Твори, що не охороняються авторським правом

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

д) грошові знаки;

е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Правова охорона надається:

а) творам, незалежно від місця їх першого оприлюднення (або не оприлюднені, але знаходяться в об'єктивній формі на території України), авторами яких або особами, яким належить авторське право і (або) суміжні права на них, є фізичні особи, які є громадянами України або не є її громадянами, але мають постійне місце проживання на території України, або юридичні особи, які мають місцезнаходження на території України;

б) творам, що вперше оприлюднені на території України або вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом 30 днів оприлюднені на території України;

в) передачі організацій мовлення, що мають місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України;

г) твори архітектури і скульптури, які об'єктивно знаходяться на території України;

д) твори та об'єкти суміжних прав, які охороняються відповідно до міжнародних договорів України.

3= Міжнародно-правова охорона авторського права: загальна характеристика Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів 1886 р та Всесвітньої конвенції про авторське право 1971 р.

Бернська Конвенція про охорону літературних та художніх творів Чинна з 09.09.1886 р. У 1917 р. була доповнена додатковим розділом – Паризьким актом, який передбачає певні пільги для країн, що розвиваються та враховує деякі досягнення технічного прогресу. На 01.01.2010 р. учасниками конвенції є 164 країни, які утворюють Бернський Союз, що має свої адміністративні органи. Мета: забезпечити охорону прав авторів на їх літературні та художні твори настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо.

Конвенція вираз „літературні та художні твори“ розповсюдила на всі твори в галузі літератури, науки і мистецтв, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, визначила об’єкти охорони – не тільки оригінальні твори, а й похідні (ст. 2).

Основні принципи Конвенції: 1. Національний режим. 2. Автоматичне надання охорони (без обов’язкового виконання формальних умов реєстрації, депонування тощо). 3. Незалежність охорони: права іноземних авторів з країни-члена Союзу охороняються в іншій країні Союзу незалежно від того, чи охороняються вони у країні походження твору.

Конвенція визначає суб’єктів охорони та строки охорони їхніх прав: весь час життя автора і 50 років після його смерті. Строк охорони фотографічних творів становить щонайменше 25 років з часу створення твору, а для кінематографічних творів – 50 років з часу оприлюднення або з часу створення, якщо його не було оприлюднено. Виділені окремо строки охорони творів, створених у співавторстві, випущених анонімно або під псевдонімом. Конвенція не перешкоджає встановленню національним законодавством більших строків охорони, ніж передбачено конвенцією. Терміни охорони завжди починаються з 1 січня року, який іде за роком створення, роком смерті тощо. Конвенція гарантує здійснення визначених нею немайнових прав автора, визначає виключні майнові права авторів та права, які встановлює національне законодавство щодо творів, для яких витребується охорона. Конвенція визнає вільне використання творів (без дозволу автора і виплати йому винагороди): використання творів в обсязі, виправданому метою, як ілюстрацій у виданнях, радіо- та телевізійних передачах або зображення навчального характеру чи цитати ( із зазначенням джерела та імені автора).

Конвенція передбачає арешт контрафактних екземплярів твору у будь-якій країні Союзу, де цей твір має охорону. Це стосується і записів музичних творів, виконаних без згоди автора і вивезених без дозволу у країну, де вони вважаються незаконними.

Паризький акт Бернської конвенції надає пільги тільки країнам, що розвиваються, стосовно умов надання ліцензій на переклад та відтворення творів іноземних авторів. Ці положення розширяють перелік винятків із переліку виключних прав автора: передбачено обов’язкові (примусові) невиключні ліцензії на переклад і відтворення творів іноземних авторів з метою освіти і без права передачі іншим особам. Паризький Акт сприяє полегшеному та ширшому доступові до творів, особливо в галузі техніки та освіти. Подібну ліцензію може отримати будь-який громадянин країни, яка має право на пільги, по закінченню певного строку. Законодавство країни гарантує якість перекладу мовою загальновживаною у країні, та точність відтворення. Автор отримує справедливу винагороду, а екземпляри пільгових відтворень та перекладів заборонено вивозити з країни.

