20. Зміст освіти, його складові частини. Основні державні документи, що відображають зміст освіти: навчальний план, навчальна програма, підручник. Їх характеристика.

Зміст освіти – один із основних компонентів процесу навчання. Це система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формуваня їх світогляду, моралі, поведінки, підготовку до праці і життя. Зміст освіти відповідає на основне запитання дидактики “чого навчати?”. Він визначає спрямованість навчального процесу, його характерні пріоритети. Його складовими є: 1. Знання – це ідеальне вираження в знаковій формі об’єктивних властивостей і зв’язків як результат пізнавальної діяльності людини. 2. Вміння – здатність людини застосовувати свої знання. 3. Навичка – автоматизована дія. 4. Досвід творчої діяльності, який покликаний забезпечити готовність до пошуку назрілих проблем. Зміст освіти визначають такі нормативні документи, як навчальний план, навчальна програма, підручник. Навчальний план - це затверджений Міністерством освіти і науки України документ, в якому для кожного типу загальноосвітніх навчально-виховних закладів визначено перелік навчальних предметів, порядок їх вивчення за роками, кількість тижневих годин на їх вивчення, структура навчального року. Складається з пояснювальної записки в якій вказується головна мета і завдання навчального року. Другим компонентом є зміст. Зміст навчального плану включає дві частини: 1. Інваріативна – обов’язкові предмети для всіх типів шкіл держави; 2. Варіанивна – охоплює додаткові хвилини на вивчення додаткових предметів за вибором школи. Навчальна програма — це документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, в якому подано характеристику змісту навчального матеріалу із зазначенням розділів, тем, орієнтовної кількості годин на їх вивчення. Програма має традиційну структуру: пояснювальна записка, перелік розділів і тем, перелік обов'язкових знань, умінь і навичок учнів, критерії та норми оцінювання. Підручник — це навчальна книга, в якій розкрито зміст навчального матеріалу відповідно до вимог чинної програми.

21. Методи і прийоми навчання. Класифікація методів навчання. Вимоги до методів навчання у сучасній школі.

Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяль­ності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання І розвитку в процесі навчання. З поняттям «метод навчання» пов'язане поняття «прийом навчання» - елемент методу дії, спрямовані на розв ’язання певного завдання. Вчитель повинен пам’ятати, що на уроці метод може бути одночасно і прийомом. При умові, що він втрачає лідируюче місце або свою цілісність: метод роботи з підручником перетворюється на прийом коли дітям потрібно виконати одну вправу з підручника. Сучасний дослідник педагогіки Ю. Бабанський виокремлює три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено: а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності; в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності. Кожна група методів має свою специфіку особливості. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності — сукуп­ність методів, спрямованих на передачу І засвоєння учнями знань, формування умінь І навичок. До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання. Вимоги до словесних методів: науковість; логічна послідовність, якість та чіткість; емоційність та виразність слова; доступність; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; культура мови. Вимоги до розповіді: забезпечення виховної та пізнавальної мети; достатня кількість яскравих прикладів; чітка логіка та аргументованість викладу думки; наявність елементів особистої оцінки і ставлення педагога до змісту матеріалу; будуватись за планом, містити висновки та узагальнення.

22. Характеристика словесних методів навчання.

Розповідь - монологічний послідовний виклад навчального матеріалу, розрахований на доступність розуміння його учнями та на візуальний контроль за цим розумінням. Розрізняють такі види розповіді: художню, наукову, науково-популярну, розповідь-опис. Художня розповідь - образний переказ подій, випадків, фактів, учинків дійових осіб. Особливо широко використовується на уроках літератур, історії та географії. Наукова розповідь спрямовується насамперед на розкриття наукової суті виучуваних понять, об'єктів, процесів, явищ тощо. Науково-популярна розповідь дозволяє уникнути надлишкової лінеарності (сухості, логізованості оповіді), оскільки така надлишковість нерідко викликає нудьгу в учнів та втрату інтересу до пізнання нового. Розповідь-опис передбачає послідовний виклад характерних ознак, які властиві для об'єкта пізнання. Пояснення - тлумачення сутності виучуваних об'єктів, явищ, процесів, подій; розкриття змісту понять, термінів; ознайомлення з принципами дій приладів тощо. Лекція - переважно усний виклад великої за обсягом навчальної інформації, яка згрупована у певній системі, відрізняється строгою структурою та логікою викладу. Найдоцільніше використовувати метод лекції у старших класах, коли виникає необхідність ознайомити учнів з великим обсягом навчальної інформації. Бесіда - метод навчання, впродовж якого не тільки вчитель, а й учні вступають у розмову, керуючись запитаннями, які ставить до них учитель. Однак вони самі теж можуть ставити запитання. Прийнято розрізняти такі види навчальних бесід: вступну бесіду, бесіду-повідомлення, бесіду-повторення, контрольну бесіду, репродуктивну, евристичну (сократівську).

