Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Хмельницкий университет управления и права

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

rozdrukuvati_shpori 2014.doc

Скачиваний:

Добавлен:

01.07.2025

Размер:

727.55 Кб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 910 / 1110 11 > Следующая >>>

Власник свідоцтва не має права:

• видавати ліцензію на використання географічного зазначення;

• забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано географічне зазначення.

Строк: Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

2= Процесуальні права та обов’язки експерта. Висновок експерта як джерело доказів у справах з порушення прав інтелектуальної власності.

Ст. ж 11 Закону, на відміну від ст. 10 містить визначення осіб, які не можуть бути судовими експертами. Зокрема, це такі особи, "що визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи, які мають судимість.

Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві, передбачаються процесуальним законодавством".

Так, стаття 31 Господарського процесуального кодексу зазначає, що сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право заявити відвід судовому експерту у разі, якщо:

§ він особисто, прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи;

§ якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі;

§ з мотивів його некомпетентності.

Цивільний процесуальний кодекс встановлює наступні підстави для відводу експерта:

§ якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи (п. 2 ст. 20 ЦПК);

§ якщо є інші обставини, які викликають сумнів в його об'єктивності та неупередженості (п. 2 ст. 20 ЦПК);

§ якщо він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦПК).

Кримінально-процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства та Закон України «Про виконавче провадження» також вказують на право учасників процесу заявити відвід експерту з причин його заінтересованості в результаті розгляду справи або за наявності інших обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.

Які ж саме права та обов'язки має судовий експерт?

Обов'язки та права судового експерта визначені Законом, Кримінально-процесуальним кодексом, Цивільно-процесуальним кодексом, Господарсько-процесуальним кодексом, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз (далі - Інструкція).

Загальні для усіх видів судочинства права та обов'язки судових експертів встановлені Законом та Інструкцією, яка затверджена наказом Міністра юстиції України 08.10.98 № 53/5.

Відповідно до ст. 12 Закону та ст. 77 КПК України на експерта покладаються такі обов'язки:

· узяти до виконання доручену йому експертизу;

· повідомити в письмовій формі особу або орган, які призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта (спеціаліста) або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого запитання, а витребувані додаткові матеріали не були одержані;

· з'явитися за викликом особи або органу, які призначили експертизу, для допиту з приводу проведеної експертизи або для повідомлення про неможливість її проведення;

· заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин;

· з дозволу особи або органу, які призначили експертизу, проводити дослідження в присутності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи сторін у цивільних та господарських справах;

· на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати пояснення даного ним висновку.

Експерт не повинен давати висновки з питань, що виходять за межі його компетенції. У таких випадках, а також, коли недостатньо наданих експерту для проведення судової експертизи даних, експерт має в письмовій формі повідомити слідчого або суд про неможливість зробити висновок.

Згідно зі ст. 13 Закону експерт має право:

· ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів;

· вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

· з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи;

· подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;

· одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням;

· проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом.

Решта прав, як і зазначено у Законі, визначається процесуальним законодавством, а саме ст. 77 КПК України. Так, експерт має право:

· з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи,

· на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав.

Слід зазначити, що Закон, цивільне й кримінально-процесуальне законодавство та відомчі нормативно-правові акти наділяють експерта досить широким колом прав, спрямованих на виконання його основного обов'язку - дати об'єктивний висновок по суті справи, що досліджується. Серед них - і право на експертну ініціативу, тобто право вказувати у висновку експертизи на факти, що мають значення для справи, про які йому не були поставлені питання, а також право ставити їх самостійно, або об'єднати питання, що по суті дублюють одне одне, та викласти їх у редакції, яка є більш раціональною.

Як визначено у п. 2.3. Інструкції, експерту забороняється:

· проводити експертизу без письмової вказівки керівника експертної установи (її структурного підрозділу), за винятком експертиз, доручених йому безпосередньо після слідчого огляду, в якому він брав участь як спеціаліст, а також експертиз, які проводяться під час судового розгляду.

· самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені у наданих йому матеріалах неоднозначно.

· розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, дані попереднього слідства чи дізнання.

· вступати в контакти, не передбачені порядком проведення експертизи, з будь-якими особами, якщо такі особи прямо чи побічно стосуються експертизи.

· зберігати кримінальні, цивільні та господарські справи, а також речові докази й документи, що є об'єктами експертизи, поза службовим приміщенням.

Експерт складає висновок експертизи від свого імені і несе особисту відповідальність за його правдивість. За надання заздалегідь неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, даних попереднього слідства чи дізнання експерт несе кримінальну відповідальність за статтями 384 - 387 КК України.

За злісне ухилення від явки до органів дізнання та попереднього слідства або суду експерт несе відповідальність за статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За допущені порушення при проведенні експертизи, що не призвели до кримінальної чи адміністративної відповідальності, штатний співробітник експертної установи може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, а позаштатний - звільнений з посади позаштатного експерта.

3= Поняття та види юридичної відповідальності за порушення прав ІВ. Способи захисту прав ІВ. Відповідальність За порушення авторських і суміжних прав настає цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність. Відповідно до ст. 431 Цивільного кодексу України порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену ЦКУ, іншим законом чи договором. Кожна особа відповідно до ст. 16 ЦКУ має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. Згідно з ч. 2 ст. 432 ЦКУ суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та знищення таких товарів; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності, або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.(див. пит.. 36)

Способами захисту прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, а тому суд може застосувати інші способи захисту. Підсумовуючи аналіз способів захисту цивільних прав та інтересів, необхідно відзначити, що за загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу. Крім того, ст. 16 також допускає можливість встановлення способу захисту не лише судом, але й сторонами в договорі.

Білет №17

1= Оформлення (набуття) патентних прав: порядок та стадії. Складання та подання заявки. Експертиза заявки. Державна реєстрація патентних прав.

Особа, яка бажає одержати патент і має на це право, подає до Установи заявку. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу. Заявка на винахід повинна стосуватися одного або групи винаходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом. Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі (вимога єдиності корисної моделі). Заявка складається українською мовою і повинна містити: заяву про видачу патенту на винахід чи деклараційного патенту на винахід (корисну модель); опис винаходу (корисної моделі); формулу винаходу (корисної моделі); креслення (якщо на них є посилання в описі); реферат.

За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців після дати подання заявки. Датою подання заявки є дата одержання Установою матеріалів, що містять принаймні: заяву у довільній формі про видачу патенту, викладену українською мовою; відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою; матеріал, що справляє враження опису винаходу (корисної моделі).

Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет. Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки до Установи подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію, якщо ця заявка була подана в іноземній державі - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності. У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.

Експертиза заявки

Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з попередньої експертизи, формальної експертизи та, за заявкою стосовно патенту на винахід - кваліфікаційної експертизи і проводиться закладом експертизи.

рішення Установи затребувати копії матеріалів, що протиставлені заявці. Ці копії надсилаються заявнику протягом місяця.

Реєстрація патенту

На підставі рішення про видачу патенту здійснюється державна реєстрація патенту, для чого вносяться відповідні відомості до Реєстру. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються в установленому порядку.

Державна реєстрація патенту (деклараційного патенту) на винахід та деклараційного патенту на корисну модель здійснюється за наявності документів про сплату державного мита за його видачу і збору за публікації про видачу патенту. Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про видачу патенту.

2= Особливості захисту прав ІВ на торгівельну марку, географічне зазначення та комерційне найменування. Особливістю захисту права промислової власності є те, що зазначена система" передбачає процедури опротестування видачі патентів чи інших неправомірних дій. Такі процедури передбачені законодавством багатьох країн і здійснюються самими патентними відомствами, які розглядають протести і приймають щодо них рішення. Найчастіше опротестовуються видачі патентів. Помилкова видача патенту може зачіпати інтереси інших патентоволодільців, які й подають протести на видані патенти. У деяких країнах допускається подання протесту ще до видачі патенту. Але є країни, законодавство яких взагалі не допускає опротестування видачі патентів. Особливості захисту права на комерційні позначення. Захист прав на комерційні найменування у цивільно-правовому порядку полягає в реалізації передбачених законом заходів щодо відновлення своїх порушених прав, припиненні їх порушення та застосуванні до порушника відповідних санкцій (ст. 432 ЦК України). Захист прав на комерційні найменування може здійснюватися у судовому порядку. До порушень прав на комерційне найменування належить неправомірне використання спеціальної частини комерційного найменування, призначеної для розрізнення комерційних організацій. При розгляді спору про порушення прав на комерційне найменування суд враховує наявність чи відсутність реальної небезпеки переплутування комерційних організацій з тотожними або схожими найменуваннями. Згідно з п. З ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не допускається реєстрація знаків відомих на території України комерційних найменувань або їх частини, права на які належать іншим особам, що одержали права на ці найменування до дати подання заявки на знак щодо однорідних товарів і послуг.

3= Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності. За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК України).Істотними умовами договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності є: предмет договору, строк створення об'єкта права інтелектуальної власності, способи та умови його використання, ціна. Умови договору, що обмежують право творця на створення інших об'єктів права інтелектуальної власності в майбутньому, є нікчемними. Залежно від предмета розрізняють такі види договорів про створення за замовленням та використання: літературних, музичних, аудіовізуальних творів, творів архітектури та образотворчого мистецтва тощо. Особливістю договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності є відсутність об'єкта договору на момент його укладання. У зв'язку з цим, часто виникає проблема розмежування цього договору з договором підряду. Близькі за своєю юридичною природою, названі договори різняться за предметом та розподілом прав сторін. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності слід відрізняти і від трудового договору, укладеного між автором та роботодавцем. Права та обов'язки сторін договору про створення за замовленням та використання об'єкта права інтелектуальної власності. Чинне законодавство України у сфері інтелектуальної власності не регламентує змісту договорів даного роду, роблячи його прерогативою сторін. Враховуючи викладене, а також значну кількість видів такого роду правочинів, їх взаємність (обов'язки однієї сторони відповідають правам іншої). Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта (у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові). Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. З наведеного вище загального принципу розподілу права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, є винятки. Так, при створенні за замовленням твору образотворчого мистецтва (картини, скульптури, гравюри тощо) майнові права інтелектуальної власності на твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч. З ст. 1112 ЦК України).

Білет №18

1= Оформлення (набуття) прав на торговельну марку (знак для товарів і послуг). Права, що випливають зі свідоцтва на торговельну марку. Строк чинності майнових прав на торговельну марку.

Права власності на торгівельну марку реєструються Державним Підприємством «Український інститут промислової власності «укрпатент»».

Заявник, уповноважена ним особа, або патентній повірений подає заявку згідно «Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг» (складена українською мовою і стосується лише одного знаку).- Заява про реєстрацію знаку;- перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак - подати в заявці зображення вказаного знака у кількості 5 чорно-білих примірників та 10 кольорових розміром 8 x 8 см;- у випадку представництва необхідно надати документ, що підтверджує право представництва;- документи що підтверджують наявність пільг.За подання такої заявки сплачується збір, розмір сума збору визначається безпосередньо за вибраним класом. Документ, що підтверджує сплату такого збору повинен бути надісланий в двомісячний термін. Строк може бути подовжений не більш ніж до шести місяців. Далі проводиться експертиза, результатом рішення якої буде ухвалене рішення про державну реєстрацію торгівельної марки чи про відмову у реєстрації. Свідоцтво видається в місячний строк з дня державної реєстрації торгівельної марки. Строк дії свідоцтва – десять років. Він може подовжуватись на десять років за клопотанням власника свідоцтва або його уповноваженої особи.

Захист і правова охорона торгівельного знаку зареєстрованого в Україні поширюється лише на територією держави. Для того щоб не реєструвати торгівельну марку в кожній державі окремо, по процедурах прийнятих кожною державою, існує механізм по використанню процедури Мадридської угоди і Мадридського протоколу.

Дострокове припинення1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг.2. за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору. 3. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл.

майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: • право на використання торговельної марки; • виключне право дозволяти використання торговельної марки; • виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, у тому числі забороняти таке використання; • інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Використанням марки визнать: • нанесення її на будь-який товар, для якого марку зареєстровано, упаковку, у якій міститься такий товар, вивіску, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням марки з метою пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); • застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої марку зареєстровано; • застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернету у тому числі в доменних іменах.

Свідоцтво надає власникові виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, • зареєстровану марку • споріднених із наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок її використання можна ввести в оману з приводу особи, яка виробляє товари чи надає послуги; • позначення, схоже із зареєстрованою маркою, щодо наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок використання позначення та марку можна сплутати; • позначення, схоже із зареєстрованою маркою, щодо товарів і послуг, споріднених із наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок його використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення та марку можна сплутати.

3= Альтернативні способи вирішення спорів у сфері ІВ. Судовий порядок вирішення правових спорів не позбавлений багатьох недоліків. Як свідчить судова практика в умовах сьогодення, суди перевантажено, а сам цивільний процес перетворюється в досить коштовну «тяганину», оскільки провадження в багатьох справах часто навмисно затягуються на тривалий час, а послуги висококваліфікованих юристів, як правило, недоступні для більшості громадян. Більше того, більшість цивільних процесуальнихкодексів європейських країн передбачають обов’язковезастосування способів альтернативного вирішенняправових спорів. Так, у Бельгії та Франції суд повинензапропонувати сторонам врегулювати конфлікт задопомогою механізмів АВС, а в Англії суд має правонакласти на учасників спору фінансові санкції, якщо вони твідмовилися, наприклад, від медіації. З усіх існуючих способів альтернативного вирішення правових спорів, на нашу думку, для України найбільш актуальними є: переговори, медіація та арбітраж, а також низка специфічних процедур, таких як мед-арб, незалежне встановлення обставин справи та приватна судова система. Серед інших у світовій практиці застосовуються такі АВС як спрощений суд присяжних.

Білет №19

1= Правова охорона добре відомих торговельних марок в Україні. Для добре відомих товарних знаків встановлено “пільговий” режим правової охорони.Визнання марки добре відомою надає її правовласникові низку істотних переваг перед конкурентами, а саме:

1) набуття права інтелектуальної власності на таку марку не вимагає його засвідчення свідоцтвом, а отже, проходження складної проце-дури реєстрації;

2) правова охорона добре відомої марки виникає в особи не з моменту внесення відповідних відомостей до реєстру, а з дати, обумовленої самим заявником, з якої, на його думку, позначення отримало загальновідомий статус на території держави;

3) можливість відхилити або визнати недійсною реєстрацію і заборонити використання торговельної марки, що становить відтворення, імітацію чи переклад добре відомої марки, здатної викликати помилкові асоціації з маркою, яка вже є загальновідомою.

Охорона прав на добре відомий знак здійснюється згідно зі статтею 6 Паризької конвенції про охорону промислової власності. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», при визначенні того, чи є марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними:

1) ступінь відомості чи визнання марки у відповідному секторі суспільства;

2) тривалість, обсяг та географічний район будьякого використання марки чи її просування, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках та виставках товарів чи послуг, щодо яких марка застосовується;

3) тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій чи заявок на реєстрацію марки — за умови, що вона використовується чи є визнаною;

4) свідчення успішного відстоювання прав на марку, зокрема, територія, на якій марка визнана добре відомою компетентними органами;

5) цінність, що асоціюється з маркою.

Відповідно до ст. 25 Закону при визначенні того, чи є марка добре відомою в Україні, мо¬жуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: ступінь відомості чи визнання марки у відповідному секторі су¬спільства; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання марки чи її просування, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках або виставках товарів чи послуг, щодо яких марка застосовується; тривалість і географіч¬ний район будь-яких реєстрацій чи заявок на реєстрацію марки за умови, що вона викорис-товується або є визнаною; свідчення успішно¬го відстоювання прав на марку, зокрема роз¬мір території, на якій марка визнана добре відомою компетентними органами; цінність, що асоціюється з маркою.

орган визнає торговельну марку— суд чи Апеляційна палата Державного департамен¬ту інтелектуальної власності, дещо відрізня¬ються процедура і необхідні докази для прийняття рішення.

Інтенсивність використання, Тривалість використання, Рекламування знака, Відомість знака у певному колі споживачів може підтверджуватися результатами опитуван¬ня щодо такої відомості в Україні все це відіграє значення для рішення апеляційної палати.

2= Порушення особистих немайнових та майнових авторських та суміжних прав. Піратство в сфері авторського права. Ознаки контрафактності. Плагіат: поняття. Ознаки. Види. Порушення авторського права (контрафакція; піратство, якщо мова йде про порушення майнових авторських прав) — дії, спрямовані на протиправне використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди. Піратство у сфері авторського права і суміжних прав у широкому розумінні — це порушення прав шляхом використання творів або об’єктів суміжних прав без дозволу суб’єктів цих прав, при цьому основна мета такого використання — отримання прибутку. Схоже визначення дає і Закон України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон). У переліку порушень авторського права і (або) суміжних прав є і піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав. Це — «опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення». Контрафакція – відтворення виданого твору, фонограми, аудіовізуального твору, комп’ютерної програми шляхом шахрайського використання назви. фірмового найменування або фірмового знака законного видавця, виробника власника ліцензії тощо. Ознаки: Відсутність художньо оформленої поліграфічної упаковки, Відсутність інформації про авторів твору і/або фірму-виробника, Відсутність знаків охорони авторського права і виключних суміжних прав, Спотворення кольоропередачі зображень (найчастіше це виявляється у вигляді пурпурового кольору облич людей), Низька якість відтворення дрібних текстів, Використання голографічних та інших наклейок, що не мають відношення ні до фірми-виробника, ні до правоволодільця. Плагіат – це повне або часткове присвоєння елементів, що містяться в чужому творі і представлення їх в якості власних. Плагіат завжди посягає на права автора, на цілісність твору. Види: професійний, освітньо-науковий, соціальний, нормативний плагіат. Використання ідеї певного твору не є плагіатом.

