4 Будівельно-виробнича частина

4.1 Технологічна карта

4.1.1 Область застосування технологічної карти

Технологічна карта – один із основних елементів проекту виробництва робіт, який вміщує комплекс інструкційних вказівок по раціональній технології та організації будівельного виробництва.

Її задача – сприяти зменшенню трудомісткості, покращення якості та зниженню вартості будівельно-монтажних робіт.

Технологічні карти розроблюються з метою встановлення способів та методів виконання окремих видів робіт, уточнення їх послідовності та тривалості, знаходження необхідних для їх здійснення кількості робочих, матеріальних та технічних ресурсів.

Технологічна карта має 8 розділів:

• область застосування;

• технологія та організація ведення процесу;

• калькуляція трудових витрат;

• графік виконання робіт;

• матеріально-технічні ресурси;

• контроль якості робіт;

• техніка безпеки;

• техніко-економічні показники.

Технологічна карта розроблена на монтаж плит покриття і перекриття. Роботи ведуться у весняно – літній період.

Роботи ведуться у весняно-літній період. Для монтажу плит покриття, перекриття необхідно виконати наступні операції:

• установки плит перекриття;

• електрозварювання швів;

• замонолічування швів;

• установки плит покриття;

• електрозварювання швів;

• замонолічування швів.

Роботи виконує бригада у складі:

• монтажники 4 розряду – 1 чоловік, 3 розряду – 1 чоловік, 2 розряду – 1 чоловік;

• електрозварювальник 5 розряду – 1 чоловік;

• машиніст 5 розряду – 1 чоловік.

4.1.2 Технологія і організація ведення технологічного процесу

Встановлення плит перекриття (покриття)

Плити перекриття монтують після установки великопанельних перегородок, укладання прогонів і подачі на нижче лежачі перекриття ванн й інших громіздких предметів, установлюваних на поверсі.

Відхилення розмірів плит перекриття віл проектних не повинні перевищувати: по ширині перетину +5 мм, по висоті перетину +5 мм, по довжині ± 8 мм. Плити перекриттів піднімають у горизонтальному положенні: їх стропують за всі монтажні петлі, передбачені конструкцією. Для стропування плит перекриттів застосовують чотирьох-гілкові стропи, а також прості й балансирні траверси. Для підйому панелей великої ваги й розмірів використають зрівняльні балансирні загарбні пристрої. Замість монтажних петель у кутах плит іноді залишають отвори, через які перед стропуванням пропускають знімні монтажні захоплення, кінці захоплення знизу заклинюють. Якщо відсутні монтажні петлі й гнізда для захоплення, плити піднімають за допомогою скоб-підхватів, приєднаних до траверс.

При монтажі перші плити кожного ряду укладають із блокового інвентарного риштування, установлюваних на нижче лежачому перекритті, інші із уже покладених плит. Плити монтують на уступи (чверті) зовнішніх і внутрішніх стін або безпосередньо на верхню грань несучих стін. У каркасних будинках перекриття укладають по прогонах.

Послідовність монтажу плит перекриття вказується в монтажних кресленнях.

Перед монтажем плит перекриття поверхня опорних частин стін, на які укладають плити, повинна бути вивірена й вирівняна в площині стелі. При вивірці у шви між панелями, блоками або у шви цегельної кладки через кожні 5-6 кг вставляють клини довжиною близько 10 див. На кожному клині за допомогою нівеліра або гнучкого рівня роблять оцінку рівня стелі або близьку до неї іншу оцінку, при якій виходить найменша товщини розчинного шару, що вирівнює. По цих оцінках укладають твердий розчин, на який укладають плити перекриття. Перед посадкою плит на вирівняну поверхню підливають шар цементного розчину товщиною 2-3 мм.

Порожнечі в багатопустотних настилах з метою попередження промерзання стін і для підвищення міцності зашпаровують у торців твердою бетонною сумішшю або бетонними вкладишами на глибину, ріпну довжині обпирання плити на зовнішню стіну.

