2. Приєднання Західної України і Західної Білорусії до срср. Радянізація.

Відмова Німеччини від геополітичних інтересів в Україні була платою за нейтралізацію СРСР напередодні війни. Маючи гарантії нейтралітету СРСР, Німеччина 1 вересня 1939 р. напала на Польщу. Пов'язані з Польщею дого­вірними зобов'язаннями Англія та Франція оголосили війну агресору - розпочалася Дру­га світова війна. Внаслідок відвертої переваги вермахту опір польського війська було швидко подолано. На окупо­ваній території Польщі було утворене Польське гене­рал-губернаторство, що стало частиною Німеччини. До цієї адміністративної одиниці увійшли й ук­раїнські землі - Лемківщина, Підляшшя, Холмщина.

Гітлер нетерпляче очікував, коли Радянський Со­юз почне реалізовувати таємний протокол пакту. 9 вересня Москва повідомила його, що готується до вступу в Польщу. Але спливали дні, а Сталін все зволікав, чекаючи, доки президент Польщі і члени польського уряду залишать держа­ву, аби не виглядати в очах світової громадськості агресором. Ли­ше отримавши інформацію (як з'ясувалося, дещо пе­редчасну) про відвізд польського керівництва до Ру­мунії, радянський уряд вранці 17 вересня вручив польському послу ноту, в якій повідомлялося, що Червоній армії наказано перетнути державний кор­дон і взяти під захист життя та майно «братів по крові» - населення західноукраїнських та західно-білоруських земель.

17 вересня 1939 р. частини Червоної армії під ко­мандуванням маршала С. Тимошенка перетнули ра­дянсько-польський кордон і увійшли на територію південно-східної Польщі (Західної України). Офіційно проголошувалося, що радянські війська прийшли, щоб запобігти фашистській окупації. Радянські війська майже не зустрічали опору.

28 вересня 1939 р. Ріббентроп вдруге відвідав Москву - між СРСР та Німеччиною було укладено «Договір про дружбу і державний кордон» і два таємні протоколи до нього, що закріпили теріторіальний розподіл Польщі. За цим договором, радянський кордон було відсунуто на схід, уздовж річок Сян і Західний Буг. Відмовившись від загарбання корінних польських територій, Москва прагнула відвести від себе звинувачення в аг­ресії. Радянське керівництво претендувало тепер лище на західноукраїнські та західнобілоруські землі. В обмін на це Сталін домігся переведення до радянсь­кої сфери впливу Литви.

На території Східної Галичини, Західної Волині ра­дянська адміністрація провела вибори до Народних Зборів Західної України, які відбулися 26-28 жовтня 1939 р. у Львові. Народні Збори схвалили Декларацію про встановлення радянської влади у регіоні, Декларацію про прийняття Західної України до СРСР і включення її до складу УРСР та Декларацію про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих державних урядовців, про націоналізацію банків і великої промисловості, що оголошувались за­гальнонародною власністю. 14 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон про прийняття Західної України до складу УРСР. На приєднаних територіях було створе­но 6 областей - Львівську, Станіславську (нині Івано-Франківська), Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку (1959 р. приєднана до Львівської). Наступним кроком процесу "збирання" українських земель, згідно з німецько-радянськими домовленостями, було вирішення проблеми Бессарабії. У червні 1940 p., за домовленістю про розмежу­вання сфер впливу СРСР і Німеччини, СРСР в уль­тимативній формі зажадав від Румунії передачі йо­му території Бессарабії та Північної Буковини. 28-30 червня 1940 р. військові частини Київського і Одеського військових округів, під командуванням генерала Г. Жукова перейшли р.Дністер. До УРСР було приєднано Північну Буковину і Хотинщину. На цій території утворено Чернівецьку область. У серпні 1940 р. ство­рена Молдавська РСР на території центральної ча­стини Бессарабії. На території Південної Бессарабії (придунайські землі) утворена Акерманська об­ласть (з 7 грудня 1940 р. Ізмаїльська обл., з 1954 р. - у складі Одеської області).

Почалася «радянізація» - насильницьке насад­жування у Західній Україні норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, що були характерними для тоталітарного Радянського Союзу.

В краю була заборонена діяльність українських і польських політичних партій, громадських ор­ганізацій, наукових, торговельних, промислових то­вариств і установ. Як і в усьому СРСР мали право діяти тільки ВКП(б), комсомол, піонерська та жовтенятська організації, підконтрольні більшовикам громадські об'єднання. Єдина організація, що чини­ла опір новій владі, - Організація Українських Націоналістів (ОУН) - діяла у підпіллі.

