3. Реформи в промисловості та сільському господарстві

Реформи О. Косигіна — система заходів у промисловості та сільському господарстві, яка передбачала запровадження елементів економічного регулювання. Їх розробка і здійснення відбувалися за сприяння Голо­ви Ради міністрів СРСР О. Косигіна.

І етап. (1964— 1965 pp.) Перевірка на практиці та відпрацювання нових методів госпо­дарювання. Економічні експерименти. У 1964р. деякі об'єднання швейної промисловості УРСР пере­йшли на роботу за прямими зв'язками з крамницями. Виробниц­тво продукції безпосередньо залежало від її реалізації. У 1965р. у Львівському раднаргоспі на підприємствах машино­будівної, вугільної, приладобудівної промисловості, галузей лег­кої промисловості було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування, поліпшено матеріальне стимулювання. У 1965р. опробовано нову систему преміювання інженерно-тех­нічного персоналу (85 підприємств) і робітників (90 підприємств)

Висновок. Позитивні результати експериментів засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів управління госпо­дарством.

II етап. (1965— 1969 рр.) Сільське господарство У листопаді 1964 р. були скасовані всі рішення 1959—1963 pp., які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який намітив за­ходи щодо розвитку сільського господарства. Пленум змінив практику планування: план заготівлі сільськогоспо­дарськими підприємствами продукції почали складати не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено основні за­купівельні ціни. Скасовувався порядок щорічних змін у за­готівельних цінах залежно від урожайності. Вводилася додат­кова оплата праці працівників, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. Запроваджувалась вільна заготівля с/г продукції у населення за сталими цінами. За здачу колгоспами понадпланової продукції встановлювала­ся 50% надбавка від вартості. Зросли капіталовкладення в розвиток с/г, обсяги зрошення і меліорації земель.

Промисловість та система управління. У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості. На пленумі було прийнято рішення про ліквідацію раднаргоспів і відновлення галузевої системи управління через союзні та союзно-республіканські міністерства (фактично галузеві монополії).

Було проведено реорганізацію органів управління, у результаті якої в УРСР було утворено 22 союз­но-республіканських і 7 республіканських міністерств.

Удосконалення системи планування. Підвищення наукового рівня роботи планових органів, за­безпечення сталості планових завдань, перехід до складан­ня п'ятирічних планів із розбивкою найважливіших за­вдань по роках.

Посилення стимулювання виробництва. Замість фонду підприємства утворювалися три самостійні фонди: розвитку виробництва (для поповнення основних фондів, запровадження нової техніки, технологій тощо); матеріального заохочення (для преміювання, одноразового заохочення, матеріальної допомоги); соціально-культурних заходів та житлового будівництва (використовувався для будівництва і капітального ремонту житла, культурно-по­бутових установ, для поліпшення обслуговування праців­ників).

Висновки. Реформи не мали комплексного характеру, загалом вони об­межилися промисловістю. Реформи в промисловості прагнули поєдна­ти непоєднуване: розширити самостійність підприємств і відновити всевладдя галузевих міністерств. Зрештою останні звели нанівець будь-яку самостійність підприємств.

Економісти називають восьму п'ятирічку (1966-1970) «золотою»: її результати були найкращими за останні 35 років. Приріст національного доходу склав 39% за п'ятирічку. На деякий час підприємства одер­жали відносну самостійність, робітники, інженерно-технічні працівники і службовці відчули зв'язок між своїм вкладом у виробництво і за­робітною платою. У ці роки завершилося споруджен­ня найбільших у Європі Придніпровської, Зміївської, Бурштинської, Старобешівської і Луганської тепло­вих електростанцій. Було створено єдину енергосисте­му республіки з підключенням до неї промислових підприємств, радгоспів і колгоспів. Завдяки цьому на початку 70-х років було повністю завершено елект­рифікацію сіл України,

Прискорення темпів розвитку народного госпо­дарства було безпосереднім наслідком економічної реформи 1965 p. і тривало доти, доки діяли основні її принципи.

З початку 70-х років економічна ситу­ація в Україні різко змінилася. Все відчутніше поча­ли проявлятися ознаки спаду виробництва. Промис­ловість працювала неритмічно. Тижні простою змінювалися лихоманкою «штурмівщини». Якість продукції була надзвичайно низькою. Радянські то­вари на зовнішньому ринку були неконкурентоспро­можними.

У сфері управління й далі процвітали бюрократизм і формалізм, реформи ніяк не відбилися на матеріальному становищі робітників. Економіка України продовжувала розви­ватися екстенсивно: зростала чисельність робітників, обсяг промислової продукції збільшував­ся за рахунок нових підприємств, продуктивність праці знижувалася.

Рівень спрацьованості основних фондів в республіці зріс від 28 % у 1961 р. до 43 % у 1985 p., що був найбільшим, ніж загалом по всій країні.

