3. Завдання для самостійної роботи відповідно теоретичного матеріалу Модуль 1. Теоретичні аспекти розвитку менеджменту

Тема 1. Сутність і зміст менеджменту.

Розпочавши вивчення даної теми, студенти повинні виявити основні відмінності між змістом понять "управління", "менеджмент", "менеджер", "підприємець", "бізнесмен", чітко уявити рівні управ­ління та відповідність до них груп менеджерів. Особливу увагу треба звернути на існуючі підходи до управління та умови їхнього застосування на засадах виділення різних шкіл (теорій); процесний, системний та ситуаційний підхід.

Вивчення цієї теми передбачає ознайомлення з історією формування управлінської науки в Україні та за кордоном, з внеском вітчизняних та зарубіжних вчених у її розвиток.

Менеджмент – це вид діяльності, спрямований на працівників організації з метою координації їх дій для досягнення поставлених цілей. Менеджмент – це людські можливості, за допомогою яких лідери використовують ресурси організації для досягення стратегічних і тактичних цілей. Менеджмент – це вид діяльності, який спрямований на використання в процесі діяльності організації працю, інтелект, мотиви поведінки людей для досягнення цілей цієї організації.

Об’єкт управління – це окрема структурна одиниця або організація в цілому, на яку спрямована управлінська дія ( виробничо-господарська організація та її зовнішнє оточення).

Суб’єкт управління – це управлінський орган чи особа, що здійснює управлінську дію. Це скерорувач управлінських дій. Особа, що реалізує управлінські відносини. Саме через них, менеджери впливають на організацію та її зовнішнє середовище.

Основний зміст наукових шкіл з менеджменту:

І. До одномірних вчень включені:

1. Школа наукового управління. Школа наукового управління (раціоналістична) належить до класичного напряму в менеджменті. Завдяки розвитку цієї школи менеджмент був признаний як самостійна галузь наукових одномірних досліджень. Засновник — Фредерік Тейлор (1856—1915), якого називають «батьком наукового менеджменту».

Сутність системи Ф.Тейлора зводиться до трьох моментів:

1. раціональна організація праці,

2. розробка формальної структури організації,

3. визначення заходів по співробітництву керівника і робочого.

Він рекомендував дотри­муватись таких принципів управлінської науки:

1. на­укового вивчення кожного завдання;

2. добору праців­ників і навчання їх раціональним методам виконання роботи;

3. забезпечення робочого місця всім необхід­ним для виконання роботи;

4. стимулювання виконан­ня виробничих завдань.

2. Класична школа управління (адміністративна). Школа адміністративного управління належить до класичного напряму менеджменту. Засновник — француз Анрі Файоль (1841—1925). Досліджував орга­нізацію в цілому, а не окремі напрями її діяльності. Вивчав і описував суто управлінську працю, чого до нього не робив ніхто. Виділив п'ять функцій управлін­ня: планування, організація, координація, мотивація та контроль.

Файоль сформулював 14 принципів адміністративного управ­ління, які не втратили свого значення і нині.

Для будь-якої ділової організації характерна наявність 6 видів діяльності:

1. технічна (виробництво),

2. комерційна (закупка, збут, обмін),

3. фінансова ( оптимальне використання копіталу),

4. бухгалтерська ( діяльність по аналізу, обліку, статистиці),

5. захисна ( захист власності фірми та людей, які в ній працюють),

6. особлива управлінська діяльність, яка включає в себе 5 обов”язкових функцій: планування, організація, мотивація, контроль та аналіз.

3. Теорія ідеальної бюрократії. Школа раціональної бюрократії, її основоположник — німецький учений Макс Вебер (1864—1920). Він вва­жав, що управління організаціями слід здійснювати на суто раціональній, знеособленій основі. Це дає змогу чітко визначати посадові обов'язки та відповідальність працівників і реально оцінювати їх роботу. Суть теорії складає поняття:

1. чіткий розподіл праці, що призведе до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді,

2. ієрархічність рівнів управління,

3. відсутність особистісного початку в міжособистісних відносинах,

4. здійснення наймання на роботу в строгій відповідності з технологічними кваліфікаційними вимогами,

5. стратегія пожиттєвого наймання співробітників,

6. підвищення по кар”єрній драбині в середині організації на основі вислуженні років (компетентність і знання).

