Стаття 3. Суб'єкти трансферу технологій

1. Суб'єктами трансферу технологій є:

1) уповноважений орган з питань формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері трансферу технологій, уповноважений орган з питань реалізації державної політики у сфері трансферу технологій, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також Національна академія наук України та галузеві академії наук, які беруть участь у закупівлі, передачі та/або використанні технологій;

2) підприємства, наукові установи, організації, вищі навчальні заклади та інші юридичні особи незалежно від форми власності, що створюють та/або використовують технології та/або їх складові і яким належать або передаються майнові права на використання об'єктів права інтелектуальної власності, що є складовими технологій;

3) фізичні особи, які безпосередньо беруть участь у створенні, трансфері та застосуванні технологій та/або їх складових, надають необхідні для цього інформаційні, фінансові та інші послуги на всіх стадіях просування технологій та/або їх складових на ринок.

Договори про трансфер технологій

Стаття 19. Умови укладення договорів про трансфер технологій

1. Істотними умовами укладення договорів про трансфер технологій є:

1) перелік складових технологій, що передаються (з визначенням їх функціональних властивостей та гарантованих показників);

2) ціна технологій чи розмір плати за їх використання;

3) строки, місце та спосіб передачі технологій та/або їх складових;

4) умови передачі технічних знань, необхідних для монтажу, експлуатації та забезпечення функціонування обладнання, придбання чи оренди, монтажу і використання машин, обладнання, комплектувальних частин та матеріалів;

5) розмір, порядок та умови виплати винагороди за використання технологій, а також вид виплат (разові платежі - паушальні, періодичні відрахування - роялті або інші види виплат);

6) відповідальність сторін за порушення умов договору;

7) порядок вирішення спірних питань стосовно виконання умов договору.

Договори про трансфер технологій повинні включати також умови щодо:

1) ліцензії та її умови на використання технологій та їх складових;

2) територіальних обмежень (заборона використовувати передані за договором технологію, її складові на території, не передбаченій у договорі);

3) обмежень галузі застосування технологій та їх складових;

4) порядку надання субліцензій на складові технології третім особам (у разі потреби включення третіх осіб у технологічний процес виробництва продукції), крім випадків передачі прав на використання знаків для товарів і послуг, комерційних (фірмових) найменувань, з визначенням обмежень права на використання технології та її складових, включаючи обмеження кола осіб, яким дозволено використовувати складові технологій і мати доступ до інформації про них;

5) передачі прав на ноу-хау, техніко-економічні обґрунтування, плани, інструкції, специфікації, креслення та інші інформаційні матеріали про технології та їх складові, необхідні для ефективного їх використання, включаючи обмеження, пов'язані з умовами збереження конфіденційності інформації про технології та їх складові під час їх використання;

6) проведення робіт з удосконалення технологій та їх складових і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення;

7) надання консультацій та послуг з проектування, асистування та навчання кадрів, які забезпечують реалізацію технологій, і управлінського персоналу особи, якій передаються права на технологію та її складові;

8) страхування технологій та їх складових;

9) порядку компенсації витрат, пов'язаних з трансфером технологій, включаючи пристосування технологій та їх складових до умов підприємства, наукової установи, організації та вищого навчального закладу, де вони будуть використовуватися, навчання персоналу;

10) обмежень, що стосуються діяльності сторін у разі закінчення строку дії договору, його розірвання або виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Стаття 20. Особливості укладення договорів про трансфер технологій

1. Під час передачі (трансферу) технологій укладаються договори, визначені Цивільним кодексом України, щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності з урахуванням вимог статті 19 цього Закону.

2. Разом з договором про трансфер технологій можуть укладатися договори про:

1) гарантії осіб, які передають технології та їх складові, стосовно можливості досягнення економічних показників і виробництва продукції із застосуванням цих технологій та складових;

2) гарантії осіб, які передають технології та їх складові, стосовно конфіденційності та нерозголошення інформації третім особам;

3) проведення комплексу інженерних, екологічних або інших робіт, необхідних для застосування технологій та їх складових;

4) обслуговування обладнання.

