7. Порядок прийняття рішення. Зміст рішення. Права господарського суду щодо прийняття рішення.

Діяльність господарського суду відбувається в суворо визначеній процесуальній формі. В процесі розгляду і вирішення спорів, віднесених до його компетенції, господарський суд здійснює різні процесуальні дії з усіх питань, які виникають у ході господарського процесу на його певних стадіях, і висловлює судження по суті спору, який розглядається, в цілому. Важливим судовим актом місцевого господарського суду — суду першої інстанції є рішення. Його значення полягає в тому, що воно є основним актом правосуддя, який приймається після розгляду і вирішення справи по суті (задоволення позову, відмова у позові повністю або частково) (ст. 82 ГПК).

Судове рішення – це державно-владний акт із застосування права, якому притаманні наступні риси: розв’язує конкретні спірні господарські відносини та містить індивідуальне розпорядження, адресоване конкретним особам, визнає міру їх можливої та належної поведінки; викликає певні юридичні наслідки індивідуального характеру; є зовнішнім формальним закріпленням результату правозастосування у кожній господарській справі; повинно відповідати закріпленим у господарському процесуальному законодавстві вимогам; є результатом державного примусу.

За визначенням Балюка І.А. рішення господарського суду — це акт суду, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів в суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги повністю або відмовляє в їх задоволенні.

Як відзначає Чечина Н.А. постановленням судового рішення закінчується діяльність суду по розгляду справи і вирішенню спору. Результат вирішення справи по суті знаходить офіційне закріплення в судовому рішенні, яке містить держав­но-владний та індивідуально конкретний припис і ґрунтується на нормі права, що застосована судом.

Частина 2 ст. 82 ГПК України встановлює вимоги до форми судо­вого рішення. Рішення господарського суду повинно бути викладене письмово. Воно підписується суддею, який розглянув справу. Якщо спра­ву розглянуто в колегіальному складі суду, рішення підписується всіма суддями, що розглядали справу в складі колегії суддів. Зразок рішення наведено в додатку 12 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого гос­подарського суду України від 10 грудня 2002 р. № 75. Якщо суддя, який брав участь у розгляді справі колегією суддів, не згоден із рішенням суду, він зобов'язаний викласти окрему думку пись­мово. Окрема думка судді приєднується до справи.

Судді, які беруть участь у розгляді справи у першій, апеляційній або касаційних інстанціях та працівник канцелярії, який оформлює матеріали справи, не вправі у будь-якій формі доводити до відома інших осіб, у то­му числі учасників судового процесу, відомості про наявність окремої думки та її зміст.

Частина 1 ст. 82 ГПК України визначає структуру рішення господарського суду. Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюють­ся судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій тери­торії України. У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення» звертається увага судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забез­печити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу вер­ховенства права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно­го процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирі­шив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підляга­ють застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності — на під­ставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені об­ставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про вста­новлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійснос­ті і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У п. 5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. № 02-5/422 «Про судове рішення» звертається увага на те, що госпо­дарські суди повинні дотримувати передбаченої статтею 84 ГПК послідов­ності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютив­на частини).

У вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата ухвалення рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора й інших осіб, що брали участь у засіданні, посаді цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також указується у вступній частині рішення. Описова частина повинна містити короткий виклад вимог позивача, відкликання на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін і їхніх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд і дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їхнього перебування). У мотивувальній частині вказуються обставини справи, установлені господарським судом; причини виникнення суперечки; доказу, на підставі яких прийняте рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо воно досягнуто, доводи, по яких господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їхньої пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, якою господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення. Резолютивна частина повинна містити висновок про задоволення позову або про відмовлення в позові цілком або частково по кожному з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання яких-небудь обставин (умовне рішення).

У ст. 83 ГПК України викладено права господарського суду, якими його наділено при прийнятті рішення.

Пункт 1 передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству. У даному випадку мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позов­на вимога не полягає у визнанні договору недійсним. Договір повинен бу­ти лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтуєть­ся на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи.

Пунктом 2 ст. 83 ГПК України господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог. Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов: це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору; про це є клопотання заінтересованої сторони. Вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги. Наприклад, суд може стягнути пеню або відсотки в більшому розмірі, ніж зазначено у позовній заяві: коли позивач зазначив суму пені або відсотків станом на дату по­дання позову, суд може стягнути цю суму станом на дату винесення рі­шення.

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд має право змен­шувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка під­лягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У п. 4 ст. 83 ГПК України передбачено право суду стягувати у доход Державного бюджету України із сторо­ни, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спо­рів у конкретних правовідносинах.

У п. 5 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, постановляючи рішення, відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід враховувати приписи ст. 121 ГПК про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за зая­вою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може від­строчити або розстрочити виконання рішення. Натомість суду не надано право, ухвалюючи рішення, змінювати спосіб і порядок його виконання. Також відповідно до вимог ст. 84 ГПК в резолютивній частині рішення вказуються строк сплати грошових сум у разі відстрочці або розстрочці виконання рішення.

