Тема: післявоєнна відбудова і розвиток україни в 1945 – початку 50-х рр.

МЕТА ЗАНЯТТЯ:

• Схарактеризувати зміни геополітичного становища Укра­їни, що відбулися після Другої світової війни.

• З'ясу­вати адміністративно-територіальні зміни у повоєнний час.

• Розкрити зміст процесу відбудови та його складності.

• Прищеплювати навички порівнювати і зіставляти однотипні історичні події, процеси, виділяючи на цій основі головні ознаки певного історичного періоду.

• Виховувати в учнів інтерес та повагу до своєї історії.

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: карта України.

ЛІТЕРАТУРА:

В.Верстюк. Історія України. – К., 2000. – с.326-341

Ф.Турченко. Новітня історія України. ч. І – К., 1998.

О.Бойко. Історія України. К, 2002. - с. 485-511

ПИТАННЯ:

1. Повоєнні кордони та підвищення міжнародного статусу України.

2. Перехід до мирного будівництва. Особливості відбудови економіки.

3. Культурне життя в Україні у др.пол. 40-х - на початку 50-х років.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ:

1. Яких адміністративно-тер-х змін зазнала УРСР в результаті ІІ світової війни?

2. Чим був зумовлений вихід УРСР на між нар. арену наприкінці ІІ світової війни?

3. Коли почалась відбудова гос-ва УРСР? Що ускладнювало процес відбудови?

1. Повоєнні кордони та підвищення міжнародного статусу України.

Питання про західний кордон СРСР, а відповідно й України, гостро постало під час завершальних операцій Другої світової війни в Єв­ропі. Воно активно обговорювалося під час Тегеранської (1943), Ялтинської (1945 р.) та Потсдамської (1945) конференцій лідерами держав антигітлерівської коаліції.

Першим кроком на шляху україно-польського територіального розмежування стала Люблінська угода між урядом УРСР і поль­ським Тимчасовим Комітетом Національного Визволення від 9 ве­ресня 1944р. Відповідно до цього документа частина українських земель (Підляшшя, Холмщина, Посяння, Лемківщина), де проживало майже 800 тис. українців, передавалася Польщі.

16 серпня 1945p. між СРСР та Польщею було підписано договір стосовно радянсько-польського державного кордону. Ця угода закріплювала кордон по «лінії Кер­зона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5—8 км, а на окремих ділянках на 30 км (район р.Солонія і м.Крилів).

Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився 1951 p., коли до Львівської області увійшли землі в районі м. Кристополя (згодом Червоноград), а до Польщі відійшли території довкола м. Нижні Устрики Дро­гобицької області.

З наближенням радянських військ до кордонів Чехо-Словаччини постало питання про подальшу долю Карпатської України. У радян­сько-чехословацьких переговорах і в договорі про дружбу і післявоєнне співробіт­ництво між ЧСР та СРСР (12 грудня 1943 р.) питання про Карпатську Україну вирішувалось на користь Чехо-Словаччини. Але з вступом радянських військ на територію Карпатської України СРСР почав розглядати цей регіон як плацдарм для посилення впливу в Центральній та Південно-Східній Європі.

Із звільненням краю від фашистської окупації вийшли з підпілля Народні комітети, які стали відігравати роль органів місцевого са­моврядування, і комуністи, які 19 листопада 1944 р. заснували са­мостійну Комуністичну партію Закарпатської України.

26 листопада 1944 р. в місті Мукачеве було скли­кано з'їзд Народних комітетів, який схвалив Маніфест про возз'єднання з Радянською Україною, обрав Народну Раду як верховний законодавчий орган влади Закарпатської України і сфор­мував уряд.

У червні 1945р. договір між ЧСР та СРСР юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачевому. 22 січня 1946р. було видано указ Президії ВР СРСР про утворення в скла­ді УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно ліквідовував Закарпатську Україну як державне утворення.

10 лютого 1947р. підписання радянсько-румун­ського договору, за яким визнавалось право УРСР на Пн. Бу­ковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридично закріплювалися кордони, встановлені в червні 1940 р.

Завершення формування сучасної території України відбулося у 1954 р. 19 лютого 1954р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними гос­подарськими та культурними зв'язками між Кримом та Україною, прийняла указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР дo складу УРСР».

Процес врегулювання територіальних питань мав для України такі наслідки:

1. були остаточно визначені та юридично визнані кордони республіки;

2. територія УРСР збільшилась на 110км²;

3. відбулись демографічні зміни;

4. основну частину українських земель було об'єд­нано в складі однієї держави.

Наприкінці Другої світової війни Україна знову виходить на зов­нішньополітичну арену. Проте, будучи складовою частиною Радян­ського Союзу, вона була не в змозі проводити самостійну зовнішню політику.

27 січня 1944 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних від­носин. В березні 1944 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ України, який очолив Д.Мануїльський.

Здійснивши такий крок, сталінське керівництво переслідувало далекосяжну стратегічну мету. По-перше, представити приєднання західних областей України та Білорусії як акт возз'єднання етніч­них територій. По-друге, збільшити кількість своїх прихильників у міжнародній організації, переговори про створення якої активно велися наприкінці війни.

На Кримській конференції в лютому 1945 р. США та Англія зобо­в'язалися підтримати пропозицію Радянського уряду щодо прийняття УРСР та БРСР у члени ООН.

6 травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно включилась у роботу. Д.Ма­нуїльський очолив комітет підготовки тексту преамбули (вступу) і І розділу Статуту ООН — «Цілі та принципи» міжнародної організації. Інші члени української делегації — І.Сенін, О.Палла­дій, В.Бондарчук, М.Петровський, П.Погребняк — брали активну участь у роботі комітетів.

На першій сесії Генеральної .Асамблеї ООН 1946p. Україну було обрано до складу Економічної і соціальної ради, а в 1948—1949pp. вона обирається непостійним членом Ради Безпеки ООН. Представ­ників України запрошують до роботи деяких структур організації у тому числі Міжнародного суду. Україна підтримала прохання про вступ до ООН Цейлону та Лаосу. Її представник відіграв вирішальну роль у прийнятті рішення про поділ Палестини і створення єврей­ської та палестинської держав.

З перших років свого відродження українська дипломатія була досить активною. На чолі з наркомом Д. Мануїльським вона бере участь у Паризькій мирній конференції (29 липня — 15 жовтня 1946р.) і в лютому 1947р. підписує мирні дого­ворами з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.

Українська делегація взяла активну участь у роботі Дунайської конференції 1948 р., яка вирішувала питання режиму торгового судноплавства на Дунаї. У розпал «холодної війни» УРСР увійшла до Всесвітньої Ради Миру. Запропонувала цілий ряд мирних ініціатив.

Незважаючи на таку бурхливу зовнішньополітичну діяльність Україна не виходила за межі політики московського центру. Так, угоди з Польщею та Чехо-Словаччиною про врегулювання питання кордонів підписувались представником Союзного Наркомату закор­донних справ. А пропозиції Великобританії (1947) та Судану (1956) щодо встановлення прямих дипломатичних відносин з УРСР так і залишились без відповіді.

Таким чином, вихід УРСР на зовнішньополітичну арену був зу­мовлений стратегічними інтересами СРСР.