Стаття 21. Обмеження щодо укладення договорів про трансфер технологій

1. Не допускається укладення договорів про трансфер технологій, які передбачають:

1) ввезення в Україну технологій та/або їх складових, які можуть завдати шкоди навколишньому природному середовищу або здоров'ю людей;

2) здійснення виплат, що значно перевищують ціну технології та її складових;

3) встановлення зобов'язань щодо придбання в особи, яка передає технологію та/або її складові, сировини, напівфабрикатів, обладнання та його комплектувальних частин, що не застосовуються під час виробництва відповідної продукції;

4) встановлення зобов'язань щодо переважного продажу продукції, виготовленої із застосуванням технології, покупцям, визначеним особою, яка передає цю технологію, та використання визначеного нею персоналу;

5) право особи, яка передає технологію, визначати ціну продажу або реекспорту продукції, виготовленої із застосуванням цієї технології;

6) встановлення необґрунтованих обмежень обсягу виробництва продукції;

7) встановлення обмежень, які суперечать законодавству, стосовно використання майнових прав на технології та їх складові;

8) заборону використання аналогічних або більш досконалих технологій та їх складових;

9) заборону або обмеження експорту продукції, виготовленої із застосуванням технології;

10) встановлення зобов'язань щодо використання запатентованого об'єкта права інтелектуальної власності, який не використовується у процесі застосування технологій.

Білет№6

1= Правова охорона комп’ютерних програм та баз даних.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції Закону від 11 липня 2001 року комп’ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп’ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.

Бази даних захищаються як збірники, тобто захисту підлягає вихідний текст для компіляції, який визначає внутрішню структуру таблиць та їхні взаємини. При цьому, згідно з статтею 19 Закону «правова охорона баз даних не поширюється на самі дані чи інформацію і не зачіпає будь-яке авторське право, що відноситься до самих даних чи інформації, які містяться у базі даних», тобто тих даних та інформації, якими оперує ця база. Зазначена інформація, якщо вона є творчим інтелектуальним продуктом, може сама отримати захист у системі авторських прав. Або ж, якщо ця інформація пов’язана з виробництвом, технологічним процесом, управлінням, фінансами та іншою діяльністю фізичної або юридичної особи, вона може бути віднесена до комерційної таємниці та отримати захист відповідно до чинного законодавства як непатентуємий об’єкт промислової власності — право інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

Таким чином, комп’ютерні програми і бази даних є творами — результатами творчої діяльності автора. Первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор. Згідно зі статтею 11 Закону автором вважається особа, зазначена як автор на оригіналі твору або на його примірнику, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Відповідно до статті 11 Закону авторське право на твір виникає з моменту створення твору, тобто з моменту вираження твору в об’єктивній формі. При цьому для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Але на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, що складається з трьох елементів: латинської букви С у колі — ©; імені (найменування) власника виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Знак охорони авторського права може проставлятися на оригіналі і кожному примірнику твору. Цей знак прийнято називати copyright, що у дослівному перекладі означає авторське право. Правову охорону в однаковій мірі будуть мати як твори, на яких проставлений знак охорони, так і твори без такого знака.

Щодо захисту авторського права на твір, то слід зазначити, що з моменту створення твору (комп’ютерні програми, бази даних), його автору належать особисті немайнові та майнові права на твір (статті 14, 15 Закону). Виходячи зі статті 15 Закону, автору належить виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Отже, з моменту створення твору будь-яка особа, яка бажає його використовувати, повинна отримати дозвіл на використання твору. Використання твору без дозволу автора є порушенням авторського права і дає підстави для судового захисту (стаття 50 Закону). 