23.Характеристика наочних методів

Особливість цих методів навчання полягає у використанні зображень об'єктів і явищ, конкретних образів, які безпосередньо сприймають учні. До таких методів належить ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. Ілюстрування - використання у навчальному процесі наочності (плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.) з метою оптимізації засвоєння знань. Демонстрування - використання приладів, дослідів, технічних установок та ін. Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчитель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає виділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповідні пояснення. Самостійне спостереження - безпосереднє сприймання явищ дійсності. Ефективність методу спостереження залежить від того, якою мірою зібрані під час спостереження матеріали вивчають і відповідно обробляють під керівництвом учителя й на їх основі роблять певні висновки, узагальнення.

24.Характеристика практичних методів

 Практичні методи навчання Використовують для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування вмінь і навичок. До них належать: вправи, лабораторні, практичні, графічні й дослідні роботи. Вправи — цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій та операцій (розумових, практичних) для формування навичок і вмінь. Їх особливості залежать від змісту і дидактичної мети навчання. За формою навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні, письмові, графічні, технічні. Усні вправи широко застосовують при викладанні всіх предметів: усна лічба на уроках математики, усні вправи з мови, розповідь з історії, літератури, опис у географії, фізиці тощо. Письмові вправи виконують при вивченні різних предметів, найчастіше — мови та математики. На уроках з мови учні виконують різні види переписування, диктанти, стилістичні вправи, творчі роботи та повідомлення. При виконанні графічних вправ учні виражають свої знання зображальними засобами — малюванням і кресленням.  Лабораторні роботи — вивчення у школі природних явищ за допомогою спеціального обладнання. Вони є одним із видів дослідницької самостійної роботи учнів, здійснюваної за завданням учителя в спеціально пристосованому приміщенні (лабораторії), де є необхідне обладнання (прилади, столи, витяжні шафи та ін.). Така робота сприяє поєднанню теорії з практикою, виробленню вмінь працювати з приладдям, опрацьовувати, аналізувати результати вимірювань і науково обґрунтовано оцінювати їх. Лабораторні роботи проводять як в ілюстративному (учні у своїх дослідах відтворюють те, що було попередньо продемонстровано учителем або прочитано в підручнику), так і в дослідницькому плані (учні самі вперше виконують поставлене перед ними пізнавальне значення й на основі дослідів самостійно приходять до нових висновків). Практичні роботи — застосування знань учнями у ситуаціях, наближених до життєвих. Вони передбачають безпосереднє використання знань учнів у суспільно корисній праці (заміряння, зіставляння, визначення ознаки та властивостей предметів, формулювання висновків). За своєю метою й завданнями аналогічні лабораторним роботам. Під час вивчення деяких навчальних предметів застосовують термін “лабораторно-практичні роботи” (в геометрії, хімії, трудовому навчанні). Сприяють розвитку пізнавальних сил, самостійності учнів, формуванню умінь і навичок, необхідних для майбутнього життя й самоосвіти, розвитку спостержливості й аналізу явища. Зміст і прийоми виконання практичних робіт зумовлюються специфікою навчального предмета. До них учитель вдається перед поясненням нового матеріалу (для актуалізації опорних знань та умінь), у процесі розповіді (для ілюстрування теоретичних положень) або після вивчення матеріалу (з метою узагальнення і систематизації комплексного застосування знань). Графічні роботи —- відображення знань учнів у кресленнях, графіках, діаграмах, гістограмах, таблицях, ілюстраціях, ескізах, замальовках із натури. Виконують за завданням і під керівництвом учителя. Застосовують під час вивчення теоретичних навчальних предметів на всіх етапах шкільного навчання.

25.Урок – основна форма організації навчання у початковій школі. Вимоги до уроку. Структура уроку,її елементи.

