4. Попередження злочинності неповнолітніх

Розрізняють загальносоціальні і спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинності неповнолітніх.

Загальносоціальне запобігання злочинності включає комплекс соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток і вдосконалення суспільних відносин.

Насамперед, було прийнято ряд законів, які захищають інтереси неповнолітніх і молоді. Зокрема, це закони України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р., «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р., «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. , «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р., «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р., «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 р. та ін.

Верховна Рада України 27 лютого 1991 р. ратифікувала Конвенцію ООН від 20 листопада 1989 р. «Про права дитини».

Заходи соціального становлення й розвитку молоді фінансуються з коштів державного та місцевих бюджетів, інших незаборонених законодавством джерел. Створено соціальні служби для молоді, що подають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги, реалізують різноманітні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо). Законодавчо зафіксовані права молоді у сфері працевлаштування (квотування робочих місць на виробництві), форми підтримки підприємницької ініціативи молоді, допомога молоді у сфері житла, освіти, культурного і фізичного розвитку, охорони здоров’я.

Важливе значення має Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. Виходячи з Конституції України і Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Це такі органи і служби:

• Міністерство молоді та спорту України, управління молоді та спорту в складі обласних державних адміністрацій, відділи молоді та спорту в складі районних державних адміністрацій, служби у справах дітей в обласних та районних державних адміністраціях;

• школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

• центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я;

• центри соціально-психологічної реабілітації дітей члужб у справах дітей

• притулки для дітей служб у справах дітей;

• уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ;

• приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ;

• спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України;

соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

У Законі також зазначено, що у здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, окремі громадяни.

Важливі положення щодо кримінального провадження щодо неповнолітніх закріплені в главі 38 Кримінального процесуального кодексу України.

Програмним документом, що визначає основні напрями та завдання профілактики правопорушень, у тому числі й злочинності неповнолітніх, є Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року. Детально ця Концепція розглядалася раніше (див. тему 7).

Таким чином, профілактика злочинності неповнолітніх як система, що діє безперервно, має певні основні послідовні етапи.

1. Заходи раннього попередження, що включають:

• попередження й усунення істотних порушень нормальних умов життя і виховання неповнолітніх шляхом нагляду та контролю за дотриманням правових норм, що їх регулюють, надання соціальної допомоги в різних формах, які є своєчасними для їх відновлення;

• усунення джерел несприятливого впливу на умови життя й виховання неповнолітніх;

• цілеспрямоване корегування неправильного розвитку особи на початковій стадії, а також нормалізація умов і оздоровлення середовища життя та виховання конкретних підлітків або певних груп.

2. Заходи безпосереднього попередження необхідні, якщо на попередньому етапі не було відвернуто формування у неповнолітнього схильності до правопорушень і він почав їх вчинювати. На цьому етапі здійснюється також нормалізація умов життя і виховання, оздоровлення середовища. Притягуються до відповідальності (адміністративної, кримінальної та ін.) особи, які чинять на неповнолітніх негативний вплив.

3. Заходи щодо самих неповнолітніх, які були помічені у правопорушеннях незлочинного характеру, включають:

• постановку на облік в органах, що здійснюють профілактику злочинів неповнолітніх, виховну роботу і контроль;

• громадський вплив;

• влаштування у студентські будівельні загони, спортивно-трудові табори;

• дію через органи, які розглядають адміністративні правопорушення (попередження, накладення обов’язку відшкодувати заподіяні збитки, передання під нагляд, поміщення в спеціальні заклади);

• цивільно-правові заходи (стягнення збитку).

4. Заходи стосовно неповнолітніх, які у зв’язку з розвитком криміногенної мотивації перебувають на межі вчинення злочину, використовуються ті самі, що і в першій групі, але реалізуються у процесі щоденного, інтенсивного і демонстративного контролю за поведінкою, зв’язками, проведенням часу, інтенсивної дії на джерела негативного впливу. Ці заходи невідкладні та мають своїм завданням утримання від переходу на злочинний шлях.

5. Заходи попередження рецидиву включають:

• діяльність спеціалізованих інспекторів кримінального розшуку, слідчих, прокурорів, суддів із виявлення й усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми (наприклад, внесення подань, приватних постанов); використання виховно-профілактичної дії самого судочинства;

• своєчасне вилучення зброї і знарядь злочинів у раніше судимих підлітків;

• правову і моральну підготовку засуджених, які підлягають звільненню, до життя «на волі»; трудове і побутове влаштування неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі або засуджених до заходів, не пов’язаних з позбавленням волі, і контроль за їх поведінкою [94, с. 483-484].