70-80-ті роки відзначалися подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік, посиленням централізму в управлінні народним господавством СРСР. Де, що, скільки і коли будувати - вирішували союзні міністерства. У результаті відновлювалась стара структура промислового виробництва, котра грунтувалася на наявних природних ресурсах і кадрах робітників та інженер­но-технічних працівників. Першочергова увага нада­валася вугільній промисловості, чорній металургії, важкому і електротехнічному машинобудуванню. В Україні спо­руджувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, ме­талургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерід­ко вони будувалися за застарілими проектами і техно­логіями, забруднювали природне середовище.

Одночасно погіршалося становище з водопоста­чанням, споживання питної води на одного міського жителя України було вдвічі меншим, ніж загалом в СРСР. У республіці інтенсивно будувалися підприємства «великої хімії». В економіці України переважала про­мисловість групи «А». В 1985 р. питома вага цієї групи в загальному обсязі продукції складала 72%, а групи «Б» - 28%. У загальному обсязі промислового виробництва продукція військового призначення сягала до 80%.

Вкрай низькою була механізація робіт. В умовах науково-технічної революції близько 40% промислових робітників працювали вручну. В будівництві таких було ще більше - 60%.

В Україні вироблялося 21% загальносоюз­ного обсягу електроенергії (8 атомних електро­станцій), причому в республіці ви­користовувалася лише частина, а решта передавала­ся до сусідніх республік і експортувалася за кордон. Виручені за продаж електроенергії кошти поступали у розпорядження центральних відомств.

Як і у попередні десятиліття, у 60-80-ті pp. Ук­раїна залишалася одним із найважливіших вироб­ників зброї й різноманітних видів військової техніки. В Дніпропетровську спо­руджений завод по виробництву ракетно-космічної техніки «Південмаш». В СРСР сформувався потужний ВПК, значна час­тина якого була розташована в Україні. Розростання воєнного сек­тора економіки здійснювалось за рахунок інших галу­зей виробництва і негативно позначалося на життєво­му рівні населення, на розвитку соціальної сфери. На потреби армії йшло до 20% валового національного продукту (ВНП). Замовлення військовиків виконували кращі підприємства; там працювали найбільш кваліфіковані робітники, вчені; туди йшла найбільш якісна сиро­вина і матеріали.

У перші роки перебування при владі Л. Брежнєва сільське господарство розвивалося відносно успішно. Впроваджувалися різні форми матеріального заохо­чення колгоспників. У 1966 -1967 pp. була введена га­рантована оплата праці працівників колгоспів, робітників і службовців радгоспів. Збільшувалося за­стосування мінеральних добрив. Впроваджувалися більш врожайні сорти зернових і технічних культур. Зміцнився кадровий склад спеціалістів колгоспів і радгоспів. Усе це сприяло помітному зростанню сільсько-господарського виробництва, валова про­дукція якого в 1966 - 1970 pp. збільшилася на 16,6 %.

Проте кризові явища в економіці СРСР в 70 - 80-х pp. особливо відчутно позначалися на сільському гос­подарстві. Приріст аграрного сектора економіки Ук­раїни в роки дев'ятої п'ятирічки у порівнянні з попе­редньою п'ятирічкою значно зменшився і дорівнював лише 15,5%. У наступні роки тен­денція до спаду сільськогосподарського виробництва збереглася. У роки десятої п'ятирічки (друга полови­на 70-х років) приріст продукції аграрного сектора економіки становив щорічно 1,5%, а в роки одинадцятої п'ятирічки - всього 0,47%.

Штучні моря і водойми в басейнах рік поглинули близько 1 млн. гектарів родючих земель. Зростаючими темпами знищувалося основне національне багатство України - її землі. Близько 2 % найкращих ґрунтів було змито штучними моря­ми та великими водосховищами, утвореними в ба­сейні Дніпра та інших регіонах України, були підтоп­лені або засолені. Крім того, ще 6% земель, придат­них для с/г, опи­нилося в критичному стані внаслідок водної та вітро­вої ерозії. Щороку під будівництво промислових об'єктів відводилося 135-140 тис. га землі.

Ціни на сільськогоспо­дарську техніку постійно підвищувалися, а на сільгосппродукцію залишалися без змін. Ніякої ува­ги не приділялося соціальній та духовній сфері на селі. Сотні українських сіл обезлюдніли і припини­ли своє існування.

За таких умов тисячі сільських мешканців, особ­ливо молоді подавалися у місто. Протягом 60-х - першої половини 80-х р. питома вага сільських жи­телів у складі всього населення Української РСР знизилася більш як на 16 %. За цей час з ук­раїнського села виїхало 4,6 млн. осіб.

Займаючи 5-6 % сільськогосподарсь­ких угідь присадибних ділянках селян, давали третину всього обсягу вироб­леного м'яса, чверть молока і майже 40% картоплі. Отже, в 70-80-ті pp. народне господарство України вступило в смугу глибокої кризи. В її основі було прагнення партійно-державних верхів будь-що зберег­ти у недоторканому вигляді стару систему управління промисловістю, колгоспно-радгоспний спосіб господа­рювання.