Тема: західноукраїнські землі в 1921-1939рр.

МЕТА ЗАНЯТТЯ:

• дати загальну картину розчленування західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини;

• озна­йомити студентів з економічним станом українських земель у складі цих держав;

• розглянути вузлові питання політичного розвитку Західної України у 20—30-ті pp.;

• розвивати прагнення правдиво і кваліфіковано аналізувати складні історичні події та факти.

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: карта України.

ЛІТЕРАТУРА:

В.Верстюк. Історія України. – К., 2000. – с.297-307

Ф.Турченко. Новітня історія України. ч. І – К., 1998. - с.316-341

О.Бойко. Історія України. К, 2002. - с.429-442

ПИТАННЯ:

1. Політичне та економічне становище українських земель у складі Польщі.

2. Політичне та економічне становище українських земель у складі Румунії.

3. Політичне та економічне становище українських земель у складі Чехословаччини.

4. Проголошення незалежності Карпатської України.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ:

1. Охарактеризуйте економічний та політичний статус українських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини.

2. Що зумовило масову еміграцію із західноукраїнських земель у 1919-1939рр.? Які наслідки вона мала?

3. За яких умов формувалась ОУН і до яких методів боротьби за самостійність України вдавались члени цієї організації?

1. Українські землі у складі Польщі. Територія і населення західноукраїнських земель (початок 1930-х pp.)

Країна	Землі	Територія,	Населення,
Польща	Сх. Галичина, Зах. Во­линь, Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина	132,2 тис.км²	8,9 тис. чол
Румунія	Пн.Буковина,Хотинщина,Пд.Бессарабія,Марморощина	17,6 тис.км²	1240тис. чол
Чехословаччина	Закарпатська Україна	14,9 тис.км²	735 тис. чол

11 листопада 1918 року до Варшави прибув Ю.Пілсудський, який проголосив відновлення Польської держави. Після завершення Першої світової війни й національно-визвольної бо­ротьби 1917-1921pp. під владою Польщі опинилися такі етнічні україн­ські землі: Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Західне Полісся, Посяння, Лемківщина.

Згідно зі статистичними даними 1921 року в Польщі жило 27 млн. осіб. Українці стали тут найчисленнішою національною групою (після поляків) — їх було понад 5 млн. осіб (15% від усього населення). Більше ніж 3 млн. українців Східної Галичини з Лемківщиною, що раніше перебували у складі Австро-Угор­щини, належали в основному до греко-католицької церк­ви. Понад 2 млн. українців, які населяли землі, що входи­ли до Російської імперії (Західна Волинь, Полісся, Холмщина і Підляшшя), сповідували православ'я.

Внутрішня політика Польщі була спрямована на по­глинання «кресів» — земель національних меншин. По­глинання мало бути поетапним і спочатку державним, а потім — етнічним. Державна полонізація була спрямована на підпорядкування непольського населення установам, обов'язкам і правилам, які існували в усій Польщі, а та­кож витіснення або ліквідацію українських організацій. Етнічна полонізація була спрямована на дітей.

У березні 1923 р. Рада послів Антанти надала Польщі юридичні права на володіння Східною Галичиною, офіційно визнавши східні кордони Польщі, які були встановлені Ризьким мирним договором. Це рішення позбавило Східну Галичину статусу міжнародної території. Польська держава обіцяла надати укра­їнцям широкі автономні права, але цієї обіцянки не дотримала. Натомість:

1. Були ліквідовані всі демократичні інституції ЗУHP;

2. Українські школи були перетворені на польсько-українські з перевагою польської мови;

3. Українців не приймали до Львівського ун-ту, у якому закрили всі українські кафедри;

4. Українців та представників тих національних меншин, які підтримували Західноукраїнську Народну Республіку, звільнено з керівних посад і державних закладів.

Польська влада повела наступ проти української культури та освіти. Відбувалася штучна колонізація: до українських міст були переселені 100 тис. осіб польського походження, а до сіл — 200 тис. осіб.