3= Інноваційні правовідносини: поняття, ознаки, види. Учасники інноваційних правовідносин. інноваційними є врегульовані правом відносини, що складаються між суб'єктами інноваційної діяльності та уповноваженими органами щодо організації, безпосереднього здійснення такої діяльності та контролю за дотриманням її учасниками вимог інноваційного законодавства. Відносини, що виникають при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки:• сфера виникнення - системи будь-якого рівня (державного - економіка країни, територіального - економіка певного регіону, локального); • урегульованість цих відносин за допомогою правових норм (ГКУ, ЦКУ, ЗУ «Про інноваційну діяльність», «Про інвестиційну діяльність»,), у певних випадках - ще й за допомогою договорів; • особливий суб'єктний склад (учасники) Учасниками інноваційних відносин є: 1) суб’єкти інноваційної діяльності; 2) органи (організації), наділені управлінсько-контрольними повноваженнями у сфері такої діяльності; 3) особи, що належать до інноваційної інфраструктури; 4) споживачі інноваційної продукції. Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні та/або юридичні особи – як резиденти, так і нерезиденти, об’єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів (ст. 5 Закону України “Про інноваційну діяльність”). Серед суб’єктів такої діяльності виділяють інноваційні структури, що створюються з метою інтенсифікація розроблення, виробництва та впровадження наукоємної конкурентоспроможної продукції із спрямуванням взаємоузгоджених дій наукових організацій, закладів освіти, промислових підприємств та інших суб’єктів на задоволення потреб внутрішнього ринку і нарощування експортного потенціалу країни. • об'єктом цих правовідносин є - інноваційні програми і проекти; - нові знання та інтелектуальні продукти; - виробниче обладнання та процеси; - інфраструктура виробництва і підприємництва; - організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери; - сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; - товарна продукція; - механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції. • зміст - суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів, а також реальні дії зазначених осіб щодо реалізації цих прав та обов'язків • віддзеркалення в господарських правовідносинах публічних інтересів (держави, суспільства, значних прошарків суспільства, зокрема, споживачів) та приватних інтересів (носіями яких є конкретні суб'єкти).

Білет №20

1= Поняття та ознаки комерційної таємниці. Вимоги до комерційної таємниці. Майнові права на комерційну таємницю. Комерційна таємниця — це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого чи іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не може бути віднесено до комерційної таємниці.Не є комерційною таємницею:• засновницькі документи;• документи, що надають право займатись підприємницькою діяльністю;• відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність або інші відомості, необхідні для перевірки правильності нарахування та сплати податків та інших обов'язкових платежів;• відомості про чисельність та склад працівників, їх заробітну плату та умови праці;• документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів;• відомості про забруднення навколишнього середовища;• відомості про порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду населенню.Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності та державної реєстрації, а строк її охорони необмежено, за винятком припинення існування сукупності ознак комерційної таємниці.Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є право на її використання; виключне право дозволяти її використання; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці.Суб'єктом права на комерційну таємницю є особа, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором (юридична особа та фізична особа — підприємець). Носієм інформації, яка становить комерційну таємницю може бути фізична особа, наприклад працівник підприємства.ЦК зобов'язує органи державної влади охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення потрібне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного використання.

2= Договір ВОІВ про авторське право 1996 р. та Договір ВОІВ про виконання і фонограми 1996 р. (Інтернет–договори ВОІВ).

У цифровому середовищі управління правами отримує нову форму. Мережа Інтернет дозволяє здійснювати масове збереження та передачу творів, які охороняються законом, у режимі он-лайн. Ці широкі можливості створюють багато проблем для правовласників, користувачів та організацій колективного управління(ОКУ).

Розроблені цифрові інформаційні системи для надання у режимі онлайн інформації щодо змісту творів та їхнього ліцензування, контролю за використанням різних категорій творів та збиранням винагороди за ці дії у цифровому середовищі. Правова охорона скерована на те, щоб запобігти діям щодо обходу технічних засобів охорони та змінюванню цифрової інформації.

У 1996 році були створені два Договори ВОІВ з метою вирішення проблем охорони авторських та суміжних прав і управління ними у цифровому середовищі. (Договір ВОІВ з авторського права (ДАП) та Договір ВОІВ з виконань та фонограм (ДВФ)). Мета цих договорів – забезпечити охорону інтересів правовласників в умовах розповсюдження їх творів через Інтернет. Договори вимагають від національних законодавців забезпечити ефективну охорону технічних засобів шляхом заборони імпорта, виготовлення та розповсюдження незаконних пристроїв або матеріалів та заборони будь-яких дій, що можуть нанести шкоду системам інформації про управління правами.

Договір ВОІВ по виконаннях і фонограмах (Договір ДВФ, WPPT)

Договір ВОІВ про авторське право WCT (ДАП). Укладені в рамках Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів і Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція) Відкриті для участі будь-яких держав-членів ВОІВ і Європейського співтовариства.

Договір WPPT (ДВФ) став чинним з травня 2002 р. На 01.10.2010 р. його підписали 86 країни. 41

Мета: удосконалення охорони прав виконавців та виробників фонограм зврахуванням впливу інформаційних комп’ютерних технологій, забезпечення балансу між правами виконавців та виробників і інтересами широкої публіки (сфера освіти, наукових досліджень, доступ до інформації). Основний принцип охорони – національний режим. Договір дає додаткові визначення або розширює зміст понять виконавця, виробника фонограм та ефірного мовлення, запису, фонограми, сповіщення. Договір розглядає немайнові та майнові права виконавців та виробників фонограм. Одне з прав – право зробити записи виконань відомими широкому загалу або сповіщення загалу фонограм засобами дротового та бездротового зв’язку з можливістю вільного доступу публіки з будь-якого місця у будь-який час. Це право охоплює й інтерактивне сповіщення за запитом через систему Інтернет чи Web-TV. Тобто виробники фонограм мають виключне право дозволяти пряме або непряме відтворення своїх фонограм будь-яким способом і в будь якій формі.

Встановлено окремі майнові права виконавців стосовно їхніх незаписаних виконань. Передбачено право на винагороду за „вторинне використання“ для ефірного мовлення фонограм, опублікованих з комерційною метою. Строк охорони прав становить щонайменше 50 років з кінця того року, в якому було здійснено виконання чи запис фонограми. Договірні країни повинні передбачити у національних законодавствах захист від можливості обійти технічні засоби запобігання несанкціонованим діям, ефективні засоби проти порушення прав та запобіжні заходи.

Договір WCT (ДАП) чинний з 6.03.2002 р. На 01.01.2010 р. його підписали 88 країн.

Мета: регулювання авторського права в умовах нових інформаційних технологій. Є розвитком Бернської конвенції як спеціальна угода.

До ДАП не може приєднатися жодна держава, яка не забезпечує рівня охорони, встановленого Бернською конвенцією. WCT передбачає, що у цифровому середовищі повністю застосовуються:

- право на відтворення та винятки з нього (як визначено ст.9 Бернської конвенції), при цьому зберігання твору яке охороняється в цифровій формі, в електронному засобі є відтворенням;

- виключне право на розповсюдження (доведення до загального відома), стосується, зокрема, такого розповсюдження, коли будь-яка особа може мати доступ до цих творів у будь-якому місці і в будь-який час за власним вибором, тобто положення охоплює інтерактивне сповіщення за запитом через систему Інтернету або Web-TV.

Тобто після того, як примірник правомірно надійшов до цивільного обігу, автор втрачає право подальшого контролю за долею цього примірника засобами авторського права; 42

- право на прокат (ст. 7), тобто виключне право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів і примірників таких видів творів:

- комп’ютерних програм;

- кінематографічних творів, але тільки якщо прокат призводить до широкого копіювання таких творів, що завдає суттєвої шкоди виключному праву на відтворення;

- творів, втілених у фонограмах;

- у законодавстві повинна передбачатися охорона щодо несанкціонованого використання об’єктів авторського права і суміжних прав та засоби захисту від обходу існуючих технічних засобів, які вживаються авторами.

Згідно договорів WPPT та WCT:

- договірні сторони передбачають засоби юридичної відповідальності за несанкціоноване усунення або зміну будь якої електронної інформації про управління правами і, відповідно, будь-які недозволені дії (як то поширення, імпортування для розповсюдження, передачу в ефір) щодо творів, про які відомо, що в них була усунена або змінена електронна інформація про управління правами.

3= Форма та зміст висновку експерта. Дослідження та оцінка судом висновків експерта у справах з порушення прав інтелектуальної власності.

Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку викладені в ст. 4 Закону, згідно з якою:

"Незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:

§ процесуальним порядком призначення судового експерта;

§ забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;

§ існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання досудового та судового слідства;

§ створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;

§ кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;

§ можливістю призначення повторної судової експертизи;

§ присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи".

Положення цієї статті доповнюється ст. 12 Інструкції: "Експерт складне висновок екс-пертизи від свого імені і несе особисту відповідальність за його правдивість. За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, даних попереднього слідства чи дізнання експерт несе кримінальну відповідальність за статтями КК України".

У той же час, суд зобов'язаний провести ретельну перевірку й оцінку проведе-ного експертом спеціального дослідження, у ході якої мають з'ясовуватися наступні питання:

§ чи враховані усі вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи;

§ чи не було обставин, що виключали б участь даного експерта в розглянутій справі;

§ компетентність експерта, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

§ повнота відповідей на поставлені питання та їхня відповідність іншим фактичним даним;

§ відповідність між дослідницькою частиною і заключним висновком.

Білет №21

1= Поняття та ознаки раціоналізаторської пропозиції. Суб’єкти права на раціоналізаторську пропозицію. .

Раціоналізаторською пропозицією визнається визнана юридичною особою, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь якій сфері її діяльності.

