1. Майновим правом виконавців є їх виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);б) фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань;в) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;г) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення;д) комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;е) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.

Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм

1. До майнових прав виробників фонограм і виробників відеограм належить їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: а) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом; б) розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності; в) комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом; г) публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором; д) будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм; е) ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки.

Майнові права організацій мовлення До майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: а) публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції; б) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення; в) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом. Організація мовлення також має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Строк дії суміжних прав. 1. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання.Особисті немайнові права виконавців, передбачені частиною першою статті 38 цього Закону, охороняються безстроково.2 Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу.3. Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.4. Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені строки захисту.

2= Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності. Види ліцензій на використання об'єктів права інтелектуальної власності: виключна, одинична, невиключна та іншого виду, що не суперечить закону. Виключна ліцензія надається лише одному ліцензіату і унеможливлює використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта в зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і унеможливлює видачу ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежені цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта в зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта в зазначеній сфері. Ліцензійний договір. За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об´єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог закону (ч. 1 ст. 1109 ЦК України). Істотними умовами ліцензійного договору слід вважати: вид ліцензії (за загальним правилом, за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не зазначено в договорі), сферу використання об´єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об´єкта, територія та строк, на які надаються права тощо), розмір, порядок і строки оплати за використання об´єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити в договір. Відповідно до ст. 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об´єкт права інтелектуальної власності. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об´єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п´ять років. Ліцензійний договір у випадках, передбачених законом, може передбачати укладання субліцензійного договору, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об´єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар та ліцензіат.

3= Інноваційний проект: поняття, сутність, зміст. Види інноваційних проектів. Учасники інноваційних проектів. Інноваційний проект — це система взаємопов’язаних цілей і програмїхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації.

Учасники проекту

Замовник — майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати як фізична особа, так і юридична.

. Основні учасники проекту

Інвестор — фізичні чи юридичні особи, що вкладають засоби в проект.Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту. Інвесторами в Україні можуть бути:

• органи, уповноважені управляти державним і муніципальним майном;

• організації і підприємства, підприємницькі об єднання, громадські

організації й інші юридичні особи усіх форм власності;

• міжнародні організації, іноземні юридичні особи;

• фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни.

Одним з основних інвесторів, що забезпечує фінансування проекту, є банк.Проектувальник — спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію. Відповідальною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником. За рубежем її найчастіше представляють архітектор чи інженер. Архітектор — це особа чи організація, що мають право професійно, на основі відповідним чином оформленої ліцензії виконувати роботу зі створення проектно-кошторисної документації. Інженер — це особа чи організація, що має ліцензію на заняття інжинірингом, тобто комплексом послуг, пов'язаних із процесом виробництва і реалізації продукції проекту. Постачальник — організації, що забезпечують матеріально-технічне

забезпечення проекту (закупівлі і постачання). Виконавець (організація-виконавець, підрядчик, субпідрядник) — юридичні особи, що несутьвідповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) — провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, що несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний добір виконавців і

експертизу отриманих результатів. Керівник проекту (у прийнятій на Заході термінології, проект-менеджер)— юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і координація робіт учасників проекту.

Команда проекту специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою ефективного досягнення його цілей. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності й інших характеристик проекту. Для виконання частини своїх функцій розроблювач може залучати спеціалізовані організації, а також підтримуючі структури проекту — це організації різних форм власності, що сприяють основним учасникам проекту у

виконанні завдань проекту й утворюють разом з ними інфраструктуру

інноваційного підприємництва.

Види:

У залежності від часу, затрачуваного на реалізацію проекту і досягнення його цілей, інноваційні проекти можуть бути розділені на:

• довгострокові (більше 5 років),

• середньострокові (від 3 до 5 років),

• короткострокові (менше 3-х років).

З погляду характеру цей проект може бути кінцевим, тобто відбивати мету вирішення інноваційної проблеми (завдання) в цілому чи проміжним,пов'язаним з досягненням проміжних результатів вирішення складних проблем.За видом потреб, що задовольняються, проект може бути орієнтований на

існуючі потреби чи на створення нових. Класифікація інноваційних проектів затипом інновацій допускає розподіл їх на:

• введення нового (радикального) чи удосконаленого (інкрементального)

продукту:

• введення нового чи удосконаленого методу виробництва;

• створення нового ринку;

• освоєння нового джерела постачання сировини чи напівфабрикатів;

• реорганізація структури управління.

