Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2.конспект лекццій історії україни.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
519.17 Кб
Скачать

3. Встановлення влади Директорії унр.

У цій ситуації колишні діячі Центральної Ради 13 листо­пада 1918 р. створили новий уряд — Директорію на чолі з двома давніми суперниками — В. Винниченком і С Петлюрою. Ди­ректорію очолив В. Винниченко, С. Петлюра ставав отаманом республіканських військ, залучивши на свій бік частину військ гетьмана. А 14 листопада Директорія проголосила повстання про­ти гетьманату, яке знайшло щирий відгук серед українського народу. На бік Директорії перейшла й частина січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця та начальника його штабу Андрія Мельника, а згодом — Запорізька дивізія отамана П. Болбочана, а також Сірожупанна дивізія самого гетьмана. Німецькі війська дотримувалися суверенітету й шукали можливості повернутися додому. Враховуючи трагізм ситуації, 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський зрікся влади, пе­редавши її своєму урядові, а сам подався до Німеччини. Геть­манські частини ще тиждень чинили опір республіканським військам. 19 грудня 1918 р. війська Директорії тріумфально ввійшли в Київ, домовившись з німецькими військами. Було проголошено відновлення Української Народної Республіки.:

18 грудня Директорія в супроводі військ урочисто вступила в Київ.

Зречення гетьманським урядом влади, вступ до Києва Директорії, парад повстанських військ — все це поста­вило останню крапку в історії гетьманського режиму й знаменувало відновлення УНР.

26 грудня був створений 1-й уряд Директорії (21 чол.) й проголошено Універсал-заяву. В Заяві Директорія про­голошувала ліквідацію гетьманського режиму й віднов­лення незалежної УНР; права свої вона «передавала» працюючим класам: робітництву, селянству та трудовій інтелігенції, а здійснення великих проголошених завдань доручала Раді Народних Міністрів УНР.

На відміну від помірковано-консервативного гетьман­ського режиму, Директорія ставала радикальним урядом соціалістичного спрямування. Це й визначило її внутріш­ню і зовнішню політику.

4. Внутрішня і зовнішньополітична діяльність Директорії.

Мета зовнішньої політики Директорії

Забезпечити міжнарод­не визнання України

Здобути вихід з міжна­родної ізоляції

Пошук союзників у бо­ротьбі з більшовицькою агресією

Шляхи реалізації

Союз із Радянською Росією

В. Чехівський, М. Грушевський

Угода з Антантою

С. Петлюра, В. Винниченко

Дипломатична місія, яку надіслали до Москви, заявила, що Директорія погоджується на радянську форму влади в УНР за умов:

• Пропорційне представництво в радах селян і робітників

• Укладення економічного союзу з РСФРР • Проголошення нейтралітету Ук­раїни

• Допомога в боротьбі з арміями Денікіна, Антанти, Польщі • Припинення наступу військ Ра­дянської Росії на Україну

• Визнання незалежності УНР

Директорія переїхала до Вінниці й розпочала переговори з Антантою. Перед делегацією Директорії були поставлені ультимативні вимоги:

• Реорганізувати Директорію і її уряд, вивівши з їх складу пред­ставників соціалістичних пар­тій

• Відмовитися від «більшовиць­кої» соціально-економічної політики

• Реорганізувати армію УНР і під­порядкувати її союзному коман­дуванню

Але Радянська Росія, ведучи пере­говори, ні на день не припиняла вторгнення в Україну. Зважаючи на це, прихильники союзу України з Антантою (С. Петлюра, В. Винниченко) оголосили війну Радян­ській Росії. Однак це не зупинило наступу радянських військ. 5 лю­того більшовики вступили в Київ. Становище Директорії стало кри­тичним

Виконання цих вимог означало ні що інше, як ліквідацію суверен­ності УНР. У відповідь В. Винниченко і П. Че­хівський подали у відставку, С. Петлюра вийшов із соціал-де­мократичної партії. Але ці кроки нічого не дали. Допомоги з боку Антанти не надійшло. Директорія зазнала поразки

3 метою продовження боротьби С Петлюра пішов на зближення з Поль­щею. Переговори з поляками велися з кінця 1919 р. і завершилися у квітні 1920 р. укладенням Варшавської угоди

Політика Директорії була прямо протилежна колишній політиці гетьмана П.Скоропадського, передбачала утвердження в Україні на­ціонального варіанта радянської влади без крайнощів більшовизму.

Основні засади політики Директорії

  1. Скасовувалися «злочинні інституції пануючих класів (карні експедиції, жандарми)». Старий державний апарат було зруйновано, а обіцяна «трудова влада» не встановлена. Фактично влада на місцях залишалась у ота­манів. Законодавча влада передавалася Трудовому конгресу, який населення обирало без участі «поміщиків і капіталістів».

  2. Трудовий конгрес всю повноту влади передав Директорії.

  3. Скасовувалися всі закони і постанови гетьманського уряду у сфері робітничої політики. Відновлювався 8-годинний робочий день, робітничий кон­троль на підприємствах, право на укладення колективних договорів, на створення коаліцій і проведення страйків.

  4. Директорія передбачала конфіскацію поміщицьких земель. Земельні наділи площею до 15 десятин не конфісковувалися. Не підлягали конфіскації також землі промислових підприємств, цукрових заводів, а також іноземців.

  5. На малоземельному Правобережжі Польща домоглася визнання за помі­щиками польського походження статусу іноземних громадян, у зв'язку з чим їхня власність оголошувалася недоторканною. Термін і порядок роз­поділу землі не визначалися; лишалося непорушним дрібне селянське зем­леволодіння.

  6. Відновлювалася національно-персональна автономія.

  7. Головною турботою Директорії була війна з більшовиками, а це потребу­вало підвищеної уваги до розбудови армії. Створити боєздатну армію зі зб­ройних формувань, що виникли під час антигетьманського повстання, не вдалося. Директорія фактично опинилася без армії. Тоді Головний отаман С. Петлюра почав призначати отаманами будь-кого, хто міг командувати, мав зброю і виказував лояльність до Директорії, а також заявив про своє прагнення боротися з більшовиками. Кожен такий отаман отримував гра­моту від Петлюри і декілька мільйонів українських карбованців. Ніякого контролю над отаманами не існувало. Із середини 1919 р. С. Петлюра роз­горнув активну діяльність з реформування армії і боротьбу з отаманщи­ною, що сприяло зростанню боєздатності армії. Проте безперервна війна, епідемії, чвари в керівництві, вичерпання воєнних і фінансових ресурсів, що дісталися у спадок від П. Скоропадського, відсутність зовнішньої під­тримки зумовили поразку армії УНР.

  8. Проголошення 22 січня 1919 р. Акта Злуки УНР і ЗУНР. Перетворення ЗУНР на Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Про­те реальне об'єднання двох держав відкладалося на майбутнє. Кожна з держав проводила самостійну внутрішню і зовнішню політику.

Заняття 9