про товарні знаки, а та­кож постановою Європейської комісії від 20 грудня 1993 р. про товари/знаки Співдружності, Спільною резолюцією Гене­ральної Асамблеї Всесвітньої організації інтелектуальної власності та Асамблеї Паризького Союзу про положення щодо охорони загальновідомих знаків, прийнятою у вересні 1999 р.

Згідно з Паризькою конвенцією про охорону промислової власності правова охорона фірмових найменувань здійснюється у всіх країнах ЄС без обов'язкового подання заявки чи реєстрації. Водночас конкретні механізми регулювання цих прав мають значні відмінності у різних країнах. Захист прав на фірмові найменування може здійснюватись як у судовому порядку через заборону неправомірного використання фірмового найменування та відшкодування збитків власнику, так і адміністративним шляхом на основі відмови від реєстрації фірмового найменування, тотожного раніше зареєстрованому.

Правова охорона найменувань місць походження товарів передбачає їх реєстрацію, яка, однак, не забезпечує надання виключних прав. Право користування цим самим найменуванням, зареєстрованим у визначеному порядку, надається будь-яким суб'єктам господарювання за умови, що результати їх праці (товари, послуги) пов'язані з одним географічним місцем.

В п. 1 ст. 22 угоди TRIPS наголошується, що географічними є зазначення, які визначають товар як такий, що походить з певної території, регіону або місцевості, за умов, що якість, репутація або інші характеристики цього товару значною мірою пов'язані з його географічним походженням. При цьому країни-учасниці угоди зобов'язуються забезпечувати для зацікавлених сторін законні способи запобігання недобросовісній конкуренції, пов'язаній з використанням будь-яких засобів визначення або представлення товару, які свідчать, що товар походить з географічної території іншої, ніж реальне місце походження товару, у спосіб, який вводить в оману споживачів.

Білет №13

1= Поняття, ознаки, функції та види торговельних марок (знаків для товарів і послуг). Умови надання правової охорони торговельним маркам. Підстави для відмови в наданні правової охорони.

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація, придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами.Законодавство передбачає, що об'єктом знака для товарів і послуг можуть бути словесні; зображувальні (композиція ліній, фігур, плям, форм на площині); об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки — пляшки, флакони тощо); звукові (наприклад, музикальні сигнали як позивні тієї чи іншої радіостанції); буквено-цифрові; комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних елементів). Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

ТМ може класифікуватись за рядом ознак:

За юридичним змістом -незареєстрована; зареєстрована

За формою вираження - словесна; образотворча, об'ємна; комбінована; світлова; звукова

За ступенем популярності - звичайні; відомі; загальновідомі

За кількістю вимірів двомірні (плоскі); тривимірні (об'ємні)

За розрізняльної здатністю - сильна; слабка

За типом впливу на органи почуттів- для слуху; для зору; для дотику; для запаху ; для смаку; комбінована

За кількістю і специфікою користувачів -індивідуальна; у спільній власності; колективна; сертифікаційна

За характером використання в господарській діяльності торговельна марка - працює; непрацююча

За джерелом походження торговельна марка власна;позикових (ліцензійна або франчайзингова)

За об'єктом використання торговельна марка товарний знак; знак обслуговування

За суб'єктом використання торговельна марка - марка виробника; марка представника послуг; марка посередника

За ступенем охоплення продукції / послуг торговельна марка індивідуальна для конкретного товару / послуги; індивідуальна для групи товарів / послуг; індивідуальна для всього асортименту

За територіальним охопленням торговельна марка - марка регіонального ринку; марка загальнодержавного ринку; марка міжнародного ринку

За строком отримання торговельна марка - звичайна; прискорена

Правова охорона надається лише тій марці, яка не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі. Необхідними умовами правової охорони марки також є: 1) здатність відрізнити дану марку від інших марок та загальновживаної чи національної символіки (принцип відносної новизни торговельної марки); 2) дотримання прав інших суб'єктів права інтелектуальної власності.Правова охорона торговельної марки посвідчується свідоцтвом, в якому міститься перелік товарів і послуг, що позначаються зареєстрованим знаком. Строк чинності свідоцтва — 10 років від дати державної реєстрації. Якщо торговельна марка належить кільком власникам, то користування нею визначається угодою між ними. Власник свідоцтва має право забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу.