Приналежність інноваційного проекту до того чи іншого виду визначає його специфічний зміст і використання особливих методів формування й управління проектом. етапі:

• здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей

проекту і вибір найбільш життєздатного (ефективного) для реалізації;

• розробляється план реалізації інноваційного проекту;

• зважуються питання спеціальної організації для роботи над проектом(команди проекту);

• виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

• Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

• Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовнику і закриття контрактів (договорів). Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.

Білет №5

1= Поняття та особливості колективного управління авторськими та суміжними правами. Види, форми, повноваження, функції та обов’язки організацій колективного управління авторськими та суміжними правами.

Колективне управління — це здійснення авторського права і суміжних прав організаціями, що діють в інтересах і від імені правовласників. Автори творів науки, літератури, мистецтва, виконавці, виробники фонограм, відеограм, організації мовлення мають право створювати організації, які здійснюють управління майновими правами авторів та інших суб’єктів авторського права і суміжних прав на колективній основі. Ці організації одержали назву організації колективного управління майновими правами.

Організація колективного управління після її державної реєстрації зобов'язана протягом 30 днів стати на облік в Державній службі інтелектуальної власності. Організації колективного управління діють на основі статутів, що затверджуються в установленому порядку і в межах повноважень, одержаних від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Організації колективного управління не мають права займатися комерційною діяльністю чи використовувати будь-яким способом об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, доручених їм для управління.

Повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів. На основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Організації колективного управління мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від осіб, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав. Після трьох років від дня надходження на рахунок організації колективного управління відповідних сум суми незапитаної винагороди можуть бути використані для чергових виплат суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах суб'єктів авторського права і суміжних прав.

Отже, за характером прав виділяють повне або часткове колективне управління. Повне колективне управління здійснюється управління майновим правом на використання твору чи обєкта суміжних прав. Часткове колективне управління передбачає управління лише правом на винагороду.

2= Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності. За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК України).Істотними умовами договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності є: предмет договору, строк створення об'єкта права інтелектуальної власності, способи та умови його використання, ціна. Умови договору, що обмежують право творця на створення інших об'єктів права інтелектуальної власності в майбутньому, є нікчемними. Залежно від предмета розрізняють такі види договорів про створення за замовленням та використання: літературних, музичних, аудіовізуальних творів, творів архітектури та образотворчого мистецтва тощо. Особливістю договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності є відсутність об'єкта договору на момент його укладання. У зв'язку з цим, часто виникає проблема розмежування цього договору з договором підряду. Близькі за своєю юридичною природою, названі договори різняться за предметом та розподілом прав сторін. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності слід відрізняти і від трудового договору, укладеного між автором та роботодавцем. Права та обов'язки сторін договору про створення за замовленням та використання об'єкта права інтелектуальної власності. Чинне законодавство України у сфері інтелектуальної власності не регламентує змісту договорів даного роду, роблячи його прерогативою сторін. Враховуючи викладене, а також значну кількість видів такого роду правочинів, їх взаємність (обов'язки однієї сторони відповідають правам іншої). Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта (у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові). Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. З наведеного вище загального принципу розподілу права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, є винятки. Так, при створенні за замовленням твору образотворчого мистецтва (картини, скульптури, гравюри тощо) майнові права інтелектуальної власності на твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч. З ст. 1112 ЦК України).

3= Державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій. Суб’єкти трансферу технологій. Договори у сфері трансферу технологій: поняття, умови укладання, види.

трансфер технології - передача технології, що оформляється шляхом укладення між фізичними та/або юридичними особами двостороннього або багатостороннього договору, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права та обов'язки щодо технології та/або її складових;

ЗУ «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»

Стаття 2. Законодавство про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій

Законодавство про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій базується на  Конституції України, Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України, цьому Законі, законах України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки", "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про інноваційну діяльність", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про авторське право і суміжні права", "Про фінансовий лізинг", "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актах, а також чинних міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у сфері науково-технічного співробітництва, інноваційної діяльності, трансферу технологій.