Тема 2. Злочинність та її основні характеристики.

1. Поняття й ознаки злочинності.

2. Рівень (коефіцієнти) злочинності.

3. Структура і динаміка злочинності.

4. Основні риси злочинності в сучасній Україні.

1. Поняття й ознаки злочинності

Юридична енциклопедія наводить таке визначення:

Злочинність – суспільно небезпечне явище, яке охоплює всю сукупність посягань на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законодавством у певному просторі й часі (Юридична енциклопедія, т. 2, с. 624-625).

Злочинність є наслідком суспільних конфліктів, взаємовідносин між людьми.

Основними ознаками злочинності є:

1. Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин і умов, що мають соціальний характер.

2. Для злочинності характерним є специфічний об’єкт посягання – найважливіші суспільні відносини, які охороняються від посягань заходами кримінальної відповідальності.

3. Суб’єкт суспільно небезпечного діяння, яким може бути тільки фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

4. Злочинність має правову характеристику, оскільки коло злочинів, з яких вона складається, визначається чинним кримінальним законом.

5. Злочинність виявляється в сукупності злочинних діянь, вчинених на конкретній території за певний період часу.

6. Злочинність як соціальне явище є відносно самостійною, відокремленою. Вона знаходиться поза ідеологією, політикою, релігією тощо.

7. Стан злочинності визначається загальними закономірностями розвитку суспільства. Так, технічний прогрес викликає появу нових видів злочинності, наприклад, у сфері комп’ютерних інформаційних технологій тощо.

8. Злочинності притаманне самовідтворення. У злочинну діяльність втягуються неповнолітні, має місце рецидив злочинів.

9. Відносна масовість злочинності. Вона проявляється у певній значній сукупності злочинних посягань різного виду, вчинених значною кількістю осіб.

10. Сталість злочинності. Показники злочинності, як правило, зберігаються у часі, не буває різких змін її структури та динаміки [18, с.36].

2. Рівень (коефіцієнти) злочинності

Стан злочинності характеризується кількісними та якісними показниками.

Кількісні показники, що характеризують стан злочинності є абсолютними та відносними.

Абсолютними кількісними показниками стану злочинності є:

• кількість злочинів, зареєстрованих на певній території за певний час;

• кількість виявлених осіб, які вчинили злочини на певній території за певний час.

Кількісне вираження цих показників не збігається, оскільки одна особа може вчинити кілька злочинів, а один злочин може бути вчинений групою осіб, і до того ж не всі злочини розкриваються і, відповідно, не всі особи, які їх вчинили, виявляються.

Вказані кількісні показники стану злочинності називають показниками рівня злочинності. Вони є абсолютними і характеризують стан злочинності, її динаміку в окремому населеному пункті чи регіоні за певний проміжок часу. Для різних населених пунктів чи регіонів ці показники не є співмірними, так як не враховують чисельність населення та його динаміку.

Більш універсальними є відносні показники рівня злочинності, які розраховуються з урахуванням чисельності населення відповідного регіону чи населеного пункту. Відносними показниками рівня злочинності є:

• коефіцієнт інтенсивності злочинності;

• коефіцієнт злочинної активності населення.

Коефіцієнт інтенсивності злочинності – це показник, який визначається відношенням абсолютної кількості зареєстрованих злочинів у певному населеному пункті чи регіоні до чисельності його населення, що досягло віку кримінальної відповідальності. Для зручності цей коефіцієнт беруть із розрахунку на 10 000 чи 100 000 чоловік. Розраховують цей коефіцієнт за формулою:

Кіз = (Ззр : Нкв) × 10 000 (або 100 000)

де Кіз – коефіцієнт інтенсивності злочинності у певному населеному пункті чи регіоні за певний проміжок часу; Ззр – кількість зареєстрованих на відповідній території за певний проміжок часу злочинів; Нкв – чисельність населення регіону чи населеного пункту, що досягло віку, з якого настає кримінальна відповідальність (14 років).