Підстави для відмови в наданні правової охорони: не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують: державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми); офіційні назви держав; емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки.

Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію; фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв.

Не реєструються як знаки позначення, які відтворюють: промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

2= Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або в повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК України). Поділяються на авторські договори про передачу виключного права на використання твору та авторські договори про передачу невиключного права на використання твору. За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються. За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невик-лючне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Істотними умовами договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності є: строк дії договору, способи використання твору, територія, на яку поширюється право, що передається, розмір і порядок виплати авторської винагороди, а також інші умови, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди. Проте умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об´єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим ЦК України або іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об´єктів, є нікчемними. Договори про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності укладаються в письмовій формі.

3= Правова охорона географічних зазначень у ЄС.

ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ ТА ВКАЗІВКА ПРО ПОХОДЖЕННЯ

Вищезазначене Положення містить два терміни: "географічне зазначення" та "вказівка про походження", визначення яких містяться у статті 2. Відповідно до цієї статті вказівкою про походження визнається назва регіону, спеціальної місцевості або, у виключних випадках, країни, яка використовується для позначення сільськогосподарського продукту або продукту харчування, який звідти походить, та якість або характеристики якого суттєво або виключно обумовлюються специфічним географічним середовищем, яке включає природний та людський фактори, та виготовлення і підготовка якого відбуваються на визначеній географічній території.

Географічним зазначенням, відповідно до пункту 2.2 (b), визнається назва регіону або спеціальної місцевості, яка використовується для позначення сільськогосподарського продукту або продукту харчування, який звідти походить та має спеціальну якість, репутацію або інші характеристики, які обумовлені географічним місцем походження такого продукту, та виготовлення або підготовка якого відбувається на визначеній географічній території.

Слід зазначити, що визначення термінів "географічне зазначення" та "вказівка про походження", які містяться у Положенні № 2081/92 ЄС є майже ідентичними до визначення термінів "географічне зазначення" та "назва місця походження" відповідно до положень Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

ПРИНЦИП СПЕЦИФІКАЦІЇ ТОВАРІВ

Правова охорона географічних зазначень, як відповідно до законодавства ЄС, так і відповідно до законодавства України, мають одним із основних принципів охорони принцип ненадання охорони тим географічним зазначенням/вказівкам про походження, які стали видовими назвами товарів. Однак, немає узгодженості між Україною та Європейським Союзом з приводу того, які саме географічні зазначення є видовими назвами товарів.

Іншим основним принципом правової охорони географічних зазначень відповідно до законодавства ЄС є принцип специфікації товарів, щодо яких застосовується відповідне географічне зазначення або вказівка про походження. Положення щодо специфікації є детально розробленими.

Українське законодавство не містить положень, які б визначали критерії специфікації товарів, процедуру щодо перевірки відповідності товарів вимогам специфікації. Вимоги щодо якості, особливих властивостей, інших характеристик товарів, які позначаються географічним зазначенням, містяться лише у п. "г" ч. 4 ст. 7 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". У пункті 2.2. Положення "Про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 13.12.2001 р. № 798, вказується, що запис про реєстрацію географічного зазначення має містити опис особливих властивостей, певних якостей, інших характеристик, репутації товару та межі географічної місцевості, де виробляється такий товар, з якою пов'язані ці особливі властивості, якість, інші характеристики та репутація товару. Окрім вищезазначених українське законодавство не містить положень щодо специфікації товарів. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 року про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливостей та інших характеристик товарів так і не було реалізовано.