Урок – основна форма організації навчання, тому що має:

- чітко визначену дидактичну мету;

- конкретно визначає обсяг навчального матеріалу;

- постійний склад однакових за віком дітей, керівна роль вчителя;

- сталий розклад;

- вивчення одного і того ж матеріалу;

- послідовність різних видів діяльності.

Мистецтво проведення уроку залежить від розумової діяльності вчителя та виконання ним педагогічних вимог:

• ДОСВІТ ГЕП: - дидактичні, організаційні, світоглядні, гігієнічні, етичні, психологічні.

Дидактичні – це чітке визначення освітніх задач уроку в цілому і його складових елементів. Освітня мета уроку має відповідати його освітній функції.

Під поняттям структура уроку розуміють:

• склад (з яких елементів складається);

• послідовність;

• зв'язок.

Щоб успішно керувати пізнавальною діяльністю учнів на уроці, необхідно визначити, які компоненти ввійдуть до його складу і в якій послідовності вони будуть застосовуватися. Якщо урок не має визначеної структури, то навч. процес буде некерованим, не матиме бажаних результатів. В той же час структура уроку має бути гнучкою, динамічною, зумовлена такими факторами: мета, зміст, методи і прийоми навчання, рівень розвитку учнів. На уроці відбувається безперервний рух від незнання чи знання до більш повного. В цьому русі постійно виникають суперечності, які потребують розв’язку. Кожний урок має свою структуру з чітко визначеними елементами.

. Урок має такі особливості:

— є завершеною та обмеженою в часі частиною нав­чального процесу, під час якого розв'язуються певні нав­чально-виховні завдання;

— кожен урок включається в розклад і регламентуєть­ся в часі та за обсягом навчального матеріалу;

— на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєн­ня учнями знань, умінь і навичок;

— відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, то­му вони вивчають систему знань, поділених поурочне, в певній логіці;

 дидактиці існує кілька підходів до класифікації уро­ків залежно від ознак, узятих за основу. За способами проведення виділяють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи учнів та ін. За етапа­ми навчальної діяльності — вступні уроки, уроки первин­ного ознайомлення з матеріалом, уроки формування по­нять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення ма­теріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.

Урок – плацдарм для творчості вчителя. Але для цього потрібно вчителю знати типи уроків і їх класифікацію.

1) урок засвоєння нових знань;

2) урок формування вмінь і навичок;

3) урок застосування знань, умінь і навичок;

4) урок узагальнення і систематизації знань;

5) урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;

6) комбінований урок.

Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів або етапів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять у заняття), зв'язок (як вони пов'язані між собою). Якщо деталізувати цю послідовність у вигляді етапів уроку, це можна відобразити таким чином:

•   Організаційний момент.

•  Актуалізація опорних знань (перевірка домашнього завдання).

•   Підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу (формулювання мети і завдань уроку, постановка навчальної проблеми, мотивація навчаль­ної діяльності).

•   Засвоєння нового матеріалу.

•   Закріплення нового матеріалу.

•   Підсумки уроку.

•   Повідомлення домашнього завдання.

Організаційний момент. Це чітка межа, яка відокремлює перерву від уро­ку. Важливість цього етапу полягає в тому, що з нього починається ство­рення психологічної атмосфери уроку й узагалі організаційних умов, за яких досягається успіх навчальної діяльності.

  Перевірка домашнього завдання. Цей етап, як правило, є невід'ємною складовою комбінованого уроку. Але в тому випадку, коли обсяг нового матеріалу значний і не пов'язаний з темою уроку, не обов'язково виділяти цю роботу в окремий етап. Актуалізація опорних знань. Це етап уроку, на якому відтворюються знання, вміння або життєвий досвід учнів, необхідні для опанування но­вого матеріалу. Це дає вчителю можливість оцінити, на якому рівні пере­бувають учні, наскільки вони готові до сприйняття нової інформації. Тоб­то цей етап можна назвати підготовчим.

Формулювання мети й завдань уроку. Мета цього етапу — спрямува­ти пізнавальну діяльність учнів, навчити їх формулювати мету й визнача­ти шляхи їх досягнення. Від того, чи розуміють і усвідомлюють учні мету своєї діяльності, залежить усвідомлене, зацікавлене особисте ставлення до навчання; навчальний процес стає осмисленим. Тобто цей етап забез­печує активність на наступних етапах уроку. Мотивація навчальної діяльності. Метою цього етапу є збудження ін­тересу учнів до обговорюваної теми й розумової активності, підготовка до свідомого сприйняття нового матеріалу.  Вивчення нового матеріалу. Цей етап має самостійне значення. Його мета — опанування учнями нових знань і способів дії. 

