2. Перехід до прискореної колективізації. Поширення колгоспів.

Урожай 1927 року був невисоким, і ціни на хліб, установлені державою не задовольняли селян. Вони відмовилися здавати зерно на заготівельні пункти за низькими цінами.

У січні 1928 року Й. Сталін виїхав до Сибіру, де виступив перед місце­вим партійно-радянським активом. Генсек звинувачував заможні верстви селянства в саботажі хлібозаготівель. Фактично це був крок до згортання непу на селі. У вимогах Сталіна йшлося про повернення до політики продовольчої розкладки доби воєнного комунізму.

Офіційно проголошення курсу Комуністичної партії на суцільну колек­тивізацію відбулося на Пленумі ЦК ВКП(б) в листопаді 1929 року. Пле­нум окремо заслухав доповідь першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Про сільське господарство України й про роботу на селі». У доповіді за­значалося, що республіка має всі можливості, щоб здійснити перехід до колективізації раніше, ніж інші республіки. Колективізація в Україні мала завершитися восени 1931 року чи навесні 1932 року.

Причини колективізації:

Економічні: а) через нестачу зерна в державі (хлібозаготівель­ на криза 1927—1928 pp.) могли зірватися форсовані темпи індустріа­лізації;

б) потрібний був надійний механізм (створення колгоспів) безперебійного постачання хліба.

Політичні: а) в умовах тоталітарної системи колгоспами легше керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств;

б) згідно з ідеологічними догмами того часу дрібнотоварний селянський уклад на селі постійно породжував капіталізм, тому керівництво країни хотіло швидше позбутися цієї загрози і перевести село на соціалістичні рейки;

в) на­явність передумов для колективізації: 1) націоналізація землі у 1917 р. звільнювала державу від необхідності виплачувати селянам компенса­цію за землю під час вступу до колгоспу, 2) попередній досвід організації колективних госпо­дарств (радгоспів, комун у 1919—20 pp.), 3) існували розроб­лені В.Леніним принципи кооперування селян.

Початок колективізації розпочався з порушення тих самих принципів добровільного об'єднання на селі, про які так багато говорили більшови­ки. Рішення про вступ до колгоспу селяни мали приймати на зборах. Про­те місцеві партапаратчики й радянські активісти відкрито погрожували тим, хто відмовлявся вступати до колективних господарств. Селян силоміць заганяли в колгоспи, ви­користовуючи для цього всі засоби адміністративного тиску. При створен­ні колгоспів усуспільнювалися не тільки засоби виробництва, а й домаш­ня худоба та птиця.

На політику Комуністичної партії селяни відповіли масовим невдово­ленням. У багатьох районах набрало масового характеру винищення худоби, у результаті чого поголів'я худоби в Україні скоротилося вдвічі. Протягом осені 1929 - весни 1930 pp. Україною прокотилася хвиля се­лянських виступів і повстань. Опір селянства змусив Сталіна пригальму­вати темпи колективізації.

2 березня 1930 року в газеті «Правда» з'явилася стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він виступив проти «перегинів» у колгоспному русі, звинувачуючи в них партійні комітети та радянські ор­ганізації на місцях. Селянам дозволяли вийти з колгоспів.

Восени 1930 року в колгоспах залишилося менше 30% селян. Відступ Й. Сталіна тривав недовго, і вже восени 1930 року ЦК ВКП(б) надіслав республіканським партійним комітетам директивного листа «Про колек­тивізацію», закликаючи їх щонайрішучішими методами й темпами за­вершити цей процес.

Сталінська репресивна машина запрацювала на повну потужність. Держава вдалася й до економічного тиску на селян. Тим, хто всту­пав до колгоспів, уряд надавав різноманітні пільги, звільняв від податків на домашню худобу, надавав с/г техніку, а тим, хто залишався одноосібником, доводилося сплачувати високі податки, на них повсякчас спрямовувався адміністративний тиск.

Другий етап колективізації відрізнявся певними маневрами сталін­ської влади. Щоб підтримати прибічників колективізації (здебільшого це була сільська біднота, для якої колективізація була шансом поліпшити своє становище за рахунок інших чи зробити кар'єру на радянській і партійній роботі), на селі утворювали машинно-тракторні станції (МТС). Вони не тільки здійснювали технічну допомогу колгоспам, а фактично взяли під політичний контроль процеси, які відбувалися на селі. До кінця 1932 року в Україні були об'єд­нані близько 70% селянських господарств, що володіли 80% посівних площ.

Заходи, здійснені Комуністичною партією на селі, Сталін назвав «вели­ким переломом». Більшість селян хоч і скорилася, але так і не сприйняла колективізацію.

Сталінська колективізація на селі передбачала не тільки об'єднання селян у колгоспи, а й ліквідацію цілого класу хазяйновитих заможних господарів, яких комуністи називали куркулями. Сталін особисто прого­лосив політику «ліквідації куркульства як класу». Мета боротьби радян­ської держави з куркулями:

1. передача державі (тобто колгоспам, комунам, артілям) найрентабельніших селянських госпо­дарств разом із землею й реманентом;

2. вилучення значних запасів с/г продукції, які зберігалися в куркульських господарствах;

3. ліквідація найзаможнішого прошарку селян, який комуністи завжди ненавиділи й уважали найбіль­шою загрозою для пролетарської диктатури.

Формою боротьби з заможним селянством було обране так зване «розкуркулення», тобто еконо­мічне пограбування селян, порушення їхніх полі­тичних і соціально-економічних прав, репресії. Розкуркулення відбува­лося в умовах, коли не було чіткого визначення, хто є куркулем: чи це той, хто використовує найману працю, чи просто заможний селянин. Тих, кого зарахували до куркулів, поділяли на три категорії:

1. активні вороги радянської влади, учасники антирадянських виступів. Вони підлягали 10-річному ув'язненню або розстрілу;

2. пасивні вороги радянського ладу, тобто ті, хто намагався в рамках ра­дянського законодавства боронити свою власність. їхнє майно підлягало конфіскації, а самі господарі мали бути вислані до північних і східних районів СРСР;

3. лояльні до політики Комуністичної партії особи, які не чинили опору радянській владі. Певна їх частина, щоб зберегти своє господарство, навіть готова була вступити до колгоспів. Таких селян переселяли за території колективізації, надавши їм гірші землі.

Ліквідація куркульства як класу зав­дала важкого удару по українському се­лу, яке за роки непу здебільшого стало середняцьким.

За даними радянських установ, в Ук­раїні в 1929 році налічувалося близько 72 тис. куркульських господарств, а під роз­куркулення потрапило 200 тис. господарств.