Слід зазначити, що встановлення специфікації або навіть критеріїв специфікації, які б підходили для усіх видів, товарів, на нашу-думку, є неможливим. Тому закріплення специфікації або критеріїв специфікації товарів не знайшло відображення в Законі України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", як у єдиному правовому акті, положення якого застосовуються для географічних зазначень усіх видів товарів. Наділення спеціальних державних органів компетенцією встановлення у підзаконних нормативних актах та контролю за дотриманням вимог специфікації вищезазначеним Розпорядженням КМУ є цілком зрозумілим. Однак, жоден із органів, перерахованих у Розпорядженні, досі не прийняв такі акти.

Білет №14

1= Дострокове припинення чинності патентних прав. Визнання патенту недійсним. Припинення дії патенту.

Чинність патенту припиняється зі впливом строку його чинності. Водночас патентне законодавство передбачає випадки дострокового припинення чинності патенту:

1) чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору. 2). дія патенту припиняється в разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності. При цьому дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.

Відповідно до ст. 468 ЦК України чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент припинення.

Патент може бути визнано в судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності;наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було в поданій заявці; видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

При визнанні патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту.

2= Поняття та види юридичної відповідальності за порушення прав ІВ. Способи захисту прав ІВ. Відповідальність За порушення авторських і суміжних прав настає цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність. Відповідно до ст. 431 Цивільного кодексу України порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену ЦКУ, іншим законом чи договором. Кожна особа відповідно до ст. 16 ЦКУ має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. Згідно з ч. 2 ст. 432 ЦКУ суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та знищення таких товарів; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності, або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.(див. пит.. 36)

Способами захисту прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, а тому суд може застосувати інші способи захисту. Підсумовуючи аналіз способів захисту цивільних прав та інтересів, необхідно відзначити, що за загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу. Крім того, ст. 16 також допускає можливість встановлення способу захисту не лише судом, але й сторонами в договорі.

3= Правова охорона промислових зразків в ЄС.

МАДРИДСЬКА УГОДА ПРО МІЖНАРОДНУ РЕЄСТРАЦІЮ ЗНАКІВ 1891

- міжнар. договір, підписаний 14. IV 1891 у м. Мадриді (Іспанія) рядом держав — учасниць Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883. Регулює порядок реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування у Міжнар. бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) у м. Женеві (Швейцарія). Мадрид, угода кілька разів переглядалася [востаннє 1979 у м. Стокгольмі (Швеція)]. Станом на 2000 Угоду підписали бл. 50 держав (Австрія, Алжир, Білорусь, Болгарія, Вірменія, Єгипет, Італія, Німеччина та ін.). Реєстрація знака, здійснена відповідно до зазначеної Угоди, визнається міжнародною, оскільки має силу в ряді країн і потенційно — в усіх державах-учасницях (за винятком д-ви походження). Для користування перевагами Угоди заявник повинен бути гр-нином однієї з країн-учасниць чи мати пост, місце проживання або дійсне пром. чи торг, підприємство на тер. країни, що домовилася. Спочатку заявник повинен зареєструвати свій знак у нац. чи регіон, відомстві з товарних знаків. Після цього він може подати заявку на міжнар. реєстрацію через нац. чи регіон, відомство. Після здійснення міжнар. реєстрації заявка публікується Міжнародним бюро ВОІВ і про це повідомляється усім країнам, що домовилися (або у випадку Бельгії, Нідерландів і Люксембургу — регіон, відомству Бенілюксу з товарних знаків), перед якими заявник клопочеться про охорону знака. Кожна така д-ва (або відомство Бенілюксу) має право упродовж одного року заявити, що вона не може надати правової охорони знака на своїй території, зазначивши при цьому підстави прийнятого рішення. У разі такої заяви процедура продовжується у нац. відомствах країни, що відмовилася, або відповідно у суді. Якщо протягом року заява про відмову стосовно реєстрації не надійде, міжнар. реєстрація набуває чинності.

