2. Розвиток економіки України в середині 50-х - у першій половині 60-х років.

Розв'язуючи проблему науково-технічного прогресу, М.Хрущов прийняв кілька рі­шень, які визначили характер розвитку на весь подаль­ший період існування радянської влади.

По-перше, скорочено фонд нагромадження в на­ціональному доході, щоб забезпечити фінансовими ресур­сами активну соціальну політику.

По-друге, змістилися акценти в розвитку оборонного потенціалу. Скорочення чисельного складу армії (на по­чатку 60-х років офіцерський корпус зменшився на 200 тис. чоловік) дало змогу спрямувати більше ресурсів на ракет­но-ядерну зброю і пов'язану з нею космічну програму. Запуском першого супутника у 1957р. Радянський Союз показав, що він раніше від США завершив роботу зі створення міжконтинентальних ракет.

Окремі підприєм­ства воєнної промисловості розміщувалися в Україні. Зокрема, у Дніпропетровську швидко розбудовувався найбільший у світі ракетобудівний комплекс.

По-третє, щоб не починати створення нових галузей, вирішено закуповувати новітню техніку за кордоном.

Серед економічних реформ М. Хрущова найбільш відомою і суперечли­вою була радикальна децентралізація управління промисловістю. 31 травня 1957р. прийнято закон «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю УРСР». Стара система галузевого, вертикального управління ліквідовувалася. Замість неї створювалась система територіальних рад на­родного господарства (в Україні 11 раднаргоспів), які здійснювали територіальне планування і управління промисловістю та будівництвом у рамках відповідних економічних адміністративних районів. Раднаргоспи об'єднували 2,8 тис. підприємств України, що виробляли переважну біль­шість промислової продукції республіки.

Було здійснено спроби спрощення і раціоналізації у правління підприємствами. З метою скорочення витрат на адміністративний персонал, на заводах і фабриках проводилось укрупнення дільниць і ліквідація цехового апарату.

Проте, планова економіка не могла діяти ефективно, отримуючи директивні вказівки з різних центрів. Тому через кілька років розпочався процес повернення до централізованого управ­ління.

Було здійснено будівництво великих теплових елек­тростанцій — Ворошиловградської, Миронівської, При­дніпровської, Сімферопольської, Слов'янської, Старобешівської та ін. Дали струм електростанції Дніпропетров­ського каскаду — Дніпродзержинська, Каховська і Кре­менчуцька ГЕС.

Інтенсивно споруджувалися нові шахти в Донбасі. Було освоєно нові вугільні басейни — Львівсько-Волинський і Дніпровський буровугільний. Увійшли в експлуатацію потужні газові родовища — Радченківське в Полтавській і Шебелинське у Харківській областях.

Прискорено розбудовувався Криворізький залізоруд­ний басейн. У 1955р. запрацював Південний гірничо-збагачувальний комбінат. У республіці було збудовано унікальні за розмірами до­менні печі та мартени. Коли виявилося, що конверторна сталь переважає мартенівську за якісними по­казниками, спорудження мартенів припинилося (з 1962 p.).

На капітальне будівництво в хімічній промисловості України за 1959-1963pp. було спрямовано в 1,5 раза більше коштів, ніж за попередні 40 років. Це дало змогу побудувати 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв. Серед них чотири гіганти «великої хімії»: Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський та Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод.

Було відновлено автомобілебудування, радіо­електроніку, виробництво обчислювальної техніки, виго­товлення приладів із застосуванням синтетичних алмазів. З 1956р. у Харкові та Ворошиловграді було налагоджено серійний випуск тепловозів.

На Харківському авіазаводі розпочався серійний ви­пуск першого у світі швидкісного турбореактивного па­сажирського лайнера Ту-104. З 1960р. завод розпочав випуск більш досконалого літака Ту-124. Київський авіа­завод випускав турбогвинтовий літак Ан-24.

Прискорилося капітальне будівництво у харчовій і особ­ливо в легкій промисловості.

Важка індустрія, яка завжди обслуговувала переважно потреби воєнно-промислового комплексу і власні, почала використовувати свої потужності для ви­робництва техніки, потрібної легкій і харчовій промис­ловості. Вперше у широких масштабах на цих підприєм­ствах почали виробляти товари широкого вжитку.

Аграрна політика наприкінці 50-х - у першій половині 60-х pp.

Розуміючи, що с/г залишається в найбільш кризовому стані, М.Хрущов прагнув досягти швидких позитивних результатів. Для збільшення кількості продовольства вирішено розширити посівні площі за рахунок цілинних і перелогових зе­мель Північного Казахстану, Сибіру, Алтаю та Південного Уралу. Тільки з України до Казахстану в 1954-1956 pp. відправлено 80 тис. чол. молоді, що заснували там 54 радгоспи. Проте «цілинний хліб» за своєю собівартістю виявився на 20% дорожчим, ніж у середньому по країні. Монокультурна експлуатація цілинних земель призвела до їх ерозії, внаслідок чого урожаї змен­шилися на 2/3

Піднесення виробництва у сільському господарстві три­вало п'ять років, доки держава вкладала в цю галузь ве­ликі кошти. Однак після 1958р. с/г почало занепадати.

