16.Характеристика культури доби неоліту

Заключний період кам'яного віку — неоліт — це час великих перемін, якісних перетворень у виробничій сфері первісного суспільства, що полягали у виникненні та поширенні нових форм господарювання — землеробства і тваринництва. Перехід до відтворюючої економіки відбувався досить швидко й супроводжувався низкою прогресивних змін, які мали місце в усіх сферах первісного суспільства. Це, насамперед, перехід до осілого способу життя і, відповідно, до будівництва стаціонарних жител; значно більші розміри самих поселень; використання нових матеріалів та техніки обробки твердих порід каменю; виникнення нових ідеологічних уявлень та культів; зрештою, виникнення нової соціальної структури суспільства. Такі ґрунтовні зміни в розвитку людської історії та культури, що відбулися протягом неоліту, називають, услід за англійським археологом Г. Чайльдом, "неолітичною" або "аграрною революцією".

Поряд із традиційними формами господарювання — мисливством, рибальством і збиральництвом — зароджуються і поширюються нові — скотарство і землеробство. Процес переходу від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих був якісно новим етапом в історії людства, який сучасні вчені називають "неолітичною революцією".

Для виготовлення знарядь праці продовжує використовуватися традиційна сировина — камінь, кістка, ріг, дерево. Але з'являються нові методи їх обробки — крім простого оббивання, ще й пиляння, шліфування та примітивне свердління.

Одним із важливих досягнень стає виготовлення глиняного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, котрий створила людина.

У соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу. Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці.

На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Донця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті та інших рік виявлено бл. 600 неолітичних поселень.

Певна річ, неолітична революція самостійно відбулася лише в кількох місцях на земній кулі. Такі місця були первинними центрами чи вогнищами становлення відтворюючого господарства. Саме тут відбувся первісний процес доместикації рослин та тварин і перехід до землеробського способу життя. Таких центрів на території Старого і Нового Світу було всього сім: три в Азії — передньоазійський, східноазійський та південно-східноазійський, два в Африці — сахаро-суданський та гвінейсько камерунський, та два в Америці — мексиканський гірський та індіанський. З цих центрів нові риси в економіці, виробництві та способі життя поширювалися на інші терени й, у першу чергу, туди, де склалися відповідні умови, сприятливі для засвоєння господарських новацій. Цей процес називають неолітизацією.

17.Роль та значення трипільської культури

Назва трипільської культури, а отже, і її носіїв — умовна. Вона походить від назви с. Трипілля на Київщині, неподалік якого наприкінці XIX ст. українським археологом Вікентієм Хвойкою були виявлені рештки життєдіяльності давніх землеробів. Численні археологічні знахідки свідчать, що трипільці, далекі нащадки одного з давніх народів Малої Азії, прийшли на землі сучасної України з Нижнього Подунав'я близько 6 тисяч років тому, згодом опанували величезні простори від Дністра до Дніпра, досягши територій сучасної Волині та степового Причорномор'я. Трипільська культура проіснувала на наших землях майже півтори тисячі років: упродовж V—III тисячоліття до н. е. Цілком природно, що життя трипільців протягом тривалого часу зазнавало змін. Сучасна наука спирається на численні, добре досліджені археологічні знахідки, які дають підставу поділяти історію трипільської культури на періоди — ранній, середній та пізній.

За раннього Трипілля (перша половина IV тис. до н. е.) трипільці мешкали невеликими общинами. Крім хліборобства й скотарства, активно займалися збиральництвом, мисливством та рибальством. Матеріальні залишки свідчать про досить прості способи ведення господарства та невибагливий побут ранніх трипільців.В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною Данкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювали міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Хліборобство було основою трипільського господарства. Наявність гігантських обширів родючих чорноземів штовхала трипільців на екстенсивний шлях розвитку, що заважало прогресивному розвитку економіки. Екстенсивна перелогова система орного землеробства зумовила спочатку заселення, а потім виснаження всіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної України. Зміни клімату в бік зростання посушливості й поширення степів довершили колапс землеробської економіки, яка була фундаментом процивілізації Трипілля.

Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Ріллю спушували дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше ралом. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знаходили дерев'яні і кістяні серпи із крем'яною вкладкою та кам'яні зернотерки.

Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, в якому переважали віл і корова, а також свиней та частково коней.

Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами із міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді.

Дуже високого технічного та художнього рівня досягло гончарство. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду: глечики, миски, макітри, жертовні посудини у вигляді тварин (бика, вепра тощо), модельки яситла, біноклевидні (спарені) посудини, які нагадують українські горщики-близнята, а також керамічні писанки, пряслиця та ін. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовували і культовий посуд.

Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створення яких пов'язали з релігійним культом. Він прийшов в Україну, очевидно з Малої Азії і став основою поширеного культу богині-матері. У селі Кошилівці на Тернопільщині знайдено зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення Оранти, відомої в Середземномор'ї.

Культура трипільців найчастіше представлена виробами розписної кераміки. Основними елементами орнаментів були спіралі, зиґзаґи, смуги та зображення людей та тварин (собак, биків, кіз, птахів, риб).

Значення трипільської культури полягає в тому, що саме з нею відбулося остаточне утвердження відтворювального господарства на територіях нашого лісостепу. Трипільці відіграли провідну роль серед неолітичних племен Східної Європи, вплинули на їх матеріальну й духовну культуру, а на думку деяких учених, навіть були етнічними пращурами українців.