Ознаки: новою, корисною для юрид. особи, які вона подана, передбачає створення або зміна конструкцій виробів, технології виробництва і застосування техніки або складу матеріалу.

1.Автор раціональної пропозиції, юридична особа якій ця пропозиція подана.

2.Майнове право на раціональну пропозицію засвідчується свідоцтвом.

3.Такою особою може бути не лише працівник юрид. особи, якій подається раціональна пропозиція, але будь яка інша фізична особа.

Особа, яка бажає отримати свідоцтво на раціональну пропозицію і має на це право, подає юридичній особі (підприємству) заявку.

Не визнається автором особа, яка не внесла особистого творчого вкладу.

Заявка:

1.Заяву на видачу свідоцтва.

2.Опис раціональної пропозиції.

3.Креслення у разі необхідності.

Юрид. особа реєструє і на протязі місяця прийняти рішення щодо неї.

Після прийняття рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською, автору має бути видано свідоцтво.

1.Підтверджує визнання пропозиції раціоналізаторською.

2.Дату її подання.

3.Авторство на рац. пропозицію.

4.Раціоналізаторська пропозиція є корисною для підприємства.

Стосується: виробів, технологій, техніки, матеріалів. Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана.Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі.

2= Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт. За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, згідно з ч. 1 ст. 892 ЦК України, підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Даний договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи. Сторонами цього договору є підрядник (виконавець) та замовник. . Виконавець зобов'язаний: 1) провести особисто, якщо інше не встановлено договором, за завданням замовника наукові дослідження; 2) виконати роботи відповідно до погодженої із замовником програми (техніко-економічних показників); 3) додержувати вимог, пов'язаних з охороною прав інтелектуальної власності;4) утримуватися від публікації без згоди замовника науково-технічних результатів, одержаних при виконанні робіт; 5) вживати заходів для захисту одержаних при виконанні робіт результатів, що підлягають правовій охороні, та інформувати про це замовника; 6) своїми силами та за свій рахунок усувати допущені з його вини недоліки в технічній документації, які можуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника або в договорі; 7) негайно інформувати замовника про виявлену неможливість одержати очікувані результати або недоцільність продовжувати роботу (ст. 897 ЦК України).Виконавець має право: 1) залучати інших осіб до виконання науково-дослідних робіт лише за згодою замовника та виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт, якщо інше не встановлено договором (ст. 893 ЦК України); 2) використати одержаний ним результат робіт також для себе, якщо інше не встановлено договором. Договором може бути передбачено право виконавця передавати результати робіт іншим особам (ч. 2 ст. 896 ЦК України).Замовник зобов'язаний: 1) видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним програму (техніко-економічні показники) або тематику робіт;2) передати виконавцеві необхідну для виконання робіт інформацію; 3) прийняти виконані роботи та оплатити їх (ст. 898 ЦК України); 4) оплатити роботи, проведені до виявлення неможливості отримати передбачені договором результати, але не вище відповідної частини ціни робіт, визначеної договором, якщо у ході науково-дослідних робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця (ч. 1 ст. 899 ЦК України); 5) відшкодувати витрати виконавця, якщо у ході виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що виникли не з вини виконавця. Замовник має право: 1) зменшити плату за виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт, встановлену договором, залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від нього, а можливість такого зменшення та його межі були передбачені домовленістю сторін (ч. 2 ст. 894 ЦК України);2) використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, встановлених договором (ч. 1 ст. 896 ЦК України).

Крім того, виконавець і замовник зобов'язані забезпечити конфіденційність відомостей щодо предмета договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, ходу його виконання та одержаних результатів, якщо інше не встановлено договором. Обсяг відомостей, що належать до конфіденційних, встановлюється договором.

3= Правова охорона Інтернет – сайту.

питання правової охорони Інтернету і його користувачів необхідно розглядати, насамперед, саме з погляду правової охорони сайту. Аналізуючи питання правової охорони сайту в Україні доцільно розглянути, чи підпадає він під ознаки об’єкта авторського права, визначені в Законі України “Про авторське право та суміжні права” (далі — Закон). Так, ст. 8 Закону містить перелік об’єктів авторського права, які підлягають охороні на території України. Цей перелік містить 16 об’єктів та не є остаточним, оскільки життя постійно продукує нові об’єкти. Тлумачення положень зазначеного Закону показує, що об’єкт авторського права – це твір у галузі науки, літератури чи мистецтва, який має об’єктивну форму свого вираження, може бути сприйнятим органами людських чуттів та який можливо відтворити. Твір — це результат творчої праці автора. Однак чинне українське законодавство, як і законодавства інших країн світу, не дає визначення терміну “твір”, тому що твір — це складний, багатоплановий об’єкт та будь-яке його визначення стосуватиметься тільки однієї з його граней. Саме тому у науковій літературі превалює визначення, яке стосується характеру наукової роботи. Визнання сайту у якості об’єкта авторського права, та надання йому правової охорони інтерпретує твір як сукупність ідей, думок, образів, що одержали у результаті творчої діяльності автора своє вираження в доступній для сприйняття людськими чуттями конкретній формі, яка допускає можливість відтворення. У контексті такого визначення, сайт – це твір, оскільки він являє собою сукупність ідей, думок та образів автора, закріплених у формі гіпертекстового документа, відображених у доступній для людського сприйняття конкретній формі сайту, який існує об’єктивно, тобто незалежно від автора, та допускає можливість відтворення з моменту свого оприлюднення у мережі Інтернет шляхом копіювання його файлів. Віднесення твору до таких галузей людської діяльності як наука, література, мистецтво, реального змістовного навантаження не несе, оскільки не видається можливим чітко окреслити межі науки, літератури та мистецтва. Тому за своїм змістом більшість існуючих об’єктів авторського права можуть бути охарактеризовані за допомогою декількох термінів. Інтернет-сайт не є винятком, оскільки, наприклад, програмний код, який використовується при написанні сайту – це, на нашу думку, сфера науки. А такі невід’ємні його частини, як дизайн та художнє оформлення належать до царини мистецтва. Отже, можна зробити висновок про те, що сайт – це твір у галузі науки, літератури чи мистецтва. Щодо творчої діяльності, результатом якої є створення сайту, то слід зазначити, що у науці авторського права не існує єдиного підходу до визначення терміна “творча діяльність”. Чинне законодавство не дає такого визначення, однак у ньому постійно згадується термін “творча праця”, визначення якого також немає. До творчого процесу у науці авторського права існує декілька підходів. Прихильники першого підходу висувають на перший план характеристику результату, як такого, який відповідає вимогам новизни, оригінальності. А прихильники другого підходу, поряд з творчим результатом, звертають увагу на творчий процес, який до нього привів. Однак, усі погоджуються з тим, що тільки в результаті творчої праці, можливо створити те нове, оригінальне та унікальне, що, власне кажучи, і визначає результат творчості. Інтернет-сайт може бути визначений як результат творчої діяльності автора, оскільки кожен новий сайт має ознаки оригінальності, новизни, неповторності, унікальності та створюється у результаті творчої діяльності програміста та (або) дизайнера. Важливою ознакою об’єкта авторського права є його закріплення в об’єктивній формі. Твір повинен не тільки сформуватися у свідомості автора, а й втілитися в об’єктивну форму, для того, щоб люди мали можливість ознайомитися з цим твором. В авторському праві існують два критерії для визначення об’єктивної форми твору — критерій відтворення та критерій сприйняття твору органами чуттів людини. Якщо твір можливо відтворити, це означає, що він існує в об’єктивній формі та підлягає захисту як об’єкт авторського права (за наявності інших ознак об’єкта авторського права). Це зміст критерію відтвореності. Однак цей критерій не може бути застосований до творів, які об’єктивно не можуть бути безпосередньо зафіксованими, а можуть бути тільки виконаними. У зв’язку з цим до авторського права, щодо об’єктивної форми твору, ввели критерій сприйняття твору органами чуттів людини. Однак немає необхідності застосовувати цей критерій до Інтернет-сайту, оскільки, він може бути відтворений, шляхом копіювання його файлів, а саме тому, має таку ознаку, як об’єктивна форма об’єкта авторського права. Таким чином можна стверджувати, що Інтернет–сайт відповідає усім ознакам, які ставляться чинним законодавством України до об’єкта авторського права України. Комплексний об’єкт авторського права Проте, за своєю природою Інтернет-сайт не простий об’єкт авторського права, а комплексний. Йому притаманні ознаки комп’ютерної програми, оскільки основою сайту є гіпертекстовий документ (html — документ), який створюється з використанням мови програмування та являє собою набір інструкцій у вигляді цифр, слів, символів, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером. Перш за все, необхідно визначитися з тим, що саме комп’ютерні науки вкладають у зміст сайту та які саме елементи можуть до нього входити як складові частини. І тільки після цього можна перейти до запитань: як ці елементи знайшли своє відображення у правовому полі, який статус мають та яким правовим механізмом вони регулюються? В основі сайту лежить документ HTML ( Hyper Text Markup Language), або “мова розмітки гіпертексту” є фундаментальною, базовою технологією Інтернету. Майже весь зміст сайту, який відображається на моніторах комп’ютерів, підключених до мережі Інтернету, є набором документів, що містять програмний код HTML. Так, HTML дозволяє формувати на сторінках сайту текстові блоки, включати до них графічні елементи, будувати таблиці, управляти відображенням кольорів документу та тексту, додавати звуковий ряд, організовувати гіперпосилання з контекстним переходом до інших розділів серверу або звертатися до інших ресурсів мережі Інтернет та компонувати усі ці елементи між собою. Інакше кажучи Інтернет-сайт є упорядкованою системою сторінок, об’єднаних гіперпосиланнями. Сторінка сайту має свою унікальну адресу у мережі Інтернет та є викладеною за допомогою команд мови HTML своєрідною програмою, за допомогою якої здійснюється управління формуванням відображення сторінки під час доступу до неї користувача. За допомогою цієї програми можна також організовувати представлення текстової та графічної інформації, розміщати в мережі Інтернет аудіо— та відео-, бази даних, організовувати доступ до банерних файлів. Сторінка є першим елементом Інтернет-сайту. За її допомогою користувач Інтернету сприймає інформацію, яку до нього намагаються донести автори сайту. Можна стверджувати, що сторінка – це базис сайту. Вона наповнюється інформацією, зміст якої залежить від того, яку мету ставить перед собою автор сайту під час його створення. Залежно від цього формуються елементи сайту, якими можуть бути: аудіо-, відео-, графіка, текст літературного, наукового, технічного характеру, бази даних. Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону об’єктами авторського права України є: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); комп’ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; аудіовізуальні твори. Таким чином, усі елементи Інтернет-сайту можуть бути об’єктами авторського права. Такий висновок можна зробити, здійснивши аналіз зазначених переліків на відповідність між ними. Так, згідно з п. 2 ст. 8 Закону охороні підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Отже, елементи Інтернет-сайту можна віднести до окремих об’єктів авторського права, за умови, що вони мають необхідні ознаки, а саме: зазначені елементи повинні бути результатами творчої діяльності, повинні існувати в об’єктивній формі, з можливістю бути відтвореними та сприйнятими органами людських чуттів. Якщо вважати, що окремі елементи сайту є окремими об’єктами авторського права, то й охоронятися вони повинні на загальних підставах, встановлених для відповідних об’єктів авторського права (музичні твори, комп’ютерні програми тощо). Проте проблема полягає в тому, що більшість елементів сайту є невеликими за обсягом та значимістю. Наприклад, будь-який елемент його графічного оформлення, банер, або звук, який був створений автором сайту тощо. Тобто, окремо, жодний автор не буде потребувати їх охорони та вимагати визнання своїх прав у разі їх порушення. Однак у своїй сукупності ці незначні, на перший погляд, елементи створюють неповторний та індивідуальний образ Інтернет-сайту, його дизайну, який, на нашу думку, безумовно підлягає правовій охороні, як єдиний об’єкт. Тому правова охорона окремих елементів сайту, з одного боку, надається чинним законодавством, оскільки вони віднесені до складу об’єктів авторського права і автор може вимагати усунення порушень своїх особистих немайнових та виключних майнових прав на ці елементи. З іншого боку, на практиці зазначений механізм не може бути застосованим, оскільки ці елементи у своїй більшості є дуже незначними. Однак це не позбавляє їх правової охорони.