У кінці XIX ст. виникли 2 напрямки охорони авторських прав: згідно Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (система загального права) та згідно Міжамериканської конвенції про авторське право на літературні, наукові та художні твори (система цивільного права). Пізніше інтереси держав-учасниць обох конвенцій поєднала Всесвітня конвенція про авторське право. Країни загального права (США, Великобританія) розглядають авторське право фактично як форму власності, яку може створити автор і яку можна використати з комерційною метою, як будь-яку власність. Право автора стосується виключно користування майновою складовою права. 39 Країни цивільного права (Франція, Німеччина) також розглядають авторське право як таке, що має риси власності та охороняє майнову складо-ву. Але вважають, що твір уособлює особистість автора і повинен мати таку саму охорону, як і майнова складова твору.

Всесвітня конвенція про авторське право (ВКАП) (іноді Женевська конвенція) ( англ. Universal Copyright Convention ) - Міжнародна угода з охорони авторського права, діє під патронажем ЮНЕСКО. Прийнята на Міжурядової конференції з авторського права в Женеві 6 вересня 1952. Завдання конвенції полягала в тому, щоб жодна країна не залишалася поза рамками міжнародної системи охорони авторського права.

1. Зміст

ВКАП передбачає більш низький рівень охорони авторських прав у порівнянні з Бернською конвенцією. Це пов'язано з тим, що Женевська конвенція розроблялася і приймалася з метою приєднання до неї як можна більшого числа держав, у тому числі і тих, які з тих чи інших причин не можуть забезпечити рівень охорони авторських прав, передбачений Бернською конвенцією.

На відміну від Бернської конвенції (яка виходить з факту створення твору як достатньої підстави охорони авторських прав на нього), ВКАП передбачає виконання певних формальностей для надання такої охорони в окремих країнах-учасницях. Дані формальності пов'язані з тим, що в деяких країнах для того щоб твір охоронялося, необхідно депонування примірників, реєстрація або інші формальні дії. Тому ст. 3 ВКАП встановлено, що такі вимоги вважаються виконаними, якщо, починаючи з першого випуску в світ твору, всі його екземпляри будуть мати знак у вигляді латинської літери C, укладеної в коло ( - знак охорони авторського права) з ім'ям власника даного твору і зазначенням року першого випуску в світ. Мінімальний строк охорони авторських прав, встановлений ВКАП, дорівнює двадцяти п'яти рокам

Всесвітня конвенція про авторське право встановила спеціальні правила відносно країн-учасниць Бернської конвенції. Перше правило говорить: якщо якась країна вийде з Бернського союзу після 01.01.1951 р., то твори, країною походження яких вона є, не будуть користуватися в країнах Бернської спілки охороною, яку надає Всесвітня конвенція. Друге правило встановлює, що положення ВКАП не застосовуються у відносинах між країнами, зв'язаними Бернською конвенцією, до охорони творів, країною походження яких, згідно з умовами Бернської конвенції, є одна з країн цього союзу.

З 5 по 24 липня 1971 року в Парижі відбулася конференція з перегляду ВКАП, на якій 24.07.1971 року була прийнята нова редакція чинного конвенції.

СРСР приєднався до ВКАП з 27 червня 1973

Білет №11

1= Оформлення (набуття) патентних прав: порядок та стадії. Складання та подання заявки. Експертиза заявки. Державна реєстрація патентних прав.

Особа, яка бажає одержати патент і має на це право, подає до Установи заявку. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу. Заявка на винахід повинна стосуватися одного або групи винаходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом. Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі (вимога єдиності корисної моделі). Заявка складається українською мовою і повинна містити: заяву про видачу патенту на винахід чи деклараційного патенту на винахід (корисну модель); опис винаходу (корисної моделі); формулу винаходу (корисної моделі); креслення (якщо на них є посилання в описі); реферат.