Закріплення нового матеріалу. До цього етапу включається осмислен­ня нових знань і вмінь, їх систематизація та узагальнення, закріплення ви­вченого — дуже важлива дія, яка забезпечує ґрунтовність навчання. До­сягається шляхом репродуктивного відтворення вивченого, виконанням завдань па визначення головного в новій інформації, а потім виконання проблемних і творчих завдань на основі вивченого. Підсумки уроку. На цьому етапі встановлюється відповідність між по­ставленими завданнями уроку та його результатами, вносяться коректи­ви, визначаються перспективи, складається план подальшої роботи. Цю роботу можна назвати контрольно-коригувальною. Повідомлення домашнього завдання. Мета цього етапу — пояснити особливості виконання домашньої роботи, провести інструктаж, моти­вувати необхідність її виконання.

Вимоги до уроку.

• Санітарно-гігієнічні: *оптимальний повітряний режим. * правильне освітлення *належний тепловий режим *чергування різних видів навчальної праці *відповідальність меблів індивідуальним особливостям учнів.

• Дидактичні:

*створення ситуації для дії рушійної сили навчання. *робота з формування мотивів навчання. *врахування логіки навчального процесу та структури процесу учіння. *оптимальний підхіж до вибору методів та засобів навчання.

- Психолого-фізіологічні: *врахування особливостей розвитку * розвиток позитивних емоцій; *врахування об’єктивних технологічних і фізіологічних процесів, які протікають в організмі учнів.

- виховні: *досягнення мети всебічного розвитку учнів; *виховання через чітку організацію навчально-виховного процесу.

26.Інші форми організації навчання в початковій школі .

Теоретично навчання - Це факультатив, лекція, предметні гуртки, семінар, конференція; Практичного навчання – практичні заняття, лабораторні заняття; Форми комбінованого навчання – індивідуальні, консультації, екскурсії, домашня робота.

Факультатив - форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в певній галузі виробництва, культури і мистецтва.

Лекція — традиційна форма навчання у вищих навчальних закладах. основний вид навчальних занять, призначених для викладення теоретичного матеріалу. Тематика лекцій визначається робочою програмою навчальної дисципліни.

Ссемінарське - Ціль і специфіка семінарів у тому, щоб активізувати самостійну роботу учнів над навчальною і додатковою літературою і тим самим спонукати їх до глибшого осмислення і розширення знань з теми, яка вивчається. Проводяться семінари здебільшого в старших класах. їх підготовка містить визначення основних питань і літератури для самостійної роботи.

Практикум – Передбачає самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт, застосування ЗУН. Головна мета практикуму полягає у практичному застосуванні сформованих раніше вмінь і навичок, узагальненні і систематизації теоретичних знань, засвоєнні елементарних методів дослідницької роботи з фізики, хімії , біології..природознавства….

Екскурсії - Вона може проводитися в усіх класах у процесі вивчення різних навчальних предметів. Тематика навчальних екскурсій, місце їх проведення, кількість та зміст не обираються вчителем довільно, а регламентуються навчальною програмою предмета. Задачі екскурсії — розвиток здібностей учнів діяти з пізнавальних позицій у оточуючому їх навколишньому світі; безпосередньо сприймати і вивчати   життєві   явища   і   процеси.   Екскурсії  допомагають   формувати емоційну  сферу  учнів:   почуття  прекрасного,  відчуття   радості   пізнання, бажання бути корисними людям.

Кожна екскурсія пов'язана з навчальним матеріалом різних предметів. Екскурсії допомагають учням охопити зміст навчання всебічно, побачити взаємозв'язок досліджуваних у різних курсах явищ і законів, набути навички їхнього універсального застосування.

Предметні гуртки – Їх створюють з різних навчальних предметів. Їх завдання полягає у поглибленні набутих на уроках знань, розвитку інтересів і здібностей дітей. Члени гуртків беруть участь у масових виховних виховних заходах, конкурсах, олімпіадах.

Домашня робота – Мета її розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної навчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов’язку та відповідальності. Тісно пов’язана з уроком.