Білет №22

1= Захист від недобросовісної конкуренції у сфері ІВ. Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Законі зазначено три види правопорушень:- неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання; - створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції; - неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Юридична відповідальність за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції в підприємництві. Вчинення суб'єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф, передбачений частиною першою цієї статті, накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суми стягнутих штрафів та пені за прострочення їх сплати зараховуються до державного бюджету. Особи, яким завдано шкоду внаслідок вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть звернутися до суду із позовом про її відшкодування. У разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарювання органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням. Органи Антимонопольного комітету України або особи, права яких порушені, мають право звернутися до суду із позовом про вилучення відповідних товарів з неправомірно використаним позначенням, копій виробів іншого суб'єкта господарювання і у виробника, і у продавця.

2= Поняття та ознаки сорту рослин та породи тварин. Умови надання правової охорони сортам рослин та породам тварин. Суб’єкти права на ці об’єкти. Оформлення прав. Майнові права. Правова охорона селекційних досягнень, окрім ЦК України здійснюється: Міжнародною конвенцією про охорону селекційних досягнень (1961), Законами України "Про охорону прав на сорти рослин", "Про племінну справу у тваринництві" та ін. Об'єктами права інтелектуальної власності на селекційні досягнення є: сорт рослин і порода тварин. Зупинимось на їх характеристиці.Сорт — це окрема група рослин у межах нижчого з відомих ботанічних таксонів, яку, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони, може бути визначено ступенем вияву ознак, що є результатом діяльності певного генотипу або комбінації генотипів; можна відрізнити від будь-якої іншої групи рослин ступенем вияву принаймні однієї з цих ознак; можна розглядати як єдине ціле з погляду її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту. Категоріями сорту є клон, гібрид, лінія та популяція. Об'єктом права на сорт є і селекційне досягнення у рослинництві, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є:1) новим (матеріал сорту не був відомий цивільному обороту на дату видачі патенту);2) вирізняльним (чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, який є загальновідомим);3) однорідним (результати розмноження сорту збігаються з його ознаками);4) стабільним (ознаки сорту залишаються незмінними після його розмноження).

Заявка про видачу патенту на сорт подається до ДДІВ. Експертизу на патентоспроможність сорту проводить Державна комісія України з випробовування та охорони сортів рослин Міністерства аграрної політики України. Порода тварин — створена людиною чисельна група тварин загального походження, яка має генеалогічну структуру та властивості, що дають змогу відрізнити її від інших тварин цього самого виду і кількісно достатні для розмноження як однієї породи. Заявка на нову породу подається до Міністерства аграрної політики України, де вона підлягає експертизі. Якщо експертиза підтверджує патентоспроможність породи, то видається правоохоронний документ. Право інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин становлять:• особисті немайнові права, засвідчені державною реєстрацією;• майнові права інтелектуальної власності, засвідчені патентом;• майнове право інтелектуальної власності, засвідчене державною реєстрацією. ЦК України встановлює такі строки чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин:— 30 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації;— 35 років — для дерев та винограду починаючи з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації. Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сорту рослин чи породи тварин, може бути будь-яка фізична і юридична особа. Іноземні громадяни та юридичні особи можуть бути суб'єктами прав на сорти рослин чи породу тварин в Україні за принципом взаємності. Суб'єктом права на сорт рослин чи породу тварин може бути особа без громадянства, якщо вона постійно проживає в Україні.

3= Міжнародно-правова охорона суміжних прав: загальна характеристика Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р., Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм 1971 р.

Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення („Римська конвенція“) Чинна з 1961 р. На 01.01.2010 р. учасниками Конвенції є 88 країн. Членство обмежене тільки членами Бернської конвенції або Всесвітньої конвенції з авторського права з одночасним членством у ООН.

Спеціальне законодавство у сфері суміжних прав, які є правовою формою реалізації прав авторських, стало нагальною проблемою через виникнення міжнародного ринку аудіо- та відеопродукції. Конвенція підкреслює, що охорона суміжних прав повинна здійснюватись таким чином, щоб не зашкодити авторським правам.

Основний принцип – національний режим охорони прав, критерії надання якого регламентує конвенція.

Артист-виконавець та виробники фонограм отримують національну охорону у разі, якщо вони є громадянами цієї або будь-якої іншої Договірної держави, виконання, передача в ефір чи запис фонограми у достатній кількості для публіки вперше здійснені на її території або при виконанні спеціальних умов (наприклад, виконання транслюється безпосередньо (не з фонограми) у передачі, яка охороняється Конвенцією; фонограма, яка опублікована у Договірній державі у термін, не більший за 30 днів після першої публікації у країні, що не є учасницею конвенції, вважається вперше опублікованою у Договірній країні; тощо). Організаціям ефірного мовлення національний режим надається, якщо вони мають штаб-квартиру та здійснюють передачу з території Договірної держави, або виконана одна з цих умов. Римська конвенція не передбачає захисту від розповсюдження передач по кабелю.

Конвенція визначає права суб’єктів охорони прав у формі дій, які вони можуть дозволити або заборонити. Зазначено, що правила та умови використання записів організаціями ефірного мовлення визначає національне законодавство. Дано також перелік винятків з охорони стосовно використання для власних потреб, виключно з навчальною та науково-дослідницькою метою або у формі коротких уривків в репортажних передачах. Національне законодавство може вимагати виконання формальностей як умови надання охорони прав виконавцям, виробникам фонограм або їм обом. Умови вважаються виконаними, якщо всі екземпляри фонограми 40 мають спеціальне позначення: знак P , рік першої публікації, відомості про виконавця або особу, що представляє його права, про виробника фонограми або власника ліцензії на виробництво.

Конвенція встановлює мінімальний строк охорони: 20 років, починаючи з кінця року, в якому мали місце виконання, запис фонограми або передача в ефір. Конвенцыя про охорону прав виробників фонограм від незаконного відтворення підписана 29 жовтня 1971 р. на Міжнародній конференції дер-жав з охорони фонограм (International Conference of States on the Protection of Phonograms). Конференцію спільно скликали ЮНЕСКО та BOIB. Відбувалася Конференція протягом 18–29 жовтня 1971 р. у Палаці націй у Женеві.

