2. Зростання політичної активності суспільства. «Гласність».

У середині 1980-х років гласність стала важливою складовою перебудовчих процесів у СРСР. Її суть полягала в забезпеченні більшої відкритості радянського суспільства. Гласність — це своєрідний перехідний етап між періодом тотального контролю держави над інформацією і свободою слова. Вона передбачає можливість одержувати достовірну інформацію і го­ворити правду, не боячись наслідків. її слід розуміти як право на власну думку, самостійність та оригінальність політичного мислен­ня і як складову політичної свободи і культури. Характерними ри­сами гласності є об'єктивність, достовірність, доказовість, перевір­ка інформації, що базується на чесності, порядності й відповідальності перед законом.

Гласність знайшла свій вияв у бурхливому розквіті публіцисти­ки, поверненні забутих імен, висвітленні «білих плям» історії тощо. Все це радикально вплинуло на свідомість народних мас, стало по­штовхом до боротьби за демократію і незалежність.

В українському суспільстві ці процеси були зустрінуті неоднознач­но. Одна частина палко підтримала намагання істориків докопатися до істини, інша — до цього процесу ставилася байдуже, третя — з тривогою застерігала, що у виховних цілях не варто розкривати на сторінках преси всю правду, оскільки це може спричинити духовну кризу, крах ідеалів і врешті-решт цинізм, пасивність і нігілізм.

Роль першопрохідників у захисті української культури, навколиш­нього середовища, «білих плям» історії відіграли Спілка письмен­ників України та її центральний орган — газета «Літературна Украї­на». Широкий розголос мали виступи О, Гончара, І. Дзюби, І.Драча та багатьох інших. Почали повертати­ся в Україну твори В. Винниченка, С. Петлюри, представників «роз­стріляного відродження», зокрема М. Хвильового, М. Куліша, М. Зерова, історичні праці М. Грушевського, М. Костомарова та інших, заборонені твори І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», М. Брайчевського «Приєднання чи возз'єднання?», репресованих у роки застою В. Стуса, Є. Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців та інших, повертається з еміграції письменник та один із засновників Української гельсінської групи (УГГ) М. Руденко.

Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки україн­ської історії XX ст., як Центральна Рада, голодомор 1932—1933 pp., а також голод 1921—1922 pp., насильницька колективізація, ста­лінські репресії, діяльність ОУН—УПА, інші трагічні сторінки істо­рії українського народу; розгорнулася дискусія про національну символіку.

Гласність призвела до нової хвилі десталінізації. Те, що не було завершено Хрущовим в 1960-ті роки, було продовжено у 1980-ті. Суспільство знову повернулось до критики Сталіна і сталінізму, за­початковану ЦК КПРС. І з 1988 р. почалась нова хвиля реабіліта­цій. За рік було реабілітовано 59 тис. чоловік. В Україну поверну­лися 300 політв'язнів. Зрештою була скасована цензура.

Гласність сприяла появі всіляких громадських неформальних об'єднань, які відбивали інтереси різних прошарків населення. Не­формальними їх називали на відміну від формальних, що були ство­рені або діяли під керівництвом КПРС. Хоча КПРС ставилась упере­джено до діяльності неформальних об'єднань, вони не були протизаконними, бо згідно з Конституцією громадяни мали право на об'єднання. В умовах лібералізації режиму державні органи не наважувалися на заборону їх діяльності.

Одне з перших неформальних об'єднань виникло в Києві у серпні 1987 р. — Український культурологічний клуб (УКК). Проблеми, що розкрилися на зборах УКК, не виходили за межі історії та куль­тури. Проте розкриття «білих плям» історії неминуче ставило чле­нів Клубу в опозицію до існуючого режиму. Зрештою під тиском влади УКК припинив свою роботу.

У жовтні 1987 р. у Львові заявило про своє існування Товари­ство Лева, що об'єднувало представників різних прошарків суспіль­ства. Тоді ж І. Колинець, М. Осадчий, М. Руденко, Є. Сверстюк, І. Світличний стали ініціаторами створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. Навесні 1988 р. в Київському уні­верситеті ім. Т. Шевченка виникла студентська організація «Гро­мада».

Перша неформальна організація республіканського масштабу по­стала у березні 1988 р. — Українська гельсінська спілка (УГС) — федерація правозахисних груп і організацій. її лідером став Л. Лук'яненко. УГС стала наступницею УГГ. У 1987 р. було відроджено видання першого в Україні легального незалежного громадсько-політичного журналу «Український вісник» за редакцією В. Чорновола.

Серед широкого спектра тодішніх неформальних організацій слід відзначити Українську студентську спілку (УСС), що виникла напри­кінці 1989 р. в Києві. У травні 1989 р. на хвилі розвінчування культу особи Й. Сталіна, що стало однією з рис перебудови, пройшов установчий з'їзд Україн­ського історико-просвітницького товариства «Меморіал». Робітничий і страйковий рух.

Невдачі у реформуванні економіки, непослідовність у лібераліза­ції суспільно-політичного життя призвели до наростання соціаль­ної напруженості. Новим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 р. 15 липня 1989 р. страйк розпочався на шахті «Ясинуватська-Глибока». Через кілька днів страйкували вже 193 шахти з 400. Це свідчило про початок відро­дження робітничого руху.

Причини страйків:

1. Невдале реформування економіки.

2. Невирішеність багатьох економічних і соціальних питань: низька технічна оснащеність копалень, тяжкі умови праці, значна част­ка ручної праці, низька заробітна плата.

3. Непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя.

Значення страйків:

1. Масові виступи шахтарів завдали могутнього удару по тоталі­тарній системі.

2. Уперше за роки радянської влади робітники відкрито продемонстрували, що їхні інтереси розходяться з інтересами комуністичної партії, з інтересами тоталітарної держави.

3. Вони започаткували новий етап робітничого руху.