Заняття10 тема: закріплення радянської влади в україні (1929—1938рр.).

МЕТА ЗАНЯТТЯ:

• розкрити причини переходу до форсо­ваної індустріалізації;

• розглянути труднощі й особли­вості індустріалізації;

• підвести загальні підсумки індустріалізації та її значення;

• розкрити причини, етапи здійснення і наслідки суцільної колективізації;

• Розвивати у студентів уміння аналізувати, зіставляти, робити висновки.

• Виховувати студентів у дусі поваги до історії свого народу

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: карта України.

ЛІТЕРАТУРА:

В.Верстюк. Історія України. – К., 2000. – С.77-91.

О.Бойко. Історія України. – К., 2000. – С.77-91.

«Новий довідник: Історія України». – К., 2006. – С.541-549.

ПИТАННЯ:

1. Перехід до форсованої індустріалізації та командної економіки.

2. Перехід до прискореної колективізації. Поширення колгоспів.

3. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні — геноцид українського народу.

4. Становище освіти та науки. «Розстріляне відродження».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ:

1. Назвіть особливості індустріалізації в УСРР.

2. Припустіть, якою б могла стати країна наприкінці 30-х pp. XXст., якщо б було згорнуто неп.

3. Як світова економічна криза: а) впливала на процес індустріа­лізації в СРСР; б) використовувалася керівництвом ВКП(б) в ідеологічній боротьбі?

4. Чому одночасно з колективізацією здійснювалася «ліквідація куркульства як класу»?

1. Перехід до форсованої індустріалізації та командної економіки.

1929 року на Пленумі ЦК ВКП(б) ухвалено рішення: «Будь-якою ціною прискорити розви­ток машинобудування та інших галузей важкої промисловості». Широким масам комуністів Й. Сталін заявляв: «Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за 40 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть».

У грудні 1925 року відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс країни на індустріаліза­цію. У грудні 1927 року XV з'їзд партії підкрес­лив необхідність прискорення індустріалізації народного господарства. Одночасно була розпо­чата перша п'ятирічка (1928-1932 pp.).

Під час сталінської індустріалізації ставилися завдання:

1. перетворити аграрну країну на могутню індус­тріальну державу;

2. здобути техніко-економічну незалежність СРСР;

3. забезпечити всебічну обороноздатність Радян­ського Союзу, перетворити його на наймогутнішу державу світу.

Здійснюючи індустріалізацію, радянський уряд не міг сподіватися на зовнішню допомогу, тому джерелами індустріалізації в СРСР стали:

1. пріоритетне фінансування галузей важкої промисловості за рахунок легкої та харчової;

2. продаж с/г продукції та сировини й одержання ва­лютних надходжень для індустріалізації;

3. усебічне застосування командно-адміністративних важелів управління народним господарством і державою;

4. використання безкоштовної праці в'язнів сталінських таборів (пізніш ГУЛАГу);

5. розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства.

Ігноруючи економічні закони розвитку народного господарства, комуністи вдава­лися до «підхльостування» країни, як висловлювався сам Й. Сталін. Без­ладне втручання в планові показники назвали «сталінським стрибком». Сам кремлівський керівник коригував затверджені народногосподарські показники. Наприклад, Й. Сталін збільшив планову цифру виплавки ча­вуну до 17 млн. т (замість 10 млн. т за планом), виробництва тракторів — до 170 тис. (планувалося 55 тис), виробництва автомашин — до 200 тис. (планувалося 100 тис). На 100% збільшувалися завдання для працівни­ків кольорової металургії та сільськогосподарського машинобудування.

«Підхльостування» економіки дорого обійшлося країні. Темпи розвит­ку індустрії знизилися з 23,7% у 1928-1929 pp. до 5% у 1933 році. Ста­лінське керівництво звичайно не збиралося переймати на себе провини за прорахунки в індустріальному розвитку. Часті аварії на виробництві, псування техніки, каліцтво й загибель людей через «штурмівщину» на виробництві пояснювалися народу як «диверсії», «саботаж», «контррево­люційна троцькістська діяльність».

20 січня 1929 року газета «Правда» надрукувала статтю В. Леніна «Як організувати змагання». Після цього комітети спрямували свою діяльність на організацію соціалістичного змагання, яке оформилося у вигляді різно­манітних виробничих рухів: «Громадського буксиру» — для доведення відсталих бригад до передових; «Зустрічного плану» — для збільшення по­казників державного плану, бригад зразкової праці та ударних бригад.

Індустріалізація відбувалася згідно з розробленим п'ятирічним планом і пройшла кілька етапів :

1-й етап. 1926 — жовтень 1928р. — початок індустріалізації:

а) різке зростання капіталовкладень у важку промисловість;

б) початок реконструкції старих виробничих фондів;

в) будівництво нових, переважно невеликих і середніх підпри­ємств;

г) закладення нових електростанцій, включаючи Дніпрогес.