2= Поняття, форма та зміст договору комерційної концесії. Договір комерційної концесії - це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК). Правова характеристика договору: консенсуальный, двосторонній, оплатний. В юридичній літературі проводиться ототожнення договору комерційної концесії і договору франчайзингу. На сьогоднішній день сфера застосування комерційної концесії охоплює різноманітні види бізнесу. За цією схемою в Україні працюють, зокрема «Макдональдс», «Піца-хат», «Білла», «1C», «Лукойл-Україна», «ТНК-Україна», «Кодак», «Кока-кола», «Фанта» та інші Істотними умовами договору комерційної концесії є предмет та ціна. Предметом договору комерційної концесії є право на використання трьох складових: 1) об’єктів права інтелектуальної власності (комерційних найменувань, торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо); 2) комерційного досвіду; 3) ділової репутації. Строк не є істотною умовою договору комерційної концесії: як правило, даний договір укладається на невизначений або досить тривалий строк (більше 20 років), який здебільшого поновлюється. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту. Особливості суб’єктного складу договору комерційної концесії. Особливість договору комерційної концесії полягає в тому, що сторонами можуть бути лише фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Форма договору. Договір комерційної концесії укладається в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 1118 ЦК України). Крім вимоги щодо обов'язкової письмової форми даного правочину, ЦК України передбачає державну реєстрацію договору комерційної концесії органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Проте, якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. Водночас відсутність державної реєстрації договору комерційної концесії не впливає на його дійсність, окрім єдиного виключення: у відносинах з третіми особами сторони мають право посилатися на договір лише з моменту його державної реєстрації. Зміст договору комерційної концесії. Особливі умови цього договору.. Враховуючи взаємність даного договору (обов'язку правоволодільця відповідає аналогічне право користувача і навпаки), наведемо лише перелік основних обов'язків його сторін. Основними обов'язками правоволодільця за договором комерційної концесії є: 1) передання користувачеві технічної та комерційної документації і надання іншої інформації, необхідної для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також інформування користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав; 2) забезпечення державної реєстрації договору комерційної концесії; 3) надання користувачеві постійного технічного та консультативного сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників; 4) контролювання якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії. Основними обов'язками користувача за договором комерційної концесії є: 1) використання торговельної марки та інших позначеннь правоволодільця визначеним у договорі способом; 2) забезпечення відповідності якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем; 3) дотримання інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;4) надання покупцям (замовникам) додаткових послуг, на які вони б могли розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця; 5) інформування покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії; 6) не розголошення секретів виробництва правоволодільця, іншої одержаної від нього конфіденційної інформації.

3= Правова охорона творів, розміщених у мережі Інтернет. Об’єкти авторського права і суміжних прав у цифровому середовищі.

ОСновними національними нормативними актами, що регулюють відносини використання об’єктів авторського права, у тому числі в мережі Інтернет, є Закон «Про авторське право і суміжні права» [1] та Цивільний кодекс України [2]. Вони визначають основні права та обов’язки осіб, які в той чи інший спосіб використовують інтернет-сайт.

Серед правових проблем, викликаних появою Інтернету, чи не найперше місце посідають авторсько-правові. По мірі того, як Інтернет буде все більше використовуватися як метод продажу і доставки інформації та результатів творчої діяльності, який не знає паперу та державних кордонів, питання охорони прав інтелектуальної власності на матеріали, доступні через Інтернет, будуть набувати все більшої важливості.

Авторське право є одним з найважливіших видів охорони інтелектуальної власності в Інтернеті в силу, як мінімум, двох причин. По-перше, більшість матеріалів, що передаються Інтернетом (тексти, зображення, звукові сигнали) є творами в юридичному сенсі і, таким чином, є предметом авторського права. По-друге, оскільки сама природа електронних телекомунікацій вимагає багатократного копіювання даних в процесі передачі їх каналами зв’язку та ознайомлення з ними необмеженого кола споживачів, природно, постають питання стосовно дотримання при такому копіюванні авторських прав [3].

Більшість порушень авторських прав в Інтернеті виражається в незаконному відтворенні і копіюванні музичних, художніх, літературних творів чи комп’ютерних програм без попереднього надання на це згоди автором чи правовласником. Також, враховуючи доступні сьогодні технічні засоби, має місце і порушення немайнових прав авторів, а саме плагіат, який може виглядати як немотивоване відтворення. Українським законодавством відтворення визначається так: «Виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер». Причому частина порушень є спонтанними, тобто внаслідок особливості функціонування телекомунікаційних мереж і комп’ютерної техніки, права в ретроспективі чинного законодавства все-таки порушуються самою технікою, а не з умисної волі особи.

Надсилаючи певний обсяг даних з одного куточка планети в інший, що беззаперечно є великим досягненням розвитку телекомунікацій, цей пакет даних копіюється багато разів, із сервера на сервер залежно від маршруту. Такий само процес відбувається навіть при обміні файлами із пристроєм, що перебуває поблизу через мережу. При цьому виникає питання, як саме такі дії впливають на дотримання авторських прав і як саме необхідно реформувати вітчизняне законодавство відповідно до такої ситуації [3].