4. Школа людських відносин (біхевіаристи). Школа людських стосунків. Крім М.-П. Фоллет, її представниками були Честер Барнард (1886—1961) і Елтон Мейо (1880—1949). Е. Мейо проводив у Хоторні (1927—1933), Барнард, зокрема, досліджу­вав неформальні організації у межах формальних і створив теорію прийняття влади, згідно з якою люди са­мі вирішують, чи виконувати їм накази. Як правило, накази виконуються тоді, коли це приносить особисту вигоду виконавцям. На підставі концепції «людських стосунків» було розроблено рекомендації щодо того, як слід керувати підлеглими, як змусити їх змиритися з подальшою ін­тенсифікацією праці та ін.

Школа людських ресурсів. Використання її поло­жень дає змогу краще забезпечувати основну людську потребу в задоволенні працею і повніше виявляти всі потенційні можливості працівника, її основоположни­ки — Абрахам Маслоу (1908—1970) та Дуглас Мак-Грегор (1906—1964). Так, Маслоу зосереджувався на вивченні потреб індивідумів, на основі чого розробив іє­рархію потреб працівників і теорію мотивації, яка бу­ла побудована на таких припущеннях щодо людської натури: 1) людські прагнення потребують задоволення; 2) людські дії спрямовані на повне задоволення ба­жань, але часто індивіди не мають змоги це зробити. Маслоу наголошував, що не слід переоцінювати зна­чення грошей у стимулюванні працівників, на необхід­ності сприятливої атмосфери, за якої працівники мо­жуть виявляти усі свої здібності.

Представником даної школи був також Д.Мак-Грегор, розробник теорії «Х» та теорії «У». Відповідно до теорії “У” Д.Мак-Грегора людині власна працьовитість, прагнення відзначитись в роботі, людина бере на себе відповідальність і навіть бажає її. Відповідно до теорії “Х” людина лінива і безініціативна, їй власне не прийняття праці, тому її необхідно змушувати, спрямовувати і контролювати.

А.Маслоу класифікує потреби особистості наступним чином:

1) фізіологічні (їжа, дім, одежа),

2) безпека свого існування,

3) соціальні (спілкування, колектив),

4) престиж (авторитет, повага),

5. самовираження (повна реалізація себе в даній роботі).

І І. До синтетичних вчень входять:

1. Емпірична школа науки управління Її представником був Питер Друкер. Головна ідея цієї школи менеджменту: “Менеджмент починається із встановлення цілей”. Розроблена П.Друкером концепція звучить наступним чином: “Управління за цілями”. Принципи П.Друкера:

1. встановлення чітких та кратких загальних цілей,

2. участь в процесі розробки цілей всіх тих, хто буде працювати в межах даної системи,

3. оцінка ефективності на основі результатів.

2. Школа кількісних методів та її внесок у розвиток сучасного менеджменту. Вона отримала свій розвиток у роки Другої світової війни, коли виникла проблема в об”єднанні зусиль менеджерів, урядовців, вчених різних сфер знань для вирішення складних проблем ведення війни.

Кількісні методи ґрунтуються на використанні мате­матики, статистики, а також інформаційного забезпечен­ня з метою розроблення та обґрунтування управлінських рішень. Значно підвищили ефективність цих методів су­часні комп'ютерні системи, які дали змогу застосовувати для вирішення складних, формалізованих задач новітні інформаційні технології. Кількісний підхід почав більше використовуватись в управлінні з 1950 року. Послідовниками цієї школи були Р.Люса, Д.Форстер, А.Голдберг. Цей підхід характеризується розвитком сучасних кількісних методів обґрунтування рішень шляхом впровадження в науку управління точних наук (математики, статистики, кібернетики, теорії ймовірності, дослідження операцій і моделювання) та комп’ютерних технологій.

Найбільшим поштовхом до застосування кількісних методів в управлінні дав розвиток комп’ютерів. Це дозволило швидше і правильніше приймати необхідні для менеджерів рішення. Кількісний підхід застосовується в складних та кризових ситуаціях.