Інтенсивна терапія хворих з гнійно-запальними захворюваннями ще­лепно-лицевої ділянки

Хворі з розлитими гнійно-запальними процесами, що супроводжуються ускла­дненнями, декомпенсацією супровідної соматичної патології, підлягають лікуван­ню у відділеннях реанімації або в палаті інтенсивної терапії з участю не лише хірурга-стоматолога, а й спеціалістів реаніматологів.

В комплексі лікувальних заходів, що здійснюються хворим з гострими запаль­ними процесами щелепно-лицевої ділянки, важко виділити якийсь вирішальний компонент терапії, за винятком найбільш важкої ланки — адекватного хірургічно­го втручання.

При проведенні інтенсивної терапії, як правило, відбувається направлення ос­новних зусиль на підтримання функцій кровообігу і дихання, а також корекцію змін, викликаних інфекційно-токсичним пошкодженням.

Підтримання кровообігу — складна і багатоаспектна проблема. Основною ме­тою при цьому є збереження системної циркуляції і регіонарного кровообігу, не­обхідних для оптимального споживання кисню і метаболізму.

Застосування спеціальних фармакологічних засобів чи методів, які покращу­ють тканинний кровотік, є обов'язковим компонентом при усуненні периферич­ного спазму і централізації кровообігу. Для досягнення цього можна використову­вати комплексну взаємодію препаратів, які забезпечують захист від больової травми, потрібний рівень гіпорефлексії, нейровегетативного гальмування і стабі­льність вазоплегігного ефекту адреноблокаторів, які знижують чутливість судин­них рецепторів до дії ендогенних катехоламінів, гемодилютантів, інших лікарсь­ких засобів, що покращують реологічні властивості крові, здійснюють дезінтоксикаційну дію. Введення численних препаратів передбачає обов'язкове здійснення інфузійної терапії, яка забезпечує комплексну взаємодію на всі пара­метри порушених функцій організму.

Перший варіант здійснюється перед операцією і згодом одразу після неї. Вво­дять суміш у складі: неогемодез, концентровані розчини глюкози (400-1000 мл) з інсуліном, 5 % р-н гідрокарбонату натрію (100-200 мл), розчини вітамінів групи В і С, гідрокортизон (25-150 мл), 0,25 % р-н новокаїну (10-20 мл) та ін. В міру необхідності призначають засоби, що здійснюють кардіотонічний, реологічний та ін­ший вплив. Передопераційної підготовки потребують хворі з серцево-судинною, наднирковою недостатністю, діабетом, явищами токсичного шоку.

При застосуванні другого варіанта компоненти інфузійної терапії змінюються залежно від їх дії, спрямованої на регуляцію функцій серцево-судинної, дихаль­ної, надниркової та інших систем.

Використання третього варіанта передбачає реалізацію парентерального хар­чування за рахунок введення білкових гідролізатів і жирових емульсій при збере­женні перерахованих вище складу інгредієнтів.

Для проведення гемодилюції у хворих з гнійно-запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки характерна необхідність активного здійснення так зва­ної другої фази, оскільки інтенсифікація діурезу в даному випадку є одним з варі­антів усунення інтоксикації. Форсований діурез може бути отриманий за допомо­гою еуфіліну, осмотичних діуретинів (манітол) і салуретиків (лазикс).

При поширенні у хворих гнійно-запальних процесів не більше ніж на дві діля­нки протягом перших трьох діб здійснюють тільки гемодилюцію. Інфузію розчи­нів починають під час операції.

Адекватність трансфузійної терапії, особливо на етапі надання інтенсивної допомоги, багато в чому залежить від методу введення лікарських препаратів. Рі­внозначне використання як периферичних, так і центральних вен. Найбільш на­дійною методикою є катетеризація порожнистої вени (переважно верхньої).

В останні роки в клінічній медицині, зокрема у стоматології, з успіхом здійс­нюється селективне внутрішньоартеріальне введення ліків, насамперед для ство­рення високої концентрації їх в патологічному вогнищі.

Інтракаротидну інфузію лікарських препаратів доцільно проводити при важ­кому перебізі септичних гнійно-запальних захворювань, абсцесах головного моз­ку, тромбозах внутрішньочерепних синусів, медіастинітах.

Одним з компонентів медикаментозної, зокрема трансфузійної, терапії у хво­рих з гнійно-запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки є призначен­ня антикоагулянтних і гормональних препаратів.

При прогресуванні запального процесу чи, навпаки, у випадках його тривало­го перебігу, погіршенні стану хворих поряд з терапією, спрямованою на покра­щення реологічних властивостей крові, показане призначення антикоагулянтів.