В Україні майнові права на об’єкти авторського права, розміщені на інтернет-сайті, охороняються як нормами національного законодавства, так і чинними міжнародними договорами. У випадках несанкціонованого використання контенту в іншій країні міжнародні конвенції дозволяють охоро­няти об’єкти, створені в Україні, нарівні з об’єктами, що були створені в цій країні. Іншими словами, в разі порушення прав інтелектуальної власності українських правовласників в іншій країні застосовуються положення закону тієї країни, де відбулося таке правопорушення [4].

Для нашої країни, яка, на жаль, одержує суттєві претензії від розвинених країн та міжнародних організацій щодо піратських дій українських громадян та організацій, питання захисту інтелектуальної власності, у тому числі і в Інтернеті, є надзвичайно актуальним. Не викликає сумнівів те, що успішне розв’язання порушеної проблеми залежить від прозорої та послідовної дер­жавної політики органами виконавчої, законодавчої та судової влад та активного співробітництва з відповідними міжнародними організаціями.

Не зважаючи на недосконалість нашого законодавства у сфері інтелектуальної власності, ця проблема продовжує бути актуальною для всього світового суспільства. Дивлячись на наших зарубіжних колег ми можемо вдосконалити існуючі норми, враховуючи нові прецеденти, юридичну, судову практику та інші надбання суспільства, та створити власну модель цивілізованого ринку інтелектуальної власності в українському секторі мережі Інтернет. Основою її мають стати своєрідні копірайт-центри, що займатимуться видачею ліцензій на використання творів, матимуть власну базу даних та контролюватимуть отримання авторами виногороди. Отож, особа чи організація, що хоче отримати право на використання певного авторського твору, може звернутися до цього центру, який, у свою чергу, буде контактувати із авторськими товариствами. Але реалізація такої системи неможлива без створення всесвітньої бази даних та обміну інформацією на державному рівні. Над розробкою загальної мережі, що дозволить країнам використовувати єдину пошукову стратегію та обмінюватися інформацією вже працюють патентні відомства США, Японії та ряду країн Европи. Наші російські колеги розглядають у найближчому майбутньому можливість створення веб-депозитарію – спеціалізованого архіву для об’єктів інтелектуальної власності, що розміщені в електронному вигляді в мережі Інтернет. Це дасть можливість автору у випадку виникнення суперечки підтвердити свої права на твір.

Отже проблема захисту прав власності в мережі Інтернет носить комплексний характер. На наш погляд, для вирішення вищевказаної проблеми потрібно:

по-перше, передбачити техніко-юридичний механізм забезпечення доказів неправомірного розміщення об’єктів авторського права в мережі Інтернет;

по-друге, враховуючи безкордонний характер Інтернету, визначити у Цивільному процесуальному Кодексі України територіальність подачі позову для захисту права інтелектуальної власності;

по-третє, враховуючи масовий характер порушення авторських права в мережі Інтернет удосконалити технічні можливості пошуку правопорушника через мережу Інтернет;

по-четверте, шляхом кодування, шифрування та забезпечення контролю доступу посилити технічний захист об’єктів авторського права.

Білет №7

1= .Об’єкти патентного права (винаходи, корисні моделі, промислові зразки): поняття, ознаки, умови патентоздатності, обсяг правової охорони.

Об’єктами патентного права є: винахід, корисна модель, промисловий зразок.

Винахід (корисна модель) - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. винахід завжди є вирішенням (рішенням) певного завдання (проблеми). Сама по собі постановка завданню (проблеми) не є винаходом, оскільки одне і те саме завдання, як правило, можна вирішувати кількома засобами; - винаходом є не будь-яке, а лише технічне (технологічне) вирішення завдання. Наприклад, новий метод розв'язання лінійного рівняння не може бути винаходом через те, що в даному разі має місце вирішення задачі іншими, ніж технічні (технологічні), засобами.

До об'єктів винаходу належать: продукт; процес (спосіб); застосування відомого продукту чи процесу (способу) за новим призначенням.

Умови патентоздатності винаходу: новизна; винахідницький рівень; промислова придатність.

Корисна модель— результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Інститут корисної моделі запроваджується для охорони об'єктів, які за своїм внеском у рівень техніки є менш значущими за винаходи. Умови патентоздатності корисної моделі: новизна;промислова придатність.

Промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання .

Залежно від того, що є об'єктом промислового зразка, він може бути таких видів: - об'ємний, що являє собою композицію, в основу якої покладено об'ємно-просторову структуру (наприклад форма пляшки); - площинний, що являє собою композицію, в основі якої лежить лінійно-графічне співвідношення елементів, яке не може бути сприйняте візуально як об'ємне (наприклад малюнок, що наноситься на тканину); - комбінований, який являє собою поєднання форми і малюнка.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» не можуть одержати правову охорону за цим Законом:- об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;- друкована продукція як така;- об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо.Умовою патентоздатності промислового зразка є його новизна.

2= Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності. Види ліцензій на використання об'єктів права інтелектуальної власності: виключна, одинична, невиключна та іншого виду, що не суперечить закону. Виключна ліцензія надається лише одному ліцензіату і унеможливлює використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта в зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і унеможливлює видачу ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежені цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта в зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта в зазначеній сфері. Ліцензійний договір. За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об´єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог закону (ч. 1 ст. 1109 ЦК України). Істотними умовами ліцензійного договору слід вважати: вид ліцензії (за загальним правилом, за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не зазначено в договорі), сферу використання об´єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об´єкта, територія та строк, на які надаються права тощо), розмір, порядок і строки оплати за використання об´єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити в договір. Відповідно до ст. 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об´єкт права інтелектуальної власності. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об´єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п´ять років. Ліцензійний договір у випадках, передбачених законом, може передбачати укладання субліцензійного договору, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об´єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар та ліцензіат.

3= Доменні імена: поняття, ознаки, функції, види. Реєстрація доменних імен.

Термін Доменне ім'я (англ. Domain name) має кілька значень:

• Ім'я, що ідентифікує комп'ютер або комп'ютери в мережі інтернет. Це ім'я виглядає як частина web-адреси, наприклад uk.wikipedia.org. • Продукт, яким реєстратори доменних імен забезпечують споживачів. Такий продукт часто називають зареєстроване доменне ім'я.  • Імена, що використовуються для інших цілей, наприклад спеціальне ім'я яке стоїть після @ у адресі електронної пошти.

 Доменне ім'я - це унікальне алфавітно-цифрове ім'я, що ідентифікує конкретний вузол мережі Інтернет. Доменні імена звичайно складаються з двох і більше частин, розділених крапками. Ліва частина доменного імені відповідає кінцевому вузлу мережі (ідентифікує кінцевий вузол мережі). Права частина є більш загальною (визначає країну, область, регіон і т. п.).

Кожне доменне ім'я відповідає одній або декільком IP-адресам, і однойму IP-адресою можуть відповідати декілька доменних імен. Якщо на одне доменне ім'я приходиться більше однієї IP-адреси, це означає, що за даною адресою знаходяться декілька серверів, які ділять між собою потік повідомлень, якщо ж декілька доменних імен присвоєні одній IP-адресою, то це може означати, що власник сервера зареєстрував для себе декілька доменних імен або декілька клієнтів спільно використовують один сервер.

Доменне ім'я може виглядати, наприклад, так: cki.ipri.kiev.ua. Як правило, доменне ім'я (його ліва частина) збігається з назвою організації, компанії або торгової марки.

Домен - це своєрідне ім'я web-сайту. Набравши це ім'я в браузері, користувач потрапляє на web-сайт.  Доменне ім'я складається власне з імені і доменної зони. NAME.ZONE

В імені може використовуватися латинський алфавіт, цифри, дефіс. При створенні ім'я не можна використовувати нижнє підкреслення (_), апостроф ('), служб слова (www, ping:). У багатьох зонах заборонені 2-буквені імена. Але хочу сказати, що в зонах, де вони дозволені, весь набір 2-буквених імен давно вичерпано. Доменні зони мають свою ієрархію.

Зони бувають міжнародні і ті, які властиві певній країні (державні). Державні, в свою чергу, діляться з регіональної приналежності і по сфері діяльності. Всі міжнародні доменні імена відносяться до імен I рівня (зона складається з одного слова, наприклад, imya.com, imya.org, imya.net). Державні доменні імена можуть бути як I рівня, так і II чи III. Прикладом державного доменного імені I рівня можуть бути імена: imya.ua, imya.ru, imya.de і т.д.