Конвенція за обсягом невелика, — складається з 13 статей. У офі-ційному тексті Конвенції статті заголовків не мають.

Конвенція спрямована на захист інтересів виробників звукоза-писів (sound recordings), інакше кажучи, — фонограм (phonograms). Держави–учасниці зобов’язалися присікати неуповноважене тиражу-вання або імпорт (unauthorized duplication or importation) звукозаписів. Конвенція встановила 20-річний термін захисту прав виробників звукозаписів.

Якщо копірайтне законодавство певної країни охороняє власне фонограми, а не предмет звукозаписів (subject matter of the recordings), то Женевська конвенція для такої країни може виявлятися «зайвою» з огляду на участь такої країни у Бернській конвенції з охорони літе-ратурних і наукових творів чи Всесвітній конвенції з авторського права.

Оскільки Бернська та Всесвітня конвенції не передбачають охо-рону виконань, зафіксованих у звукозаписі або фонограмі (perfo¬rmance captured in a sound recording or phonogram), то дана Женевська конвенція є інструментом для охорони виробників фонограм у тих країнах, законодавство яких не визнає копірайтоспроможності (copyright ability) звукозаписів.

Стаття 2 Женевської конвенції передбачає, що кожна держава– учасниця зобов’язується охороняти інтереси виробників фонограм, які є громадянами інших держав–учасниць, від виробництва при-мірників фонограм без згоди виробника і від ввезення таких при-мірників щоразу, коли згадані виробництво чи ввезення здійснюються

Міжнародна охорона інтелектуальної власності

з метою поширення серед публіки, а також від поширення таких примірників серед публіки.

31 держава вважається як така, що підписала Конвенцію. Кількість учасників — більша (наприкінці другого тисячоліття — понад 50). Конвенція була зареєстрована у Секретаріаті ООН 18 квітня 1973 р. і того ж дня набрала чинності.

Верховна Рада України 15 червня 1999 р. прийняла Закон № 738-XIV про приєднання до цієї Конвенції і вона набрала чинності для України 18 лютого 2000 р.

Білет №23

1= Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення авторських та суміжних прав. Адміністративна відповідальність – вид юридичної відповідальності. Підставою для адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення. До порушників застосовуються адміністративні стягнення (попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, позбавлення спеціального права, громадські та виправні роботи, адміністративний арешт). Адміністративна відповідальність за порушення авторських прав передбачена ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до якої за незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі авторського права, передбачений штраф у розмірі 10–200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170–3400 грн.) з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначенні для її виготовлення. Кримінальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законодавстві, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину та мають нести зобов'язання особистого, майнового чи організаційного характеру. Відповідно до ст. 176 Кримінального кодексу України порушення авторського права і суміжних прав – це незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а також незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав.

2= ??????????????????????????????????????????????????

3= Відповідальність Інтернет – провайдерів.

Все інформаційне наповнення і використання мережі Інтернет в комерційних і некомерційних цілях здійснюється за допомогою послуг організацій, що забезпечують доступ до мережі Інтернет, розміщення і передачу інформації в Мережі.

У загальному випадку, інформаційні суспільні відносини, що складаються в процесі використання мережі Інтернет, виглядають так:

Користувач — Провайдер 1 — Інформаційний ресурс — Провайдер 2 — Власник ресурсу.

Зазначена багатомірність інформаційних відносин визначає наявність спеціального інституту відповідальності інформаційних провайдерів. їх називають по-різному: ISP, ASP, власники служб інформаційних оголошень (від дошок оголошень до Інтер-нет-аукціонів), у європейському законодавстві використовується термін ((intermediary service providers», в американській практиці — on-line service provider, provider of access, provider of the informational content.

У наших законопроектах вживають термін «інформаційний посередник» . Наприклад, визначаючи його як «особу, що від імені іншої особи відправляє, одержує чи зберігає електронні документи, чи надає інші послуги у відношенні даних документів».

Реально дії інформаційних провайдерів з надання послуг мають наступні властивості. Провайдер не ініціює інформаційне відношення, не вибирає зміст переданої інформації та її одержувача, не впливає на зміст інформації і зберігає її тільки в межах часу, обумовленого технічними стандартами і протоколами для нестатків передачі інформації. Відповідальність провайдерів базується на тому, що вони мають організаційно-технічну можливість у будь-який момент впливати на інформаційні суспільні відносини своїх користувачів. Форма вцливу може бути досить різноманітною: від блокування інформаційного обміну до інформування третіх осіб про зміст переданої інформації.

У якому випадку провайдер — власник інформаційного ресурсу та інформаційної системи несе відповідальність за дії осіб, що скористалися зазначеними ресурсами і системами? На цей рахунок існують три основні підходи: провайдер несе відповідальність за всі дії користувачів, не залежно від наявності в нього, як у суб'єкта права, знання про вчинені дії,

• провайдер не несе відповідальності за користувачів у тому випадку, якщо виконує визначені умови, пов'язані з характером надання послуг і взаємодією із суб'єктами інформаційного обміну й особами, чиї права порушуються діями користувачів,

• провайдер не відповідає за дії користувачів.

Законодавство різних країн пропонує рішення проблеми відповідальності провайдерів згідно з трьома приведеними схемами. Якщо, наприклад, у Китаї та країнах Близького Сходу прийнятий перший підхід, то в Європі дотримуються другого підходу: найбільш детальне рішення проблеми відповідальності розкрите в європейській директиві з електронної комерції {«Directive on electronic соттегсе», Council of European Union, Brussels, 28 February 2000, розділ 4, статті 12-15). Директива встановлює, ще провайдер не несе відповідальності за передану інформацію у випадку, якщо він не ініціює її передачу, не вибирає одержувача інформації і не впливає на цілісність переданої інформації. При цьому допускається тимчасове збереження переданої інформації для здійснення необхідних технічних дій з передачі інформації. Також деталізуються умови кешування і затверджується, зокрема, що провайдер не несе відповідальності за дії користувачів при наданні послуг хостингу, якщо не був обізнаний про їхню протизаконну діяльність і після одержання інформації припинив розміщення чи доступ до інформації користувачів.

У даний момент у ряді країн світу прийняті предметні закони, що стосуються інституту відповідальності провайдерів. Так, у шведському законі, що регулює відповідальність власників дошок оголошень (Act (1998:112) on Responsibility for Electronic Bulletin Boards) встановлюється, що вони зобов'язані видаляти повідомлення третіх осіб у тому випадку, якщо інформація, що міститься в них, порушує ряд норм кримінального законодавства і цивільного законодавства (у частині авторського права). Схожа на європейську, але менш детальна схема відповідальності при порушенні авторських прав визначена в американському Digital Millennium Copyright Act (DMCA) , прийнятому в 1998 році.

Резюмуючи вищесказане можна стверджувати, що проблема відповідальності провайдерів — це актуальне питання державної політики з використання мережі Інтернет. У залежності від того, як буде визначена і регламентована роль провайдерів в інформаційних суспільних відносинах у мережі Інтернет, по-різному буде розвиватися і мережа Інтернет.

Тому необхідний законодавчий розв'язок проблеми відповідальності інформаційних провайдерів. Пропоновані в даний момент норми стосуються тільки обміну інформаційними повідомленнями і не торкаються усіх видів мережних інформаційних послуг:

• інформаційний провайдер не несе відповідальності за дії осіб, що використовують його послуги і порушила звичаї ділового обороту в сфері використання мережі Інтернет, якщо інше не передбачено законом чи договором;

• інформаційний провайдер несе відповідальність за модифікацію і затримку передачі інформації, якщо інше не передбачено законом чи договором;

• інформаційний провайдер несе відповідальність за неповне чи недостовірне ознайомлення користувачів мережі Інтернет про умови використання та істотних особливостей функціонування його інформаційних ресурсів.

Є доцільним, щоб самі інформаційні провайдери звернули увагу на детальні обмежувальні (з вичерпним переліком можливостей) описи власних послуг по використанню інформаційних ресурсів і систем. Крім цього, при взаємодії з клієнтами провайдери з метою сумлінного опису своїх послуг повинні пропонувати користувачам схеми регулювання питань, що стосуються конфіденційності дій користувачів, часу й умов збереження проміжної (службової) інформації, умов доступу до лог-файлів і механізмів забезпечення доказів при суперечках провайдера і користувача з третіми особами.

Білет №24

1= Об’єкти і суб’єкти права інтелектуальної власності. Зміст права інтелектуальної власності. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці. Для зручності всі об'єкти поділені на три групи: об'єкти промислової власності (Винахід (корисна модель), промисловий зразок ; торговельна марка; географічне зазначення. нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності (Сорт рослин, породи тварин. Комерційна таємниця, інтегральної мікросхеми); об'єкти авторського права і суміжних прав (ці об'єкти права інтелектуальної власності, у свою чергу, поділяються на дві групи - власне об'єкти авторського права: твори літератури і мистецтва, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) і об'єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної. Суб'єктами права інтелектуальної власності е: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом. До суб'єктів авторського права відносяться: автори творів; спадкоємці й інші правонаступники; організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі.Суб'єктами авторського права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів. Організації, що керують майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як представники авторів і діють від їхнього імені в їхніх інтересах. Оцінюючи зміст права інтел власності слід виходити із загальної характеристики субєктивного цивільного права як такого, що містить 3 складових: здійснення права, можливість вимагати певної поведінки, можливість вимагати захисту від суду або ін органів. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом. Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2= Загальна характеристика та основні положення Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р.