За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців після дати подання заявки. Датою подання заявки є дата одержання Установою матеріалів, що містять принаймні: заяву у довільній формі про видачу патенту, викладену українською мовою; відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою; матеріал, що справляє враження опису винаходу (корисної моделі).

Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет. Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки до Установи подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію, якщо ця заявка була подана в іноземній державі - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності. У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.

Експертиза заявки

Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з попередньої експертизи, формальної експертизи та, за заявкою стосовно патенту на винахід - кваліфікаційної експертизи і проводиться закладом експертизи.

рішення Установи затребувати копії матеріалів, що протиставлені заявці. Ці копії надсилаються заявнику протягом місяця.

Реєстрація патенту

На підставі рішення про видачу патенту здійснюється державна реєстрація патенту, для чого вносяться відповідні відомості до Реєстру. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються в установленому порядку.

Державна реєстрація патенту (деклараційного патенту) на винахід та деклараційного патенту на корисну модель здійснюється за наявності документів про сплату державного мита за його видачу і збору за публікації про видачу патенту. Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про видачу патенту.

2= Поняття, ознаки та структура комерційного (фірмового) найменування. Суб’єкти права на комерційне (фірмове) найменування. Майнові права на комерційне (фірмове) найменування. Припинення права на комерційне (фірмове) найменування.

Це найменування є комерційним іменем підприємства, нерозривно пов'язане з його діловою репутацією. Під цим іменем підприємець укладає угоди та здійснює інші юридичні дії, несе юридичну відповідальність, реалізує свої плани і виконує обов'язки, рекламує і збуває вироблену ним продукцію тощо. Слід зазначити, що в жодному нормативному акті України не надається визначення „комерційного (фірмового) найменування”. Комерційне найменування виконує здебільшого дві функції: дозволяє відрізнити одного учасника підприємницької діяльності від іншого незалежно від того, які товари чи послуги вони реалізують та пропонують на ринку, та „запобіжну”, тобто не дає ввести в оману споживачів щодо справжньої діяльності суб‘єкта господарювання.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:

1) право на використання комерційного найменування; 2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання; 3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Комерційне найменування має містити правдиві вказівки на організаційну форму підприємства (товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо), його тип (державне, приватне тощо), профіль діяльності (виробниче, наукове, торговельне тощо), особу власника і т. п.

По-друге, щоб виконувати функцію індивідуального учасника цивільного обороту, комерційному найменуванню потрібні розрізнювальні ознаки, які б не допускали сплутання однієї фірми з іншою. Тобто комерційне найменування має бути новим і відмінним від існуючих найменувань.

По-третє, комерційне найменування може забезпечити належний ступінь індивідуалізації учасників обороту, якщо залишається незмінним протягом усього часу, поки підприємець, який користується ним, зберігає свій організаційно-правовий статус. Тому не допускають довільну та не зумовлену поважними причинами зміну комерційного найменування.

Якщо ж юридичні особи мають різну організаційно-правову форму, відображену в комерційному найменуванні, і діють у різних сферах, вони можуть виступати в цивільному обороті під аналогічним комерційним найменуванням.

Суб'єктами права на комерційні найменування виступають перш за все комерційні юридичні особи. Індивідуальні підприємці, як правило, набувають і здійснюють права й обов'язки під іменами власними, що за загальним правом є достатнім для їхньої індивідуалізації.

Не можуть виступати в цивільному обороті під самостійним комерційним найменуванням об'єднання юридичних осіб і прості товариства. Правом на комерційне найменування не можуть володіти філіали юридичних осіб та їхні окремі підрозділи, які повинні використовувати комерційне найменування юридичної особи, яка їх утворила. Установи, споживчі кооперативи, фонди та інші некомерційні організації не мають комерційних найменувань, їхню індивідуалізацію забезпечує офіційне найменування.