Міжнар. реєстрація дає володільцеві знака ряд переваг. Після реєстрації знака у д-ві, що є країною походження знака (або у відомстві Бенілюксу), йому потрібно подати лише одну заявку однією мовою (французькою), а також сплатити мито лише одному органу (Міжнародному бюро) замість того, щоб подавати окр. заявки до нац. відомств різних країн, які домовилися, різними мовами і сплачувати мито кожному нац. відомству. Міжнар. реєстрація вигідна і національним, і регіональним відомствам з товарних знаків, оскільки скорочується обсяг роботи, яку їм довелося б виконувати. Частина сплаченого Міжнародному бюро мита передається країнам — учасницям Угоди, в яких запрошується охорона знака.

Відповідно до положень Угоди засновано Мадридський союз з міжнародної реєстрації знаків, членом якого є кожна країна, що підписала Угоду. Місцеперебування союзу — м. Женева (Швейцарія).

Україна приєдналася до Угоди (у ред. 1967) 26.VIІ 1992

Білет №15

1= Поняття, ознаки, функції та види географічних зазначень (зазначень походження товару). Умови надання правової охорони географічним зазначенням. Суб’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Географічне зазначення - це назва країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, використовувана для позначення товару, особливі властивості якого виключно або переважно визначають характерні для певного географічного об'єкта природні умови, людський фактор або те й інше одночасно.

ознаки: географічне зазначення має містити пряму або непряму вказівку на те, що товар походить із конкретної країни, області або місцевості; має передбачати зв'язок позначення товару з його особливими властивостями, які визначають характерні для певного географічного об'єкта природні умови і (або) людський фактор; географічне зазначення товару стає самостійним об'єктом правової охорони тільки після встановленої законом реєстрації в Патентному відомстві; до географічних зазначень не висувають вимогу новизни.

Функції • розпізнавальна функція, • інформаційна функція; • рекламна функція; • охоронна (захисна) функція • якісна (гарантійна) функція; • психологічна функція • стимулююча функція.

Види: природні географічні зазначення (сформувалися під впливом природних умов); штучні географічні зазначення (сформувалися під впливом людського фактора, мають тенденцію до перетворення на видові зазначення); змішані географічні зазначення (сформувалися під впливом природних умов та людського фактора).

Відповідно до форми встановленого контролю в ряді країн географічні зазначення поділяють на звичайні, регламентовані, контрольовані.

звичайних, що позначають товари, природні специфічні властивості яких формуються під впливом географічного середовища.

Регламентованими, що позначають товари, специфічні властивості яких, як і вимоги щодо їх виробництва, регламентовані нормативними актами.

Контрольованими є географічні зазначення, що позначають товари зі специфічними властивостями, контроль за якими здійснюють на всіх етапах виробництва. Такі географічні зазначення мають більшу цінність, ніж звичайні або регламентовані, тому що товари, які вони позначають, користуються постійним попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках

Правову охорону надають географічному зазначенню, щодо якого виконано такі умови: воно є назвою географічного місця, з якого походить товар; його вживають як назву товару або як складову частину назви; у вказаному в назві географічному місці наявні характерні умови та (або) людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик; позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для географічного місця природними умовами та (або) людським фактором; хоча б основну складову позначуваного цією назвою товару виробляють та (або) переробляють у межах зазначеного географічного місця.

Правову охорону не надають географічному зазначенню, що: не відповідає умовам надання правової охорони географічному зазначенню;суперечить суспільному порядку, принципам гуманності та моралі;є видовою назвою товару;правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлений в іншому географічному місці;є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару.

Суб'єктами права на географічне зазначення відповідно до статті 502 Цивільного кодексу України є: виробники товарів, асоціації споживачів та інші визначені законом особи, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики яких пов'язані з певним географічним місцем; установи, що безпосередньо пов'язані із виробленням чи вивченням відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць .

2= Поняття експертизи як засобу доказування у справах з порушення прав інтелектуальної власності. Правові та організаційні засади призначення та проведення судових експертиз у сфері інтелектуальної власності.

Експерти державних судово-експертних установ керуються поняттям судової експертизи, визначеним ст. 1 Закону України “Про судову експертизу”: “Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що знаходиться у провадженні органів дізнання, досудового і судового слідства”.