Консультації – потреба в консультуванні учнів виникає з різних причин. Нерідко вони стикаються з труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу, або виконання завдання. Правильно організована консультація допомагає подолати їх. Вчитель не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність так, щоб вони самі зрозуміли питання, розв’язали складне завдання, збагнули суть виконаного матеріалу.

27.Функції перевірки та оцінки ЗУН учнів. Види, форми, методи перевірки знань у початковій школі. Характеристика 12бальної системи оцінювання у початковій школі.

Контроль – це перевірка і оцінка, облік рівня засвоєних знань учнями. перевірка – це процедура виявлення і виміру рівня засвоєння знань умінь і навичок. Функції: 1)освітня: систематична перевірка та виявлення результату навчання діяльності учнів. 2)Виховна виховати кращі моральні якості людини. 3)Розвивальна: мислення і всіх психічних процесів; 4)Діагностичнв: вчитель виявляє успіхи та недоліки ЗУН, встановлюючи причини. 5)Стимулююча: контроль є імпульсом до кращої роботи. 6)управлінська, яку здійснює вчитель, для коригування навчальної діяльності класу, або окремого учня.

Види контролю: В педагогіці існує декілька підходів до них: І. За місцем у навчальному процесі: *попередній – з метою отримання даних про рівень і якість засвоєнихЗУН, та роботи учнів на уроці івдома. *періодичний , або тематичний – з метою визначення засвоєння ЗУН, з теми або розділу. *Підсумковий – в кінці семестру, навчального року. ІІ. За способом організації контролю:* індивідуальний; *груповий; *фронтальний; *комплексний. Методи контролю – способи контролю на учня з метою отримання зворотної інформації про якість, міцність, засвоєних ЗУН, та характеристика навчальної діяльності вчителя.1)метод усного контролю – запитання, читання, вірш, теорема. 2)письмового – вправи, спмсування, робота з перфокарткою. 3)практичного – спостереження, досліди, експерименти. 3)Методи програмового контролю. Для вчителя важливо пам’ятати, що в основі всіх методів, так чи інакше лежить запитання.

Залежно від специфіки організації контролю за навчальною діяльністю учнів використовуються такі форми контролю: фронтальна, групова, індивідуальна, комбінована, самоконтроль, взаємоконтроль.

При фронтальній формі організації учитель ставить питання до всього класу з метою залучення його до обговорення. Форма дозволяє вдало поєднувати перевірку знань з повторенням і закріпленням матеріалу. За порівняно короткий час учитель перевіряє знання у значної частини учнів класу. Зрозуміло, що на підставі коротких відповідей учнів важко судити про реальний рівень засвоєння ними знань.

Групова форма організації контролю використовується в тих випадках, коли перевіряються підсумки навчальної роботи або хід її виконання частиною, групою учнів класу, що одержала певне завдання. При цьому питання ставляться перед групою, в їх вирішенні беруть участь учні, які працювали в складі даної групи, і обов'язково залучаються інші учні класу.

Індивідуальний контроль застосовується для ґрунтовного ознайомлення учителя із рівнем навчальних досягнень окремих учнів. При цьому звертається увага на осмислений характер відповіді учня, логічність його суджень, доказовість положень, уміння застосовувати засвоєні знання. Цей вид контролю здійснюється на уроці, залежить від часу, що відводиться на контроль, характеру й обсягу вивченого матеріалу, рівня підготовки учнів.

Комбінована форма контролю поєднує індивідуальний контроль з фронтальним і груповим: учитель одночасно викликає для відповіді декількох учнів, один з них відповідає усно, 1-2 готуються до відповіді, виконуючи на класній дошці необхідну роботу, а решта учнів виконує індивідуальні письмові чи практичні завдання. Перевагою комбінованої ({юрми опитування є можливість грунтовно перевірити декількох учнів при порівняно невеликій витраті часу. Недоліком є те, що вона обмежує навчальну функцію перевірки, бо учні, які самостійно виконують завдання, не беруть участі у фронтальній роботі з класом, а результати їх праці перевіряються учителем за межами уроку.