Доменні імена, що визначають орієнтування web-ресурсу на певну географічну зону в межах держави, прийнято називати регіональними. Наприклад, сайт компанії по виробництву вікон, з доменним ім'ям vikno.kiev.ua, красномовно говорить про те, що офіс вищезгаданої компанії розташований на території Києва або Київської області, а tusovka.vn.ua - це місце тусовки з переважною більшістю вінничан.

У залежності від тематики web-ресурсу і / або сфери діяльності організації або приватної особи можуть віддавати перевагу іменам в певних зонах. Наприклад, українська комерційна структура цілком логічно обере доменне ім'я в зоні *. com.ua, а університет, стіни якого розташовані в межах британських кордонів - *. gov.uk

Вся ця класифікація і поділ доменних зон виникли давно, однак, в наш час, час стрімкого розвитку web-технологій і зокрема інтернету, на логічну класифікацію практично не звертають уваги, а обирають ім'я в зоні, в якій воно ще не зайняте.

Домен - це область простору ієрархічних імен мережі Internet, яка обслуговується набором серверів доменних імен (DNS) та централізовано адмініструється.

Доменне ім'я - це адреса мережного з'єднання (наприклад, fastping.com.ua), який ідентифікує власника адреси.

Подаючи заяву на реєстрацію доменного імені або заяву на продовження або підтримку реєстрації доменного імені, заявник підтверджує, що:

• все, що сказано в Договорі про реєстрацію доменного імені є повною і достовірною інформацією; • наскільки йому відомо, реєстрація доменного імені не порушить і не обмежить іншим чином права будь-яких третіх осіб;  • він не реєструє доменне ім'я з незаконною метою; • він не збирається використовувати доменне ім'я в порушення законодавства. Для реєстрації домену в зоні UA потрібно мати свідоцтво на знак для товарів і послу

Білет №8

1= Патент як охоронний документ: поняття, ознаки, види, межі чинності. Права на патент. Права з патенту. Обов’язки патентоволодільця.

Сам патент не є об'єктом права інтелектуальної власності — таким об'єктом є винахід (корисна модель, промисловий зразок). Патент — це тільки документ, що засвідчує право інтелектуальної власності на відповідний об'єкт.

За об'єктом правової охорони можна виділити патент на винахід, патент на корисну модель, патент на промисловий зразок. За територіальною ознакою патенти можуть бути національними (видаються відповідно до законодавства певної держави її патентним відомством і надають правову охорону об'єкта в межах території цієї держави) й регіональними (видаються відповідно до положень відповідного міжнародного договору і надають правову охорону на території держав, що є учасниками цього міжнародного договору).

Для реалізації права на патент особа повинна подати заявку до ДСІВ заявку. Одночасно з реєстрацією патенту Установа публікує в офіційному бюлетені «Промислова власність» відомості про видачу патенту. Саме після такої публікації починають діяти майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, що засвідчуються патентом.

Майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: право на використання; виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправомірному використанню, в тому числі забороняти таке використання.

За загальним правилом використання винаходу, корисної моделі й промислового зразка іншими особами допускається лише з дозволу володільця відповідного патенту. Водночас патентне законодавство України передбачає випадки, коли використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка може здійснюватися без дозволу володільця патенту і при цьому не вважатиметься порушенням прав з патенту.

Це правило сформульоване у ст. 5 Паризької конвенції про охорону промислової власності; без комерційної мети; з науковою метою або в порядку експерименту; за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) з повідомленням про таке використання володільця патенту одразу, як це стане практично можливим і виплатою йому відповідної компенсації.

Чинність патенту припиняється зі впливом строку його чинності. Водночас патентне законодавство передбачає випадки дострокового припинення чинності патенту: 1) чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать; 2) дія патенту припиняється в разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності. При цьому дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.

Згідно Закону України «Про охорону прав да винаходи і корисні моделі» патент може бути визнано в судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності; наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було в поданій заявці. При визнанні патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту.