Суть прав на КН полягає в гарантованій особі можливості виступати в цивільному обороті під власним КН. Наданням такої можливості забезпечується індивідуалізація цієї особи на ринку товарів і послуг. Під своїм КН особа укладає цивільно-правові угоди та здійснює інші юридичні дії, реалізує особисті немайнові права, захищає свої порушені права або права, що оспорюються. Власники прав на КН можуть розміщувати свої комерційні найменування на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах, у публікаціях рекламного характеру, оголошеннях, анотаціях тощо.

Відповідно до статті 491 Цивільного кодексу України майнові права на комерційне найменування діють безстроково, належать юридичній особі протягом усього періоду її діяльності і їхня чинність припиняється одночасно з ліквідацією самої юридичної особи. Є декілька підстав, за яких дія прав на комерційне найменування може припинитися, хоча б сама комерційна організація продовжувала існувати. На практиці це можливо в таких випадках:

- власник прав на комерційне найменування може сам у будь-який момент відмовитися від права на використання цього комерційного найменування;

- чинність прав на комерційне найменування може припинитися при переході юридичної особи до нового власника, якщо умови такої передачі не передбачають збереження за юридичною особою колишнього комерційного найменування;

- припинення чинності прав на комерційне найменування може бути викликане реорганізацією юридичної особи, у ході якої вона може, а іноді й зобов’язана змінити своє колишнє комерційне найменування;

- чинність права особи на подальше використання комерційного найменування може бути припинена за рішенням суду через його невідповідність вимогам закону або порушення прав та інтересів інших осіб, що охороняються законом.

3= Європейський патент (Європейська патентна конвенція). Патент ЄС (Регламент щодо запровадження патенту ЄС). Правова охорона винаходів у ЄС.

Завдання конвенції. Посилення процесів економічної інтеграції у країнах Західної Європи потребував патентно-правового регулювання, що сприяло розвитку цих процесів, усунувши перешкоди для справі отримання охорони винаходів по закордонах. Для цього він планувалося створити європейську патентну систему, засновану на єдиної процедурі видачі патенту з дією його за території будь-якого договаривающегося держави. Довга процедура мала забезпечити застосування до заявочним матеріалам та винаходу вимог, які діяли у кожному договаривающемся державі, про те, щоб виданий патент не суперечив нормам національного права. Ідея створення європейської патентної системи реалізували лише 70-ті роки, коли 5 жовтня 1973 р. у Мюнхені укладено Конвенція про видачу патенту (Європейська патентна конвенція), а 15 грудня 1975 р. в Люксембурзі - Конвенція про європейському патенті для Спільного ринку (Конвенція про патенті ЄЕС).

Європейська патентна конвенція регулює лише процедуру видачі європейського патенту, який, будучи виданими, набуває національне значення у країнах, котрим він був испрошен.

Конвенція про патенті ЄЕС регулює відносини, складаються вже після видачі європейського патенту, і охоплює територію Співтовариства як певну єдину територію України у межах кордонів всіх країн-учасниць. Конвенція про патенті ЄЕС передбачає, що європейський патент, испрошенный в заявці хоча для однієї країни ЄЕС, діятиме як біля усієї цивілізованої спільноти.

Європейська патентна конвенція набула чинності 7 жовтня 1977 р. До неї приєдналися Великобританія, Франція, Бельгія, Данія, Італія, Іспанія, Люксембург, Ліхтенштейн, ФРН, Австрія, Швейцарія, Нідерланди, Швеція та Греція.

Конвенція про патенті ЄЕС ще діє.

Для процедури видачі європейського патенту створена Європейська патентна організація. Видачу європейського патенту здійснює Європейське патентне відомство.

Поняття патентоспособного винаходи сформульовано так: європейським патентом охороняються винаходи, які мають новизною, промислової применимостью і є результатом винахідницької діяльності.