Самоконтроль допомагає учневі самостійно розібратися в тому, як він оволодів знаннями, перевірити правильність виконання вправ шляхом зворотних дій, оцінити практичне значення результатів проведених дослідів, виконаних вправ, задач тощо. Сама перевірка сприяє стимулюванню учіння, більш повному сприйманню навчального матеріалу, викликає потребу в його глибокому осмисленні. В організації самоконтролю учнів застосовуються засоби машинного і безмашинного програмування.

Взаємоконтроль включає контроль і оцінювання з боку інших учнів, оцінювання самим учнем висловлювань та результатів діяльності інших учнів, відповідальність за оцінювання роботи товаришів.

Початковий 1б.Учень володіє навчальним матеріалом на рівні елементарного розпізнавання і відтворення окремих фактів, елементів, об'єктів, що позначаються учнем окремими словами чи реченнями. 2б.Учень володіє матеріалом на елементарному рівні засвоєння, викладає його уривчастими реченнями, виявляє здатність викласти думку на елементарному рівні.3б.Учень володіє матеріалом на рівні окремих фрагментів, що становлять незначну частину навчального матеріалу.ІІ. Середній 4бУчень володіє матеріалом на початковому рівні, значну частину матеріалу відтворює на репродуктивному рівні. 5б.Учень володіє матеріалом на рівні, вищому за початковий, здатний за допомогою вчителя логічно відтворити значну його частину. 6б.Учень може відтворити значну частину теоретичного матеріалу, виявляє знання і розуміння основних положень, за допомогою вчителя може аналізувати навчальний матеріал, порівнювати та робити висновки, виправляти допущені помилки. ІІІ. Достатній.7б.Учень здатний застосовувати вивчений матеріал на рівні стандартних ситуацій, частково контролювати власні навчальні дії, наводити окремі власні приклади на підтвердження певних тверджень. 8б.Учень вміє порівнювати, узагальнювати, систематизувати інформацію під керівництвом учителя, в цілому самостійно застосовувати її на практиці, контролювати власну діяльність, виправляти помилки і добирати аргументи на підтвердження певних думок під керівництвом вчителя 9б.Учень вільно (самостійно) володіє вивченим обсягом матеріалу, в тому числі і застосовує його на практиці; вільно розв'язує задачі в стандартних ситуаціях, самостійно виправляє допущені помилки, добирає переконливі аргументи на підтвердження вивченого матеріалу.IV. Високий 10б.Учень виявляє початкові творчі здібності, самостійно визначає окремі цілі власної навчальної діяльності, оцінює окремі нові факти, явища, ідеї; знаходить джерела інформації та самостійно використовує їх відповідно до цілей, поставлених учителем. 11б.Учень вільно висловлює власні думки і відчуття, визначає програму особистої пізнавальної діяльності, самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, виявляючи особисту позицію щодо них; без допомоги вчителя знаходить джерела інформації і використовує одержані відомості відповідно до мети та завдань власної пізнавальної діяльності. Використовує набуті знання і вміння в нестандартних ситуаціях. 12б.Учень виявляє особливі творчі здібності, самостійно розвиває власні обдарування і нахили, вміє самостійно здобувати знання.

28. Система освіти. Принципи побудови системи освіти в Україні. Структура і основні компоненти системи освіти в Україні.

Система освіти. Принципи побудови системи освіти в Україні. Структура і основні компоненти системи освіти в Україні.

Система освіти - це сукупність навчально-виховних та культурно-освітніх закладів, які відповідно до конституції і інших закладів України здійснюють освіту і виховання її громадян, професійну підготовку кадрів для економіки.

Завдання системи освіти і її структури визначається законом України: «Про освіту», «Про загальну і середню освіту», «про вищу освіту» та інші.

Структура освіти в Україні включає:

• дошкільну;

• загальну середню;

• позашкільну;

• професійно-технічну;

• вищу;

• після дипломну;

• аспірантуру;

• докторантуру;

• самоосвіту.

Принципи освіти – це вихідні положення на яких ґрунтується діяльність всієї системи освіти України та її підрозділів. В Україні для управління освітою створюються системи державних органів управління і органи громадського самоврядування. Ці органи діють у межах повноважень визначених законодавством.

Основні принципи освіти:

• доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

• рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей і всебічного розвитку;

• гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

• органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;

• незалежність освіти від політичних партій;

• науковий, світський характер освіти;

• інтегрований з наукою і виробництвом;

• взаємозв’язок з освітою інших країн;

• єдність і наступність системи освіти;

• поєднання громадського самоврядування і державного управління в освіті.