При укладанні плит варто спостерігати за тим, щоб стеля приміщення являла собою рівну горизонтальну площину. Різниця рівнів верхніх поверхонь суміжних плит не повинна перевищувати 8 мм. Якщо нижня площина укладеної плити не збігається з площиною раніше покладеної плити більш ніж на 4 мм, то цю плиту піднімають, очищають від розчину, виправляють товщину розчиненої по стелі й потім знову укладають і вивіряють. Після остаточної установки плит їх скріплюють між собою й зі стінами відповідно до проекту. У шов між плитою й стіновими огородженням, закладають складену вдвічі смугу руберойду й теплоізоляційний матеріал. При вивірці допускається тільки незначне поперечне переміщення плити; поздовжнє переміщення покладеної плити не допускається. Якщо буде потреба поздовжнього переміщення, плиту піднімають й укладають заново.

Електрозварювання швів

При монтажі збірних залізобетонних конструкцій, коли сталеві стрижні не можна з’єднати за допомогою контактної або стикозварювальної машини, зварювання виконують вручну. У цьому випадку використовують різноманітні види з’єднань, про спосіб з’єднання стрижнів даються вказівки в робочих кресленнях проекту.

Зварювання внахлест з розташуванням флангових швів з однієї або двох сторін виконують звичайними прийомами; шви наплавляють за один або кілька проходів, в залежності від товщини, діаметра стрижнів, що зварюють. Такі типи з’єднань неекономічні через велику витрату металу й електродів, тому вони витісняються більш ефективними способами зварювання, наприклад ванною або ванно шовною.

При монтажі будівельних конструкцій електрозварювальником доводиться зварювати різноманітні вузли і деталі. Щоб забезпечити необхідну міцність і щільність зварювальних з’єднань, необхідно виконувати наступні випрацювані практикою правила:

• до зварювання перевіряти величину зазорів, переконуючись у збігу країв стискуючих поверхонь і приляганні поверхонь до з’єднань іншого типу, чітко виконувати встановлені технічними умовами попуски;

• при зварюванні відповідальних конструкцій робити прихватку якісними електродами;

• метал у місцях зварювання ретельно очищати від іржі, шлаків, масла;

• не допускати не проварів, підрізів, перевитрат, тріщин;

• при багатошаровому зварюванні ретельно очищати шов від шлаків перед накладанням кожного наступного шару;

• не робити зварювання випадковими електродами невідомої марки або електродами з дефектами обмазки.

У всіх випадках необхідно також домагатися повної сплавки металу, що зварюється, з наплавленим металом електрода. Основна умова для цього – одержати гарне проплавлення металу, що зварюється, на глибину не менше 1.5 – 2 мм.

Замонолічування швів

Після зварювання закладних деталей і покриття антикорозійним розчином деталей і зварених швів, зазори між з’єднаними елементами заповнюють бетонною сумішшю або цементним розчином зі стискуючими деталями або замонолічують, у результаті з’єднані елементи здобувають вид монолітної конструкції.

Замонолічування стиків і вузлів відіграє важливу роль у забезпеченні міцності конструкції при будь-якому способі спряження елементів.

При замонолічуванні елементів марку розчину або бетону варто приймати відповідно до проекту.

Для досягнення твердості стиків і міцності сполячень необхідно забезпечити належне зчеплення замонолічуваного бетону з бетоном замонолічуваних елементів. Поверхня елементів повинна бути шорсткуватою, для цього треба при виготовленні елементів на полігоні або заводі видаляти за допомогою металевих щіток верхній шар.

Для скорочення строків витримування бетону рекомендується застосовувати високоміцний швидкотвердіючий цемент. Доцільно застосовувати цемент, що розширюється, бетонна суміш на такому цементі не дає усадки. Завдяки розширенню бетону, приготованого на такому цементі, виходить щільне заповнення стику. Для закладення стиків стінових панелей застосовується пінобетон (легкий бетон) з водоцементним відношенням 0,3– 0,5.

Заповнювати стики бетонною сумішшю рекомендується під тиском за допомогою пневматичного нагнітального апарата, а розчином – за допомогою механічного розчинонасосу або розчинонагнітача. Бетонна суміш або розчин від нагнітача або насоса потрапляє по гумовому шлангу, у кінець якого вставляється сопло із краном.