Коефіцієнт злочинної активності населення – це показник, який визначається відношенням абсолютної кількості виявлених осіб, що вчинили злочини у певному населеному пункті чи регіоні до чисельності його населення, що досягло віку кримінальної відповідальності. Для зручності цей коефіцієнт також беруть із розрахунку на 10 000 чи 100 000 чоловік. Розраховують цей коефіцієнт за формулою:

Кзан = (Овз : Нкв) × 10 000 (або 100 000)

де Кзан – коефіцієнт злочинної активності населення; Овз – кількість виявлених осіб, що вчинили злочини; Нкв – чисельність населення регіону чи населеного пункту, що досягло віку, з якого настає кримінальна відповідальність (14 років).

Характеристика злочинності як негативного соціально-правового явища була б неповною без розгляду її наслідків, основним критерієм яких є «ціна злочинності», що складається з:

• кримінально-правових наслідків злочинів, які у багатьох випадках є обов’язковим елементом їх складу (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам, іншим об’єктам);

• шкоди, яка заподіюється злочинами за межами їх складу (прямі та непрямі наслідки);

• соціальної реакції на злочинність (витрати на утримання правоохоронних органів, розроблення законодавства та заходів боротьби зі злочинністю тощо).

Як свідчить статистика МВС України, злочинність нерівномірно поширена по території України. Так, у 2011 році в Донецькій області було зареєстровано 62 069 злочинів, у Дніпропетровській – 49 145, в АРК з м. Севастополем – 38 823, в Харківській області – 28 126. За той же час в Тернопільській області було зареєстровано тільки 5 311 злочинів, в Івано-Франківській – 5 693, Чернівецькій – 6 599, Закарпатській – 6 724. Це свідчить про те, злочинність поширена у промислово розвинених регіонах, де сконцентровані промислові та фінансові установи, у мегаполісах з мільйонним і більше населенням.

Поширеність злочинності за територіальною ознакою отримала назву – географія злочинності.

Географію злочинності характеризують її кількісні та якісні показники стосовно певного регіону чи населеного пункту.

Географія злочинності зумовлюється, переважно, рівнем економічного розвитку регіону, розвиненістю його інфраструктури. Історично, такими найбільш розвиненими промисловими регіонами нашої держави є її східні області, що було зумовлено багатими природними родовищами вугілля, залізної руди тощо. Саме в цих регіонах концентруються матеріальні та фінансові потоки, які становлять підвищений інтерес для злочинності.

Про стан злочинності у державі, її динаміку та структуру судять виходячи із статистичних даних обліку злочинів, який здійснюють правоохоронні органи, зокрема, органи внутрішніх справ. Разом з тим, офіційна кримінальна статистика не враховує ту частину злочинів, які з тих чи інших об’єктивних або суб’єктивних причин не були зареєстровані в установленому порядку. Ця неврахована кількість злочинів складає так звану латентну злочинність.

Латентна злочинність – це частина злочинності, яка з різних причин не знаходить відображення у державному обліку вчинених злочинів і осіб, які їх вчинили (Юридична енциклопедія, т. 3, с. 456).

Інакше кажучи, латентна злочинність – це сукупність злочинів, які не ввійшли до статистичних даних через відсутність у правоохоронних органів інформації про їх учинення.

Латентну злочинність (Зл) розраховують за формулою:

Зл = Зф - Зз

де Зф, Зз – злочинність відповідно фактична і зареєстрована.

Рівень латентної злочинності (Рлз) визначають так:

Рлз = Зз : Зф.

Розрізняють три види латентності злочинності:

1. природну (об’єктивну) латентність злочинності;

2. латентність граничних ситуацій;

3. штучну (приховану) латентність злочинності.

Природна латентність злочинності має об’єктивний характер, тобто коли правоохоронним органам є невідомим сам факт учинення злочину. Така ситуація має місце або коли немає потерпілих від злочину, або якщо й є потерпілі, але вони з різних причин не повідомили правоохоронним органам про факт учинення злочину. Це може бути, наприклад, через небажання розголосу, через незначний розмір заподіяної шкоди, через низький рівень довіри правоохоронним органам тощо.

Латентність граничних ситуацій має місце тоді, коли факт злочину виявляється певною особою, але з різних причин не сприймається нею як злочин. Наприклад, потерпілий, введений в оману фальшивими документами злочинця і вважаючи його працівником правоохоронних органів, передає йому певні матеріальні цінності чи гроші, розкриває комерційну таємницю тощо.