Система освіти в Україні включає:

• дошкільні заклади(дит. ясла, садки, дошкільні навч-вих заклади);

• загальна середня освіта (школа 1-3 ступенів);

• позашкільна освіта (ДЮСШ,ЦТДЮ);

• професійно-технічна освіта (на базі 9-11 класів);

• вища освіта (технікуми, училища, коледжі, інститути);

• післядипломна освіта (спеціалізована підготовка, її вдосконалення), вона має такі напрями: перепідготовка, спеціалізація, підвищення кваліфікації, стажування.

29. Методична робота вчителя. Атестація педагогічних працівників.

Методична робота вчителя. Атестація пед. працівників.

Методична робота – цілісна система взаємозв’язаних дій і заходів, яка ґрунтується на досягненнях науки, передового досвіду й конкретному аналізі роботи вчителів.

Функції методичної роботи:

• спрямована на вчителя– підвищення пед.. майстерності;

• на колектив – створення і зміцнення колективу;

• на вчит. і на пед.. колектив.

Тому з метою поліпшення фахової підготовки педагог кадрів проводить спеціальну методичну роботу, яка спонукає кожного вчителя до підвищення своєї класифікації.

Методичну роботу в школі проводять в індивідуальній і колективній формах.

Індивідуальна – є складовою їх освіти. Молоді спеціалісти 1р проходять стажування. Його мета – набуття практичних умінь і навичок педагогічної діяльності. Під час стажування вони користуються всіма правилами працівника школи і виконують їхні обов’язки .

Колективні форми:

• відкриті уроки;

• педагогічні читання;

• семінари – практикуми;

Атестація педагогічних працівників – це визначення їхньої відповідності займаній посаді, рівню класифікації. Вона здійснюється на основі комплексної оцінки рівня кваліфікації педагогічної майстерності. Атестації підлягають працівники з вищою освітою.

Атестація педагогічних працівників поділяється на :

• чергову;

• позачергову.

Чергова – проводиться 1р на 5 років, згідно з графіком, складеним в навчальному закладі.

Позачергова – проводиться не раніше як через рік від видання навчальним закладом наказу для атестації для підвищення класифікації. Атестаційні комісії створюються щороку до 20 вересня і наділяються повноваженням на цілий рік.

30. Вчитель, його соціальна функція. Видатні педагоги-класики та народні просвітителі про вчителя. Особливості роботи вчителя-класовода.

Вчитель – особа яка отримала пед. освіту і займається навчанням і вихованням підростаючого покоління в закладах освіти. Вчитель початкових класів – особливий вчитель в школі, який працює з наймолодшими і крім того що він повчає основам знань різних , яка отри предметів, постійно виховує, розвиває, діагностує, спілкується – творить особистість. Специфіка його роботи і в тому, що він тісно співпрацює з батьками, опікунами дитини, єдина людина, яка може і повинна допомогти людині захистити її від батьків. Величезне значення діяльності вчителя приділяли всі класики педагогічної думки. Як Коменський писав що вчителю вручена найвища посада під сонцем, яка вимагає від нього бути і садівником, і архітектором, і духовником, і полководцем.  Педагог вважав що вчитель має бути універсальним, при умові що: 1)Він сам буде таким, яким формує інших. 2) Він володіє мистецтвом виховання. 3) Він є ревнителем своєї справи. І.Я. Франко високо цінував народних вчителів і їхню роль у освіченості народу. Гарний вчитель – це людина яка не лише знає свій предмет, а і вміє його викладати уникаючи шаблонів і розвиває самостійність дітей, вчить їх мислити та прищеплює кращі моральні якості. Пирогов, говорив, що вчитель це перш за все настановний який вчить жити; це людина яка вчить дітей людяності і нести її в життя; людина яка є гарним організатором і вміє тримати дисципліну. Лубенець говорив:  Вказував на велику силу освіченості, мало навчити читання потрібно вселити звичку і потребу в дійсно корисному читанні.

Основними напрямами діяльності вчителя є:Навчання і виховання учнів з урахуванням специфіки навчального предмета і віку школярів..Стимулювання соціалізації учнів, формування в них загальної культури забезпечення свідомого вибору ними професії та формування готовності до функціонування в ринкових умовах. Забезпечення дотримання норм і правил охорони праці та безпеки життєдіяльності в навчальному закладі.