З точки зору практики, можна сказати, що судова експертиза — це відмінний від інших специфічний різновид експертиз, що має особливий статус. Її подібність до експертиз у інших сферах людської діяльності полягає у тому, що вона, по суті, є дослідженням, заснованим на використанні спеціальних знань. Водночас далеко не будь-яке дослідження, засноване на використанні спеціальних знань, може називатися судовою експертизою, оскільки такі експертизи здійснюються у ході судового дослідження з цивільних, господарських або кримінальних справ, справ про адміністративні правопорушення.

Судова експертиза завжди призначається судом і проводиться особливим суб’єктом – судовим експертом, який набуває процесуального статусу у силу юридичного факту – ухвали суду або постанови слідчого.

Слово "експерт" походить від латинського слова "expertus" (досвідчений, обізнаний) і в даний час означає компетент­ну в якій-небудь галузі знань і/чи практичної діяльності особу, яка має певний юридичний статус. Тобто, "експерт" — видове поняття стосовно до родового по­няття "спеціаліст".

Європейська континентальна доктрина визначає правове становище експерта як помічника судді, англо-американська — як свідка. Вітчизняне законо­давство визначає юридичний статус екс­перта як самостійного суб'єкта процесу, який має власний обсяг процесуальних прав та обов'язків, що відрізняють його від інших суб'єктів процесуальної діяль­ності.

Відмінною рисою такого суб'єкта про­цесу є об'єктивна незаінтересованість в кінцевому вирішенні справи, що обумов­лено його функцією подання суду особливого доказу — експертного висновку. Спе­цифічним також є те, що експерт зазда­легідь (а priori) не має доказової інфор­мації — він добуває її в ході спеціального дослідження за допомогою своїх спе­ціальних знань.

Правовий статус експерта підпоряд­кований меті процесу і складається з його компетенції, визначеної процесуальними обов'язками і правами, а також правови­ки гарантіями належної реалізації ним своїх прав та обов'язків і його незалеж­ності. Оскільки експерт не є стороною (учасником) процесу та не має особистої юридичної заінтересованості у вирішенні справи, його участь в процесі обумовлена не якимись правами, а головним обов'яз­ком – дати об'єктивний висновок з поставлених перед ним питань.

У ст. 10 та 11 Закону України "Про судову експертизу" (далі – Закон) визначається, які особи можуть бути судовими експертами, а які – ні.

Зокрема, ст. 10 Закону визначає, що "Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, як мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності".

Цією ж статтею визначено, що до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом.

Статтею 7 Закону передбачено, що судово-експертна діяльність може здійснюватися на підприємницьких засадах, а також за разовими договорами. Однак органи дізнання, досудового слідства і суди зобов’язані доручати проведення судових експертиз переважно фахівцям, внесеним до Реєстру, згідно із статтею 9 Закону України "Про судову експертизу".

Проте, проведення експертизи за разовими договорами може мати місце лише у випадках, коли провести її в іншому порядку неможливо.

Права та обов’язки судового експерта особа набуває з моменту отримання відповідної кваліфікації судового експерта з відповідної спеціальності.

Атестацію з метою присвоєння кваліфікації судового експерта фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ проводить Центральна експертно-кваліфікаційна комісія при Міністерстві юстиції України.

Стаття 9 Закону запроваджує Державний Реєстр атестованих судових експертів, у якому реєструються атестовані судові експерти. Ведення цього Реєстру покладається на Міністерство юстиції України.Мінюст в галузі судової експертизи є організуючим та координуючим органом підпорядкованих науково-дослідних інститутів судових експертиз, до компетенції якого не належать призначення та проведення судових експертиз, а також надання правової оцінки діям судових експертів. Оцінку доказам, зокрема проведеній експертизі, відповідно до чинного законодавства дає суд, прокурор та слідчий.

Законодавство, зокрема Закони України „Про адвокатуру”, „Про судову експертизу”, „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” та Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) (далі – Положення), не містить прямої заборони щодо сумісництва вищевикладених видів діяльності.