2= Поняття. Підстави та форми захисту прав ІВ. Форма захисту – це комплекс організаційних заходів, спрямованих на захист прав і законних інтересів авторів, виконавців, виробників фонограм, відеограм, організацій мовлення, винахідників та інших суб’єктів прав інтелектуальної власності. Форми захисту прав інтелектуальної власності поділяється на юрисдикційну і неюрисдикційну. Юрисдикційна форма включає цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий спосіб захисту. Юрисдикційна форма захисту прав передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав на об’єкти інтелектуальної власності або прав, що оспорюються. Юрисдикційна форма захисту прав поділяється на загальну і спеціальну форму здійснення передбачених законом засобів захисту. Відповідно до загальної форми захист прав на об’єкти інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку. Спеціальною формою захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності є адміністративний порядок захисту цих прав. Він застосовується лише у випадках, вказаних у законодавстві. Наявність інституту юрисдикційного захисту відповідає міжнародним вимогам щодо захисту авторських прав: згідно із угодою TRIPS країни-учасники WTO повинні створити уповноважений орган із розгляду порушень прав інтелектуальної власності. Найефективнішою юрисдикційною формою захисту права інтелектуальної власності є судовий захист, що здійснюются судами загальної юрисдикції у порядку цивільного чи кримінального провадження, адміністративними та господарськими судами. Неюрисдикційна форма захисту прав включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, які здійснюються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів. Переважною формою неюрисдикційного захисту є самозахист, що проявляється в активних чи пасивних діях особи, спрямованих на запобігання чи припинення порушення власного суб’єктивного права. Відповідно до ст. 19 ЦК України, самозахистом є застосування особою заходів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства .У частині 2 ст. 19 ЦК України визначені критерії, за якими певна дія, може вважатися способом самозахисту, а саме:1) відповідність до змісту порушеного права;2) відповідність до характеру дії, якою порушене право;3) відповідність наслідкам, спричиненим порушенням права. Стаття 19 ЦК України містить підстави застосування самозахисту. Ними є не лише протиправні посягання і порушення власних прав особи, але й порушення прав інших осіб, коло яких не обмежується законом. У цивілістичній доктрині формами самозахисту цивільних прав вважаються: необхідна оборона; крайня необхідність; притримання майна; інші способи самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

3= Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ): статус, структура, функції, повноваження, сфери діяльності.

Необхідність міжнародної охорони ІВ стала очевидною, коли іноземні учасники відмовились приймати участь у Міжнародній виставці у Відні в 1873 р.: через побоювання, що їхні ідеї будуть запозичені та комерційно використані в інших країнах.

Першою багатосторонньою міжнародною угодою у сфері ІВ стала Паризька конвенція з охорони промислової власності, підписана у 1883 р. одразу 14 державами. Конвенція була спрямована на те, щоб допомогти громадянам однієї отримати правову охорону для об’єктів промислової власності на території іншої держави за умови, що обидві держави є учасницями Конвенції.

У 1886 р. з’явилася міжнародна угода в галузі авторського права – Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів. До її появи діяли двосторонні угоди, першою з котрих вважається угода 1840 р. між Австрією та Сардинією. У 1886 р. таких угод в Європі було 33. Вони були неефективні через відмінності в законодавстві різних країн.

У 1967 р. на дипломатичній конференції у Стокгольмі підписана Конвенція, яка заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ, міжнародна абревіатура – WIPO). Конвенція визначила мету, функції, структуру ВОІВ.

ВОІВ здійснює управління 24 угодами, які охоплюють основні аспекти інтелектуальної власності. Двома ключовими угодами є Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883) та Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів (1886).

Мета ВОІВ – поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в сфері ІВ та заохочення до творчої діяльності. ВОІВ реєструє всі міжнародні заявки, керує патентними фондами, займається оновленням класифікаційних систем, готує регіональні огляди в галузі ІВ, здійснює програмну діяльність з оновлення міжнародних угод, гармонізації національних законодавств тощо.

Членом ВОІВ може бути будь-яка країна, яка є членом якоїсь Конвенції чи угоди з міжнародної охорони ІВ, що адмініструються ВОІВ, або членом ООН, спеціалізованої установи ООН чи Міжнародного агентства з атомної енергетики, підписала статути Міжнародного суду справедливості. Держави здають на збереження свої вірчі грамоти або документи про приєднання до ВОІВ Генеральному директорові ВОІВ. З 1974 р. ВОІВ стала спеціалізованою установою ООН. Зараз ВОІВ нараховує 179 країн – членів. Має штаб-квартиру у Женеві. Адміністративні органи ВОІВ подано на рис. 5, емблему ВОІВ на рис. 6. При ВОІВ діє центр по арбітражу та посередництву. З 1999 року ВОІВ надає послуги по врегулюванню суперечок, які виникають при реєстрації 33 та використанні найбільш поширених типових назв доменів в Інтернеті (com, .net, .org).