По-перше, честолюбні проекти прискореного розвитку промисловості, особливо хімічної, потребували перерозподілу капіталовкладень за рахунок сільського гос­подарства.

По-друге, у 1958р. вирішино продати кол­госпам техніку МТС. Не­зважаючи на пільгові умови, викуп техніки та її експлу­атація тягарем лягли на слабку економіку колгоспів.

По-третє, було здійснено нове укрупнення колгоспів. У 1960 р. в УРСР залишилося 9634 колгоспи (проти 19 295 у 1950 p.). Тепер один колгосп здебільшого охоплював кілька населених пунктів. Виникла проблема зміцнення центральних садиб колгоспів та ліквідації «неперспек­тивних сіл». Водночас розпочався наступ на індивід. селянські господарства. У 1955р. видане розпорядження про зменшення вдвічі розміру присадибних ділянок, а в 1959р. — про заборону утримання худоби в містах і селищах.

У 1957p. M.Хрущов поставив питання про до­бровільний продаж колгоспниками своїх корів та іншої худоби колгоспним тваринницьким фермам. Внаслідок цього обсяг про­дукції, що надходила в базарну торгівлю, зменшився, а ціни зросли.

В результаті посуха 1963р. почалися труднощі з постачанням хліба на­селенню. Уряд змушений був заку­пити в США і Канаді понад 12 млн т зерна вартістю в 1 млрд дол.

Іншим вагомим важелем піднесення с/г М.Хру­щов уважав збільшення виробництва кукурудзи. Однак спроба привчити українських селян до запозиче­ної з Америки «королеви полів» увінчалася лише помірним успіхом.

Третя надпрограма полягала в різкому збільшенні виробництва м'яса та іншої продукції тваринництва з метою обігнати за цими показниками провідні капіталістичні країни. Розпочалося будівництво гігантських відгодівельних комплексів. Це створило проблему забезпечення кормами і ветеринарного обслуговування худоби. Не було налагоджено виробництво комбікормів. Існуючі покоси багаторічних трав не давали необхідної кількості кормів, а спроба забезпечити тваринництво кормами за рахунок засіву луків кукурудзою та іншими рослинами, які дають значну кількість зеленої маси, ви­кликало низку нових проблем. Місцеві породи тварин не були звичні до нових кормів. Розпочалась масова ерозія ґрунтів і як результат їх вихід із с/г обороту.

Соціальна політика. У березні 1956р. радянський уряд на дві години ско­ротив тривалість робочого дня у передвихідні та перед­святкові дні. Було збільшено тривалість відпусток, пов'я­заних із вагітністю і пологами. У квітні скасовано закон 1940p., що прив'язував робітників до підприємств, на яких вони працювали. Селяни, однак, не маючи паспортів, не могли залишити свій колгосп або радгосп.

У липні 1956р. було прийнято закон про державні пенсії, за яким значно збільшено розміри нижчих роз­рядів і обмежено розміри високих пенсій. Пенсійний вік зменшувався до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Середній розмір пенсій збільшився майже удвічі. Державна система соціального забезпечення для колгосп­ників почала діяти тільки з липня 1964р. Чоловіки отримали право на пенсію з 65 років, а жінки з 60 років. Се­редня заробітна платня за 1953-1965pp. у робітників і службовців зросла на третину. У 1957р. були ліквідовані державні позики, що існували у вигляді облігацій і забирали 10% зарплати.

З 1956р. розпочався поступовий перехід з восьми- на семигодинний робочий день.

З вересня 1959р. в УРСР розпочався перехід на п'яти­денний робочий тиждень із двома вихідними днями при восьмигодинному робочому дні.

Певні позитивні кроки були здійснені й на селі. Підвищено заготівельні ціни на с/г продукцію, скасовано заборгованість кол­госпів і радгоспів за поставками продукції тваринництва. Було запроваджено щомісячне авансування колгосп­ників. Фонди для гарантованої, тобто незалежної від підсумків господарського року, оплати праці створювалися, якщо це було потрібно, за допомогою держави. В 1958р. колгоспникам було видано паспорти.

У липні 1957р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прий­няли постанову «Про розвиток житлового будівництва в СРСР». У ній ставилося завдання надати кожній сім'ї окрему квартиру. Для будівництва нових житлових ма­сивів передбачалося створення домобудівних комбінатів і розвиненої промисловості будівельних матеріалів. Понад З млн квартир, споруджених у містах і робітничих сели­щах України за десять років, поліпшили житлову проблему.