У п. 6 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

до статті 84 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У відповідності з статтею 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Рішення має таку структуру:

вступна частина;

описова частина;

мотивувальна частина;

резолютивна частина.

У вступній частині вказуються:

а) найменування господарського суду - повна назва господарського суду, який ухвалив судове рішення;

б) номер справи. Наказ Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 "Про затвердження Інструкції з діловодства в господарських судах України".

в) дата прийняття рішення - дата оголошення рішення відповідно до ст. 85 ГПК;

г) найменування сторін - найменування позивача й відповідача згідно з установчими документами (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я, по батькові (для фізичних осіб) так, як вони були зазначені у позовній заяві. Якщо під час розгляду справи відбулася зміна найменування юридичної особи, про це повинно бути зазначено у вступній частині рішення;

д) ціна позову - визначається у випадку, коли позовна вимога підлягає грошовій оцінці (майнова вимога), на підставі ст. 55 ГПК;

е) прізвище судді (суддів) - склад суду, який розглядав справу;

є) прізвище представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб, зокрема, експерта та перекладача;

Описова частина рішення має містити:

а) стислий виклад вимог позивача - прохання позивача до суду та його обґрунтування;

б) стислий виклад відзиву на позовну заяву - прохання відповідача до суду та його обґрунтування;

в) стислий виклад заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу;

г) опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження).

Якщо під час розгляду справи позивач відповідно до ст. 22 ГПК змінив підставу або предмет позову, збільшив чи зменшив розмір позовних вимог, про це має бути зазначено в описовій частині рішення.

У мотивувальній частині рішення вказуються:

а) обставини справи, встановлені господарським судом;

б) причини виникнення спору;

в) докази, на підставі яких прийнято рішення;

г) зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто. Слід зазначити, що цей припис не узгоджується зі ст. 78 ГПК, відповідно до якої про затвердження мирової угоди виноситься ухвала, а не рішення;

д) доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін;

е) законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення, - посилання на норми матеріального права, на підставі яких вирішено спір;

є) обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення - у випадку, коли відповідно до ст. ст. 83, 121 ГПК суд відстрочив чи розстрочив виконання рішення.

Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.06.2003 р. у справі за позовом ТОВ "Агрофірма "Лан" до НАСК "Оранта" про стягнення 1443214,69 грн. і за позовом ВАТ КБ "Хрещатик" до НАСК "Оранта" про стягнення 594994,51 грн. зазначається, що в разі об'єднання в одному провадженні кількох вимог у резолютивній частині судового рішення має бути сформульовано, що саме постановив суд за кожною позовною вимогою.

Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача.

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо всіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому господарські суди повинні зазначати:

- у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно - найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), а у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення;

- у рішеннях щодо кількох відповідачів - ступінь відповідальності кожного з них;

- у рішеннях про визнання недійсними установчих документів суб'єкта підприємництва - про обов'язок власника (власників) або органу, уповноваженого створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копію такого рішення надсилати власнику (власникам) або зазначеному органу;

- у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог - про відхилення решти вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині;

- у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку виконання (ст. 121 ГПК), - конкретні терміни їх виконання;

- у рішенні про вчинення певних дій або про утримання від певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то утриматися від вчинення дій, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", а у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення;

- у рішеннях зі справ, у яких мало місце поновлення строків позовної давності чи процесуальних строків, ця обставина зазначається як у мотивувальній, так і у резолютивній частинах рішення.

У п. 15 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи повинен господарський суд зазначати у резолютивній частині рішення про визнання договору неукладеним, відповів, що про визнання договору неукладеним може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом (пункт 3 частини першої статті 84 ГПК).

Особливості змісту резолютивної частини рішення про задоволення позову. У цьому випадку резолютивна частина рішення повинна містити:

а) найменування сторони, на користь якої вирішено спір;

б) найменування сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії;

в) строк виконання дій;

г) строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення;

д) розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків);

е) розмір штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 ст. 83 ГПК, - у випадку, якщо суд застосував заходи процесуальної відповідальності, передбачені цими нормами;

є) найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна);

ж) найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

Особливості резолютивної частини рішення у спорах про укладання або зміну договору.

У спорі про укладання чи зміну договору в резолютивній частині рішення вказується рішення суду з кожної спірної умови договору. У даному випадку йдеться про врегулювання розбіжностей при укладанні чи зміні договору, тобто тоді, коли відповідний договір чи зміни до нього підписано сторонами з протоколом розбіжностей, які залишилися неврегульованими в досудовому порядку.

У спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення повинні міститися умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. У даному випадку йдеться про те, що одна з сторін взагалі ухиляється від обов'язку укласти договір.

При підготовці тексту судового рішення слід також ураховувати вказівки, які давалися Вищим господарським судом України щодо змісту резолютивної частини рішення з окремих категорій справ.