3= Правова охорона географічних зазначень у ЄС.

ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ ТА ВКАЗІВКА ПРО ПОХОДЖЕННЯ

Вищезазначене Положення містить два терміни: "географічне зазначення" та "вказівка про походження", визначення яких містяться у статті 2. Відповідно до цієї статті вказівкою про походження визнається назва регіону, спеціальної місцевості або, у виключних випадках, країни, яка використовується для позначення сільськогосподарського продукту або продукту харчування, який звідти походить, та якість або характеристики якого суттєво або виключно обумовлюються специфічним географічним середовищем, яке включає природний та людський фактори, та виготовлення і підготовка якого відбуваються на визначеній географічній території.

Географічним зазначенням, відповідно до пункту 2.2 (b), визнається назва регіону або спеціальної місцевості, яка використовується для позначення сільськогосподарського продукту або продукту харчування, який звідти походить та має спеціальну якість, репутацію або інші характеристики, які обумовлені географічним місцем походження такого продукту, та виготовлення або підготовка якого відбувається на визначеній географічній території.

Слід зазначити, що визначення термінів "географічне зазначення" та "вказівка про походження", які містяться у Положенні № 2081/92 ЄС є майже ідентичними до визначення термінів "географічне зазначення" та "назва місця походження" відповідно до положень Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

ПРИНЦИП СПЕЦИФІКАЦІЇ ТОВАРІВ

Правова охорона географічних зазначень, як відповідно до законодавства ЄС, так і відповідно до законодавства України, мають одним із основних принципів охорони принцип ненадання охорони тим географічним зазначенням/вказівкам про походження, які стали видовими назвами товарів. Однак, немає узгодженості між Україною та Європейським Союзом з приводу того, які саме географічні зазначення є видовими назвами товарів.

Іншим основним принципом правової охорони географічних зазначень відповідно до законодавства ЄС є принцип специфікації товарів, щодо яких застосовується відповідне географічне зазначення або вказівка про походження. Положення щодо специфікації є детально розробленими.

Українське законодавство не містить положень, які б визначали критерії специфікації товарів, процедуру щодо перевірки відповідності товарів вимогам специфікації. Вимоги щодо якості, особливих властивостей, інших характеристик товарів, які позначаються географічним зазначенням, містяться лише у п. "г" ч. 4 ст. 7 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". У пункті 2.2. Положення "Про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 13.12.2001 р. № 798, вказується, що запис про реєстрацію географічного зазначення має містити опис особливих властивостей, певних якостей, інших характеристик, репутації товару та межі географічної місцевості, де виробляється такий товар, з якою пов'язані ці особливі властивості, якість, інші характеристики та репутація товару. Окрім вищезазначених українське законодавство не містить положень щодо специфікації товарів. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 року про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливостей та інших характеристик товарів так і не було реалізовано.

Слід зазначити, що встановлення специфікації або навіть критеріїв специфікації, які б підходили для усіх видів, товарів, на нашу-думку, є неможливим. Тому закріплення специфікації або критеріїв специфікації товарів не знайшло відображення в Законі України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", як у єдиному правовому акті, положення якого застосовуються для географічних зазначень усіх видів товарів. Наділення спеціальних державних органів компетенцією встановлення у підзаконних нормативних актах та контролю за дотриманням вимог специфікації вищезазначеним Розпорядженням КМУ є цілком зрозумілим. Однак, жоден із органів, перерахованих у Розпорядженні, досі не прийняв такі акти.

Білет№16

1= Порядок реєстрації географічного зазначення (зазначення походження товару). Права та обов’язки, що випливають з реєстрації географічного зазначення. Строк чинності прав на географічне зазначення.

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»: географічне зазначення походження (далі - ГЗП) товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару, який має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора; просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова частина такого позначення; кваліфіковане зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни: - назва місця походження товару; - географічне зазначення походження товару.

Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару мають:

а) особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; б) асоціації споживачів; в) установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Заявка має стосуватися лише одного географічного зазначення.