Найбільш небезпечним видом латентної злочинності є штучна (прихована) латентність злочинності. Вона має місце тоді, коли правоохоронний орган отримує від потерпілого чи іншої особи інформацію про вчинений злочин, але з певних причин, як правило, суб’єктивного характеру (небажання «псувати показники роботи», складність і трудомісткість розкриття злочину, бажання допомогти злочинцю уникнути кримінальної відповідальності тощо) не реєструє його, тобто не ставить на облік.

Розрізняють три рівні латентності злочинності:

• низький рівень латентності притаманний резонансним, очевидно вчиненим тяжким та особливо тяжким злочинам, у яких є свідки, очевидці, інформація про них швидко поширюється у суспільстві, у тому числі через засоби масової інформації (убивства на замовлення, розбійні напади, зґвалтування, пограбування тощо);

• середній рівень латентності злочинності має місце тоді, коли потерпілі з різних причин не звертаються за захистом своїх прав до правоохоронних органів, хоча й не приховують факт вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри у можливість розкриття злочину правоохоронними органами тощо);

• високий рівень латентності злочинності має місце тоді, коли про вчинення злочину відомо тільки злочинцю, або злочинцю й потерпілому. До того ж, і потерпілий з різних причин не бажає, щоб факт вчинення злочину став відомим правоохоронним органам і проводилося розслідування. Це може мати місце тоді, коли потерпілий не бажає розголосу. Так, банківські установи приховують значні втрати від комп’ютерних злочинів, не бажаючи розголосу та його наслідків – втрати іміджу та клієнтури.

Причинами, що зумовлюють латентність злочинності чи окремих її видів є сукупність обставин соціального, правового, особистого та іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації й обліку злочинів, а також їх розкриттю, встановленню винних у вчиненні злочину осіб та притягненню останніх до кримінальної відповідальності.

Найважливішими серед таких причин є недоліки в діяльності правоохоронних і судових органів, в обов’язки яких входить виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.

Фактори, які впливають на латентність злочинів.

Фактори природної латентності злочинів, що пов’язані з поведінкою злочинця. Злочинець обирає вразливий об’єкт для злочинного посягання, використовує ефективні способи та засоби вчинення злочину, вміло приховує сліди злочину. Потенційною жертвою, як правило, стають особи, які, на думку злочинця, з різних причин не будуть повідомляти правоохоронним органам про вчинене щодо них злочинне посягання. Це можуть бути, наприклад, підприємці у сфері тіньової економіки, інші особи, діяльність яких знаходиться поза правовим полем держави. Злочинець обґрунтовано сподівається, що така жертва не повідомить правоохоронні органи про злочин, так як завдана їй злочином шкода буде незначною порівняно з тими наслідками, якщо її не зовсім законна діяльність буде виявлена правоохоронними органами.

На латентності окремих злочинів істотно позначається психологічний тиск на потерпілих з боку злочинця: обіцянки, умовляння, підкуп, шантаж, погрози, залякування.

Випадки неповідомлення жертвою злочину правоохоронним органам про вчинений щодо них злочин отримали назву: латентна віктимність.

Важливим фактором латентності злочинності є відсутність дієвого механізму забезпечення безпеки осіб, які сприяють розкриттю злочинів і здійсненню правосуддя. Потерпілі та свідки злочинів не повідомляють правоохоронним органам про вчинювані злочини, остерігаючись помсти злочинців.

Як указувалося раніше, найбільш небезпечним видом латентності злочинності є штучна латентність. Вона зумовлюється, насамперед, недоліками в реєстрації, й обліку злочинів, а також недоліками в діяльності окремих служб правоохоронних органів, зловживанням і корумпованістю з боку посадових осіб, на яких покладено функції розкриття й розслідування злочинів.

На латентність злочинів впливають також однобічність і неповнота у розкритті й розслідуванні злочинів правоохоронними та судовими органами, внаслідок чого не встановлюються всі епізоди злочинної діяльності й не всі винні у вчиненні злочину особи притягуються до кримінальної відповідальності.

Одним з факторів, що впливають на латентність злочинів, є неправильна юридична кваліфікація злочинів (умисна або помилкова) відповідним органом досудового розслідування або судом. Наприклад, пограбування кваліфікується як крадіжка чи дрібна крадіжка, умисне вбивство – як вбивство з необережності, хуліганство – як дрібне хуліганство тощо.