При WIPO діє юридична бібліотека Library яка містить близько 25000 монографій та 290 періодичних видань, зміст яких можна переглянути у режимі on-line. З 1998 р. WIPO має WIPONET- глобальну інформаційну мережу для зручності збереження та швидкого обміну відомостями у галузі ІВ зацікавленими сторонами.

Генеральний директор (виконавчий). Обирається на 6-ти річний термін Верховні органи Виконавчий орган Секретаріат Генеральна Асамблея: складається з країн-членів будь-якого союзу Конференція (всі країни-члени ВОІВ)

Координаційний комітет (72 країни) Міжнародне бюро~ 650 осіб з 67 країн Сесії раз на 2 роки Щорічна сесія

На відміну від інших структурних підрозділів ООН ВОІВ має істотні джерела фінансування, що не залежать від внесків держав-членів: збори для фізичних і юридичних осіб, що скористалися міжнародними системами реєстрації ОПІВ (РСТ для патентів, Мадридська система для торгівельних марок, Гаазька система для промислових зразків). Ці кошти витрача- 34 ються на розвиток міжнародної системи охорони та захисту ІВ та підтримку країн, що розвиваються. ВОІВ співпрацює з міжнародними спілками та організаціями, які поєднують правовласників у сфері авторських та суміжних прав, з організаціями колективного управління. Наприклад з IFPI – Міжнародною федерацією фонографічної індустрії, яка охоплює 1400 членів у 72 країнах та асоціації з 44 країн. Головні цілі – популяризація музичних записів, захист прав виробників фонограм, розширення використання музичних творів у комерційних цілях, анти піратська діяльність тощо. Членом федерації може стати будь-яка компанія, фірма чи особа, яка безпосередньо займається продюсуванням аудіо записів та музичних відеозаписів. Найвпливовішими членами IFPI є компанії Universal (UMG), Sony, (BMG), WARNER та EMI. Universal (UMG) – світовий лідер у сфері запису та розповсюдження музики, зокрема продажу легальної відео- та DVD-продукції, розподілові музичних творів у Інтернеті, мобільних супутникових та кабельних мережах. Warner Bros. Entertainment (WB) – всеохоплююча компанія створення розважальної продукції (від художніх фільмів, телебачення до мультиплікації , книжок, коміксів), її виготовлення, розподілу, ліцензування та продажу, третя за величиною компанія-виробник фільмів.

EMI – компанія, яка спеціалізується лише на музиці. У 2007 р. стала першою компанією, котра зробила музику доступною без цифрового управління правами (DRM) програмного забезпечення. SONY, BMG – друга за величиною звуко-записуюча компанія. Зараз займається просуванням музики у мобільній мережі. У рамках програми ВОІВ із співробітництва у цілях розвитку надають допомогу країнам, що розвиваються, зокрема у створенні Організацій ко-лективного управління (ОКУ) та вирішенні проблем, які виникають в цифровому середовищі.

Білет №9

1= Об’єкти і суб’єкти права інтелектуальної власності. Зміст права інтелектуальної власності. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці. Для зручності всі об'єкти поділені на три групи: об'єкти промислової власності (Винахід (корисна модель), промисловий зразок ; торговельна марка; географічне зазначення. нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності (Сорт рослин, породи тварин. Комерційна таємниця, інтегральної мікросхеми); об'єкти авторського права і суміжних прав (ці об'єкти права інтелектуальної власності, у свою чергу, поділяються на дві групи - власне об'єкти авторського права: твори літератури і мистецтва, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) і об'єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної. Суб'єктами права інтелектуальної власності е: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом. До суб'єктів авторського права відносяться: автори творів; спадкоємці й інші правонаступники; організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі.Суб'єктами авторського права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів. Організації, що керують майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як представники авторів і діють від їхнього імені в їхніх інтересах. Оцінюючи зміст права інтел власності слід виходити із загальної характеристики субєктивного цивільного права як такого, що містить 3 складових: здійснення права, можливість вимагати певної поведінки, можливість вимагати захисту від суду або ін органів. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом. Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2= Суб’єкти авторського права. Поняття та види співавторства. Підстави виникнення авторського права. Презумпція авторства.