У 1940 р. у новоприєднаних західних областях України відбулися дві кампанії виборів - до Верхов­них Рад СРСР і УРСР (березень) та місцевих рад (грудень) - з характерними для радянської системи безальтернативністю кандидатур.

Господарське й культурне будівництво в Західній Україні здійснювалося за складних умов. Було націоналізовано понад 2,2 тис. промислових підприємств, які відразу включалися до промисло­вих структур Радянського Союзу, підпорядковували­ся всесоюзним і республіканським наркоматам або відомствам. На підприємствах, які ста­ли державними, створювалися профспілкові ор­ганізації, їхні замовлення на нове устаткування за­довольнялися майже негайно - за рахунок промисло­вих центрів Росії і східних областей УРСР. Десятки тисяч безробітних дістали робочі місця, в тому числі й на шахтах Донбасу. Платня робітників істот­но зросла. Одночасно здійснювалися заходи з рекон­струкції існуючих виробництв і будівництво нових, дрібні фабрики й заводи укрупнювалися.

Проте скасування приватної власності, концент­рація виробництва, широкомасштабні структурні зру­шення в економіці, очікуваних результатів не принес­ли. Націоналізація виявила вади соціалістичної еко­номіки: низьку ефективність, а то й збитковість більшості державних підприємств, незбалансованість попиту і пропозиції та незадовільну якість продукції.

Погіршувало ситуацію й політика звільнення місцевих спеціалістів, насамперед колишніх влас­ників підприємств та управлінців. Керівні кадри, що ма­сово надсилали зі східних областей України, не знали специфіки Західної України, що призводило до гострих конфліктів і серйозних порушень не лише місцевих звичаїв і тра­дицій, але й радянських законів.

Було реформовано аграрний сектор економіки регіону. 1939 р. в західних областях УРСР конфісковано понад 2,5 млн. гектарів землі, що належала поміщикам, монас­тирям. Безземельним і малоземельним господарст­вам передали понад 1,1 млн. гектарів конфіскованих земель, 84 тис. коней, 76 тис. корів. На початку 1940 р. було створено понад 180 радгоспів. Аби «заохотити» селянство до вступу у колгоспи, за­стосовувалися податкові важелі: одноосібники обкла­далися величезними податками, тоді як колгоспники мали значні пільги. Штучно створений податково-пільговий режим змусив частину місцевого селянства піти у колгоспи, яких наприкінці 1940 р. у західних областях УРСР нараховувалося 276 (об'єднували 21,3 тис. селянських господарств).

Зважа­ючи на багатонаціональний склад нових територій, навчання в школах проводилося як українською мовою, так і мовами національних меншин. Система освіти відчутно демократизувалася, тепер значна частина населення отри­мала можливість здобувати загальну та професійну освіту. Відчутно поліпшилося й медичне обслуговування населення. Якщо до 1940 року на Буковині існувало 72 лікувальні заклади, у яких працювало 112 лікарів, то після включення цих земель до складу СРСР медичне обслуговування населення здійснювали відповідно 200 закладів і понад 500 лікарів.

Включивши західноукраїнські землі до радянської системи, комуністичний режим розпочав репресивні акції. Співробітники НКВС у Західній Україні у вересні - грудні 1939 р. заарештували й передали до судово-каральних ор­ганів 10,2 тис. осіб, в тому числі колишніх офіцерів, урядовців, великих землевласників, торговців, пред­ставників інтелігенції та ін.

Були ув'язнені практично всі представники політичної еліти, що залишилися в краї. До в'язниць було запроторено й багато ко­лишніх членів Компартії Західної України (КПЗУ) та Компартії Польщі. Наймасовішим видом репресій стали депортації. В 1940-1941 pp. було здійснено чотири масові опе­рації по адміністративному виселенню краян (лютий, квітень, червень 1940 р. та травень-червень 1941 p.), які влада мотивувала необхідністю очисти­ти регіон від «неблагонадійних елементів». Тисячі чоловік загинули під час депортацій від голоду, знущань, внаслідок непристосованості до природно-кліматичних умов Сибіру, північних районів європейської частини Росії, Казахстану. Із Західної України і Західної Білорусії було депор­товано 318 тис. сімей, тобто 1 173 170 осіб. Це стано­вило близько 10 % населення.

Об'єднання українських земель у складі УРСР оцінюється неоднозначно. Вперше за кілька століть українці опинилися в межах однієї держави, але ре­пресивний режим переконав більшість західних ук­раїнців, що майбутнє не в такому об'єднанні, а в створенні незалежної соборної української держави.