2-й етап. 1928—1932рр.— перша п'ятирічка, форсований ривок у розвитку важкої промисловості (з темпами 20—22 %), в ході якої в Україні було:

а) створене сільськогосподарське машинобудування: ХТЗ у 1932 р. давав 16,8 тис. тракторів, Запорізький завод «Комунар» спеціалізу­вався на зернових комбайнах, Харківський «Серп і молот» вироб­ляв молотилки;

б) закладено енергетичну базу: в 1932 р. запрацювали Зуївська ДРЕС і Дніпрогес;

в) розширено й оновлено металургійну базу: споруджено три металургійні заводи — «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь»;

г) здійснено реконструкцію об'єктів-гігантів: Луганського паро­возобудівного заводу; чотирьох металургійних заводів у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську;

д) ліквідовано безробіття.

У першій п'ятирічці для розвитку індустрії бракувало коштів, тому остаточно було згорнуто неп і здійснено форсовану колективі­зацію, яка давала хліб і валюту.

Незаперечним фактом стала жорстка централізація управління:

1. замість економічних важелів ринку запроваджено директив­ний плановий розподіл ресурсів і товарів;

2. заробітна плата перестала бути відрядною і визначалася «згори»;

3. запроваджено карткову систему постачання робітників і служ­бовців.

3-й етап. 1933—1937рр.— подальший розвиток індустріалізації «вглиб»: завдяки спаду середньорічних темпів промислового розвитку до 13—14 % з'явилася можливість більше уваги приділяти підготовці кваліфікованих кадрів, ліквідації фінансових збитків, зниженню собівартості, освоєнню нової техніки.

а) побудовано і пущено нові підприємства — Харківський турбінний, Краматорський машинобудівний, Горлівський азотнотуковий заводи;

б) ширилося масове виробниче змагання, організація якого не потребувала великих витрат; підтримане партією як один з дійових засобів зростання продуктивності праці, воно породило рух ударни­ків. У травні 1932 року вибійник з Горлівки Микита Ізотов, добре оволодів­ши новою технікою, виконав 10 змінних норм за одну зміну. У серпні 1935 року молодий донбаський шахтар Олексій Стаханов видобув за одну зміну 102 т ву­гілля, чим перевищив норму в 14 разів. Республі­ку й усю країну охопив стаханівський рух, який прийшов і на українське се­ло. Газети прославляли здобутки жіно­чої тракторної бригади Паші Ангеліної з Донеччи­ни, ланкових Ганни Кошової та Марії Демченко з Київщини, які досягали високих урожаїв цукрових буряків.

в) у другій половині 1935 р. тимчасово скасовано граничну межу в заробітках, запроваджено правило: скільки виробив — стільки й одержуй;

г) перехід у 1934 р. від карткової системи розподілу до вільного продажу продовольчих товарів через магазини.

4-й етап. 1938—1941рр.— третя п'ятирічка, спад виробництва, що пояснювався:

а) репресіями щодо наркомів, директорів, інженерно-технічного персоналу і т. ін.;

б) посиленням дезорганізації виробництва, практикою приписок;

в) відсутністю матеріальної зацікавленості в умовах постійної експлуатації через так звані моральні стимули трудового героїзму мас.

Наслідки індустріалізації для України:

1. 1940 року промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 р.;

2. обсяг виробництва продукції в машинобудуванні та металообробці зріс тільки за першу п'ятирічку в 4,5 разів;

3. Радянська Україна перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну республіку; з 1,5 тис. нових підприємств, які будувалися в роки першої п'ятирічки, 400 були зведені в Україні (Дніпрогес, «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроалюмінійбуд», «Краммашбуд», Харків­ський тракторний завод);

4. серед реконструйованих підприємств відновили свою роботу Луган­ський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Дніпропетров­ську, Комунарську, Дніпродзержинську, Макіївці.

Водночас досить яскраво окреслилися деформації в народному господар­стві, викликані серйозними прорахунками в проведенні індустріалізації:

1. від самого почату перших п'ятирічок був установлений пріоритет ви­робництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів споживання (група В), що призводило до занепаду легкої та харчової промисловості і низького життєвого рівня народу;

2. у результаті індустріалізації, економіко-географічне розміщення важ­ливих промислових центрів зберегло свою нерівномірність. Традиційно розвивалися Донбас та Придніпров'я, а Правобережжя й далі відставало в розвитку продуктивних сил;

3. наслідком індустріалізації стала потужна урбанізація. Різке збільшення міського насе­лення призвело до загострення житлової та продовольчої проблем, а отже, і загального падіння життєвого рівня народу;