Паризька конвенція про охорону промислової власності Чинна з 01.07.1884 р. На 01.01.2010 р. до Конвенції приєдналися 173 країни, які утворюють Паризький Союз. Має адміністративні органи: Асамблею з представників всіх країн, що збирається на сесію один раз на 3 роки; виконавчий комітет (25 % країн-членів), який збирається щорічно; постійне діюче Міжнародне бюро, очолюване Генеральним директором, яке виконує функції секретаріату.

Мета: забезпечити охорону об’єктів промислової власності за єдиними нормами для всіх країн-учасниць за умови максимального спрощення процедури встановлення міжнародної охорони на їхній території.

Держави-члени Союзу зобов’язані:

- внести необхідні зміни в національне законодавство;

- створити спеціальний заклад у справах промислової власності та інформаційну службу для ознайомлення загалу;

- видавати офіційний періодичний бюлетень з інформацією про видані патенти та свідоцтва.

Конвенція розповсюдила поняття промислової власності, окрім промисловості і торгівлі, на сільськогосподарське виробництво, видобувну промисловість, всі продукти промислового та природного походження (вино, зерно,

фрукти, худобу, квіти, борошно тощо) та визначила об’єкти охорони, зокрема віднесла до них припинення недобросовісної конкуренції.

Основні принципи міжнародної охорони:

1) національний режим (ст. 2): громадяни кожної з країн-учасниць Союзу мають в інших країнах Союзу ті самі права, що їх надано власним громадянам. До власних громадян дорівняно осіб, які мають постійне міс- 36 це проживання або не фіктивне і дійсне промислове або торговельне підприємство на території країни.

2) право пріоритету (конвенційний пріоритет): за заявником зберігається право пріоритету (за датою подання першої заявки) в усіх інших країнах Союзу протягом 12 місяців стосовно охорони винаходів та корисних моделей або 6 місяців стосовно промислових зразків та товарних знаків.

Право пріоритету зберігається навіть при зміні форми охорони в заявці, що подається в іншій країні (ст. 4).

3) незалежність патентів та товарних знаків: охоронні документи, що видані в одній країні, не повинні впливати на видачу охоронних документів в іншій країні (ст. 4-bis). Конвенція містить загальні положення, що є обов’язковими для національного законодавства всіх країн Союзу.

Зокрема це:

1) право винахідника на згадування його імені у патенті на винахід;

2) умови подання заявки та видачі патенту або здійснення реєстрації визначаються національним законодавством;

3) обмеження прав патентовласника з метою запобігання зловживанням виключними правами у разі перешкоджання використанню винаходу та монополізації ввозу запатентованих об’єктів з боку патентовласника), а також у суспільних інтересах (видача примусової ліцензії);

4) право тимчасової охорони для об’єктів промислової власності, які експонуються на офіційних міжнародних виставках на території країн Союзу (виставковий пріоритет).

Особливі випадки, які не є порушенням прав власника:

- вільне використання запатентованих об’єктів як частини транспортних засобів іншої країни, які знаходяться на території дії патенту тимчасово і без наміру продажу або виробництва;

- ввезення у країну запатентованих у ній продуктів або продуктів, виготовлених запатентованим способом, без наміру комерційного використання.

Конвенція містить також загальні положення міжнародної охорони торговельних знаків, знаків послуг та фірмових найменувань:

1) знакові не може бути відмовлено у реєстрації з огляду на характер продукту або на підставі того, що його не зареєстровано у країні походження. Знаки послуг та фірмові найменування не потребують обов’язкової реєстрації і охороняються за фактом;

2) відмова у реєстрації або заборона використання товарного знаку зумовлена лише можливістю введення в оману споживача, зокрема у разі змішування із загальновідомими у цій країні знаками.

Визначено знаки, які заборонено використовувати як торговельні. Передбачено, що країни Союзу через Міжнародне бюро сповіщають перелік знаків, які вони бажають заборонити до використання в якості товарних 37 знаків. Визначено також випадки, коли знаки, зареєстровані в одній з країн Союзу, не охороняються в інших країнах Союзу.

Передача торгового знака є дійсною, коли супроводжується передачею частини промислового (або торгового) підприємства та одночасно – виключного права виготовлення чи продажу продуктів, які марковано знаком, який передано.

Будь-який продукт, незаконно маркований товарним знаком, фірмовим найменуванням або неправдивим свідченням походження товару підлягає арешту при введенні в країну Союзу, де вказаний знак, фірмове найменування або назва місця походження товару мають охорону. Реєстрацію товарного знаку може бути анульовано, у разі невикористання протягом певного строку.

Згідно з Паризькою Конвенцією повинні бути заборонені всі дії, які вводять в оману користувача або невиправдано дискредитують підприємство, продукцію, промислову чи торгівельну діяльність конкурента (ст. 10-bis). Країни Союзу повинні припиняти незаконні дії та надавати ефективний захист правовласникам своєї країни та інших країн Союзу. Як захист передбачено судовий позив.

3= Поняття, ознаки та види кіберсквотингу.

Кіберсквотинг (англ. cybersquattіng) – придбання доменних імен, співзвучних назвам відомих компаній, або просто з «дорогими» назвами з метою їхнього подальшого перепродажу або розміщення реклами. Люди, що практикують такі дії, називаються кіберсквотерами.

Продаж доменного імені, це не продаж простору в мережі Іnternet. Доменне ім'я використовується просто як адреса вашого ресурсу в мережі, по якому будь-який користувач може вас знайти і переглянути ваш ресурс. Щоб розмістити свій сайт у мережі ще необхідно купити собі хостинг, тобто те місце, де сайт фізично буде розміщатися.

Характерними рисами кіберсквотингу є [2]:

1. Придбання доменів, що містять у своїй назві імена відомих компаній і торговельних марок.

2. Придбання доменів, з метою наступного перепродажу їх за завищеними цінами.

3. Захоплення домена конкурентними компаніями з метою створення веб-вузла, сайта, на якому буде поширена неправдива інформація про діяльність конкуруючої компанії, з метою нанесення їй збитків.

Найпоширенішими видами сучасного кіберсквотингу є [3]:

Тайпосквотинг – реєстрація доменних імен, близьких за написанням з адресами популярних сайтів у розрахунку на помилку частини користувачів. При близькості до дуже популярних доменам тайпосквотер може зібрати на своєму сайті деякий відсоток "промахнувшихся" відвідувачів і за рахунок показу реклами заробити грошей. Найчастіше домени-підробки відрізняються від оригіналів одним-двома буквами в розрахунку на те, що користувачі часто помиляються при наборі імен (як відомо людина може прочитати неправильно написане слово і навіть не помітити цього, якщо вірно були поставлені перша й остання букви), - порівняєте, наприклад, http://www.dіnseyland.com/ і http://www.dіsneyland.com/.

Галузевий кіберсквотинг – це реєстрація доменів за назвою видів діяльності, товарів, послуг, і т.д., і є одним з найприбутковіших. Адже володіння доменом, який точно відповідає назві галузі або товару, це вже запорука успіху. Маючи такий домен Ви відразу одержуєте прямий потік цільових користувачів, брендовість і престижність, легкість запам’ятовування домену на слух і візуально, релевантність для пошукових систем і в добавок, відсутність навіть гіпотетичної можливості того, що домен відсудять за порушення чиїх небудь прав.

Брендовий кіберсквотинг – реєстрація доменних імен, що містять товарні знаки, фірмові найменування, популярні імена власні, тобто, засоби індивідуалізації, охоронювані законом. Хоча при цьому в кіберсквотера є ризик позбавитися домена і піддатися відповідальності, але законні власники товарних знаків часто воліють не звертатися до суду, а викуповувати захоплені домени.

Захисний кіберсквотинг – коли легальний власник популярного сайта (товарного знаку) реєструє всі доменні імена, близькі, співзвучні, схожі, зв'язані за змістом з його власним доменним ім'ям. Ця процедура використовується для того, щоб не стати жертвою кіберсквотерів. Наприклад, власник популярного сайта "www.fіrma.ru", мабуть, захоче також зареєструвати домени "fіrma-msk.ru", "fіrma-spb.ru" і "fіrma.org", щоб перенаправляти з них відвідувачів на свій основний сайт, а також "antіfіrma.ru", щоб не використовувати його.

Географічний кіберсквотинг – реєстрація доменних імен у вигляді географічних назв. Тут і так все зрозуміло. Назва міста, місцевості, країни, острови ... І немає абсолютно ніяких обмежень щодо реєстрації.

Основний інтерес в таких доменах звичайно ж у туристичних компаній.

Іменний кіберсквотинг – реєстрація доменів, що збігаються з прізвищами знаменитих людей. Ми вивели його в окремий вид, хоча він часто перетинається з брендовим кіберсквотингом, у випадку, якщо прізвище співзвучне із зареєстрованим брендом. Як наприклад, є ім'я Том Круз (Tom Cruise) і є бренд «Tom Cruise».

Білет №25

1= Державна система правової охорони інтелектуальної власності в Україні.

Державна служба інтелектуальної власності України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки України.

Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності. Державна служба: організовує в установленому порядку експертизу об'єктів права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об'єкти права інтелектуальної власності; здійснює державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів; веде державні реєстри об’єктів права інтелектуальної власності тощо. До державної системи правової охорони інтелектуальної власності входить також державне підприємство "Український інститут промислової власності", який відповідно до статуту є єдиним в Україні органом, що проводить експертизу заявок на обєкти промислової власності, зокрема, знаків для товарів та послуг, на відповідність умовам надання правової охорони. Існує також навчальний заклад – Інститут інтелектуальної власності Національного університету «Одеська юридична академія» в м.Києві, який є провідним спеціалізованим вищим навчальним закладом у сфері інтелектуальної власності, інформаційно-аналітичної та інноваційної діяльності та виконує функцію підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів за спеціальністю "Інтелектуальна власність", кандидатів у патентні повірені та професійних оцінювачів прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а також підвищує кваліфікацію патентознавців, суддів, викладачів вищих та загальноосвітніх навчальних закладів, фахівців силових підприємств тощо.

До сфери управління ДСІВ включено: Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і права, Державне підприємство "Інтелзахист". У структурі ДСІВ є підрозділи державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності.Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та видачі автору охоронного документу -свідоцтва. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення.

Державне підприємство "Інтелзахист" опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами.

Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори - це повноважні представники ДСІВ у регіонах України.

2= Міжнародно-правова охорона товарних знаків: загальна характеристика Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р., Договору про закони щодо товарних знаків (TLT) 1994 р., Сінгапурського договору про закони щодо товарних знаків 2006 р.

Договір про закони з товарних знаків

Договір прийнятий Дипломатичною конференцією 27 жовтня 1994 р.

Даний Договір застосовується до знаків, які складаються із візуальних позначень за умови, що тільки ті із договірних сторін, які приймають до реєстрації об'ємні знаки, зобов'язані поширювати чинність даного Договору на такі знаки. Даний договір не застосовується до топографічних знаків і знаків, які складаються не із візуальних позначень, зокрема, до звукових чи нюхових, а також до колективних, сертифікаційних і гарантійних.

Договір про закони з товарних знаків уточнює і конкретизує деякі положення Мадридської угоди та інших міжнародних угод по товарних знаках. Зокрема, в ньому містяться чіткі положення щодо форми і змісту заявки на реєстрацію товарних знаків. Він визначає мінімальні вимоги, яким має відповідати національне законодавство краіни-учасниці Договору. Положення, викладені в Договорі, є обов'язковими для країн-учасниць цього Договору.

Договір визначає конкретні дані, які повинні знайти обов'язкове відображення в заявці. Такими даними є прізвище і адреса заявника або його повіреного, заява про пріоритет, одне або кілька зображень знака залежно від кольору або розміру знака. У заявці повинні бути зазначені назви товарів або послуг, для яких передбачається реєстрація знака. Товари і послуги повинні бути згруповані за Ніццькою класифікацією. Договір робить застереження, що національне відомство не може вимагати подання відомостей, які не передбачені Договором.

За Договором допускається подання заявки на кілька товарів чи послуг. Заявка повинна бути прийнята, а знак зареєстрований, навіть якщо товари чи послуги, зазначені в заявці, відносяться до різних класів Ніццької класифікації. У такому випадку здійснюється одна реєстрація.

Щодо представництва, то Договір передбачає такі обов'язкові вимоги:

а) представник заявника або власника має представляти їх в повному обсязі дій, які необхідно здійснювати для одержання охорони знака;

б) якщо заявником є особа, яка не має на території даної країни постійного місцепроживання і не має нефіктивного і діючого промислового або торговельного представництва, справи з відомством повинні вестися лише через представника заявника. Для визначення дати подання заявки на реєстрацію знака Договір також встановлює чіткі обов'язкові вимоги. Перелік даних, які необхідні для встановлення дати подання заявки досить великий. Це дані, що стосуються ідентифікації заявника, зв'язку із заявником чи його представником, зображення знака, переліку товарів і послуг, для яких передбачається реєстрація знака. Однією із необхідних умов для встановлення дати подання заявки може бути вимога відомства сплатити належний збір, якщо це передбачено чинним законодавством.

Можуть бути випадки, коли в реєстрації знака відмовлено стосовно лише певної групи товарів чи послуг. У такому разі, аби не затягувати реєстрацію знака на ті товари і послуги, стосовно яких перешкод для реєстрації немає, і зберегти дату подання заявки або її пріоритету, заявник може розділити заявку.

У зв'язку з удосконаленням технологій передачі заявок на реєстрацію знаків Договір передбачив нові способи засвідчення особи заявника чи його повіреного. Відомство може дозволити замість власноручного підпису використання відтиску або штемпеля з підписом або печатки. Договір забороняє вимагати від заявників засвідчення, матеріального засвідчення, запевнення, легалізації або іншого засвідчення підпису. Проте це правило не поширюється на підпис стосовно відмови від реєстрації, але за умови, що такий виняток передбачений національним законодавством.

Договір визначає максимум відомостей, які можуть бути затребувані відомством для виправлення допущених помилок, зроблених заявником або власником у будь-якому повідомленні, надісланому до відомства, які відображено в реєстрі. Це стосується як заявок, так і реєстрацій. Договір допускає можливість обмежитися однією заявою про внесення змін, навіть якщо зміни або виправлення стосуються кількох заявок або кількох реєстрацій, або тих і інших. Вимагається лише аби в заяві були чітко сформульовані ті зміни чи виправлення, які заявник бажає внести до заявки чи реєстрації. Відомство не може вимагати подання додаткових відомостей, крім зазначених у Договорі. Проте і з цього правила Договір передбачає певні винятки. Вони стосуються тих випадків, коли у відомства виникають певні сумніви щодо достовірності одержаної інформації. Не допускається, наприклад, зміна власника під виглядом зміни прізвища і адреси. Помилка, допущена відомством, повинна бути ним і виправлена.

Строк дії реєстрації товарного знака Договір визначає в 10 років з наданням можливості продовжувати чинність на наступні десятирічні періоди. Договір визначає максимум вимог, які можуть бути встановлені для продовження чинності реєстрації, вони такі ж, як і при поданні заявки на реєстрацію.

Договір визначає максимум вимог, які відомство може встановлювати стосовно подання заявки, представництва, продовження чинності тощо. І все ж Договір надає право відомству вимагати подання додаткових відомостей, але тільки за умови, що є достатні підстави сумніватися в достовірності поданої інформації.

Договір про закони з товарних знаків не містить ніяких рекомендацій чи зобов'язань щодо приєднання до тих чи інших міжнародних конвенцій, угод чи договорів. Проте містить застереження, що договірні сторони повинні дотримуватися вимог Паризької конвенції про охорону промислової власності в тій частині, що стосується знаків. Сторони Договору зобов'язані також дотримуватися і забезпечити виконання Ніццької класифікації стосовно групування назв товарів і послуг у заявці.

У розвиток і доповнення Договору прийнята також Інструкція, яка деталізує окремі положення Договору. Зокрема, Інструкція більш детально визначає правила щодо подання, форми і змісту заявок, представництва, дати подання заявки, її підпису, строку дії, продовження чинності, способу зазначень прізвища і адреси та ідентифікації заявки без її номера. В Інструкції містяться також правила щодо кількості зображень знака, які необхідно додати до заявки, строки сплати зборів та інші повідомлення до відомства, такі, наприклад, як доручення, прохання про внесення виправлень тощо. Інструкція містить також 8 типових бланків, що стосуються процедури оформлення прав на знак. Такі типізовані бланки також полегшують процедуру реєстрації знаків.

Договір надає своїм країнам-членам певний строк для приведення свого національного законодавства у відповідність до вимог цього Договору — до 28 жовтня 2004 р.

Таким чином, Договір про закони з товарних знаків зобов'язує договірні держави, які ще не прийняли закони про товарні знаки, і які уже прийняли, дотримуватися вимог, встановлених цим Договором. Перші зобов'язані при розробці законів дотримуватися тих засад, які визначені цим Договором, а другі зобов'язані привести своє законодавство у відповідність до вимог цього Договору. У такий спосіб досягається уніфікація законодавства про товарні знаки, принаймні тих країн, які приєдналися і приєднаються в майбутньому до даного Договору. Видається, що саме таким шляхом можна уникнути багатьох розбіжностей у законодавстві багатьох країн і досягти необхідної гармонізації.

<<< < Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 910 / 1110 11 > Следующая >>>

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
23.02.201654 Кб20REL.docx
#
23.02.201652.03 Кб12Religiyeznavstvo_2_seminar.docx
#
20.11.2019161.46 Кб2rizik_shpora.docx
#
23.08.2019143.56 Кб5Rizik_teoriya1.docx
#
01.05.202533.86 Кб0robota_alina.docx
#
01.07.2025727.55 Кб0rozdrukuvati_shpori 2014.doc
#
09.09.2019134.13 Кб25rpp.docx
#
23.02.20161.28 Mб12RP_Administrativne_pravo.doc
#
30.04.20192.65 Mб12RP_Ekon_Teor_2012_2012-01-14.doc
#
23.02.2016549.4 Кб7RP_FPU.docx
#
23.02.2016729.27 Кб13RP_Konstitutsiyne_pravo.docx