Течії руху Опору в Україні (1941-1944рр.)

	Течія
	Радянська	Націоналістична	Польська
Мета	Визволення від загарбників
	Відновлення радянської влади	Відновлення української держави	Відновлення польської держави, повернення з/у земель до складу Польщі
Організаційне оформлення	1941 —1942 рр. Партизанські загони, з'єднання; радянське підпілля (3500 орг-й)	Похідні групи(1941 p.), Поліська Січ (1941 р.), УПА (листопад 1942 р.) та інші загони, підпілля ОУН	1941—1942 рр. Армія Крайова, Армія Людова, батальйони хлопські
К-сть,тис. осіб	200—600	50—200 (похідні групи— 5)	10—20
Командири	С.Ковпак,О.Сабуров, О.Федоров,М.Наумов. Штаб партизанського руху в Україні очолював Т. Строкач	Командир Поліської Січі — Тарас Бульба (Боровець). Командувачі УПА: Д. Клячківський (К. Савур), Р. Шухевич (Т. Чупринка)	Командувач Армії Крайової — Т.Бур-Комаровський
Основні райони дій	Українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина	Волинь, Галичина, українське Полісся	Волинь, Полісся
Специфіка бойових дій	Діяльність пар­тизанів підпоряд­ковувалася й узгоджувалася з потре-бами фрон­ту: диверсії на залізницях, уда­ри по воєнних об'єктах, розвід­ка, допомога в переправі через річки тощо. «Рейкова війна».	Переважно діяла як самооборона насе­лення — витіснення окупаційної адміністрації, захист населення від сваволі влади, зрив спроби вивозу до Німеччини про­довольства, робочої сили, проведення оборонних боїв з ка­рателями по пери­метру і в середині контрольованої території. Напади на воєнні об'єкти здійснювалися з метою оволодіння зброєю.	Діяла як само­оборона поль­ського населення. Засвідчувала пре­тензії Польщі на західноукраїн­ські землі

Колабораціонізм — (явище, притаманне періоду Другої світової війни) співробітництво урядів або окремих осіб з окупаційною владою.

Причини колабораціонізму:

1. Бажання помститися рад. владі за кривди: репресії, розкуркулення тощо (25—30 % осіб).

2. Ідеологічне неприйняття радянської влади, комуністичної ідеології, антисемітизм.

3. Страх за своє життя і життя близьких.

4. Кар'єризм, прагнення пристосуватися до нових умов життя.

5. Обман нацист. пропаганди - боротьба за незалежність України за допомогою Німеччини

2. Радянське підпілля і партизанський рух 1941-1944pp.

Директива радянського уряду від 29 червня 1941 року закликала до всенародного руху Опору нацистам, створення партизанських загонів та підпільної діяльності.

Від самого початку організація радянського руху Опору зазнавала чи­малих труднощів:

1. У роки сталінських репресій загинув командувач Київського військово­го округу (КВО) Й.Якір, який добре розумівся у справах ведення лісо­вої війни. Репресовано кадри, яких готували до бо­ротьби у ворожому тилу, а партизанські бази знищено;

2. У ворожому тилу опинилися десятки тисяч військовослужбовців радянської армії. Розбившись на невеличкі групи, вояки намагалися прорватися самостійно, але гинули в сутичках чи потрапляли в полон до німців.

3. Перед почат­ком війни тактика партизанського опору навіть не була розробле­на;

4. Частина партійних і радянських керівників не мала ніякого досвіду в організації партизанської боротьби й не розуміла призначення парти­занських загонів. На початку війни партизанські загони були погано озброєні і навчені, а окремі військові начальники висували партизан­ські загони не в тил ворогові, а на передову, де вони зазнавали важких утрат;

5. Москва втратила зв'язок з багатьма партизанськими загонами. З 3,5 тис. партизанських формацій, які залишилися в тилу ворога на оку­пованих територіях, улітку 1942 року Центр мав зв'язок тільки з 22 за­гонами; інші групи розпалися чи були знищені німцями.

У лісистій північній частині України були сприятливі умови для парти­занського руху, який на Волині й Поліссі набув організованого характеру 30 травня 1942 року, коли був створений Український штаб партизанського руху(УШПР), який очолив Тимофій Строкач.

Український партизанський штаб розгорнув велику роботу з об'єднання та ор­ганізації партизанського руху в Україні. У партизанські райони літаками перекидалися зброя, боє­припаси, медикаменти, підготовлені люди, полі­графічна техніка, пропагандистські матеріали. На середину 1943 року в Україні діяли 46 великих партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і диверсійних груп чисельністю понад 100 тис. осіб.

Джерелами формування радянського партизанського руху Опору стали:

1. комуністи й комсомольці, яких залишили в тилу ворога для підпільної діяльності;

2. солдати й офіцери радянської армії, які опинилися в оточенні;

3. утікачі з німецьких гетто й концтаборів;

4. фахівці партизанської війни, вишколені в спеціальних підрозділах;

5. патріотично налаштоване місцеве населення.

За підрахунками істориків, у роки війни партизани України знищили 500 тис. німецьких окупантів та їхніх пособників, 407 німецьких гарнізо­нів, комендатур, поліцейських установ, 5 тис. ешелонів, 1,5 тис. танків, 200 літаків, 600 мостів тощо.

У середині 1943 року партизанські з'єднання України взяли активну участь у бойових діях на комунікаціях проти німецьких військ, які про­сувалися в район Курської дуги. Восени цього ж року українські партиза­ни взяли участь в операції «Концерт», унаслідок здійснення якої німці зазнали великих утрат. Серед видатних партизанських діячів України найвідомішими стали С.Ковпак, О.Федоров, С.Руднев, О.Сабуров, М.Наумов, П.Вершигора, Я.Мельник, П.Куманюк та інші. Партизанські загони С.Ковпака пройшли бойовий шлях від Путивля до Карпат.

За різними оцінками істориків, у радянському Русі Опору в Україні взяли участь від 100 тис. до 500 тис. партизанів. 95 з них нагороджені званнями Героїв Радянського Союзу (С.Ковпак, О.Фе­доров — двічі), а 183 тис. нагороджені орденами та медалями.