Тестові завдання

1. Якщо одне явище породжує інше явище, то це:

а) кримінальна відповідальність;

б) причинний зв’язок;

в) механізм злочину;

г) детермінанта злочину.

2. Обставина, що породжує злочин – це:

а) умова злочину;

б) механізм злочину;

в) причина злочину;

г) обстановка злочину.

3. Обставина, що сприяє вчиненню злочину – це:

а) умова злочину;

б) механізм злочину;

в) причина злочину;

г) обстановка злочину.

4. Зовнішні обставини вчинення злочину – це:

а) умова злочину;

б) механізм злочину;

в) причина злочину;

г) ситуація.

5. Ситуації, що передують злочину, поділяються на::

а) криміногенні й некриміногенні;

б) сприятливі та несприятливі;

в) політичні, економічні та соціальні;

г) одноразові та багаторазові.

6. Умови, що сприяють вчиненню злочину, поділяються на:

а) криміногенні й некриміногенні;

б) сприятливі та несприятливі;

в) політичні, економічні та соціальні;

г) необхідні та достатні.

7. Умови, без яких учинення злочину є неможливим, це:

а) необхідні умови;

б) достатні умови;

в) сприятливі умови;

г) несприятливі умови.

8. Обставина, що викликає в особи рішучість учинити злочин:

а) привід;

б) причина;

в) умова;

г) класифікація.

9. Ситуація, що створює об’єктивні передумови злочину, це:

а) умова злочину;

б) механізм злочину;

в) причина злочину;

г) криміногенна ситуація.

10. Інтелектуально-вольовий акт, що виражає готовність особи вчинити злочин, це:

а) рішення;

б) механізм злочину;

в) причина злочину;

г) ситуація.

Рекомендовані джерела: [1, 2, 18, 20, 21, 24, 26, 30, 33, 35, 42, 44, 47, 48, 54, 57, 61, 65, 73, 94, 168, 175, 177].

Тема 6. Проблеми віктимології та суїцидальної поведінки.

1. Віктимологія: загальне поняття й історія розвитку.

2. Основні поняття віктимології (жертва, потерпілий, віктимність, віктимізація).

3. Віктимна поведінка та її види. Класифікація потерпілих від злочинів.

4. Поняття та механізм суїцидальної поведінки.

1. Віктимологія: загальне поняття й історія розвитку.

Як свідчить практика правоохоронної діяльності, для значної кількості злочинів проти особи та проти власності приводом стала поведінка потерпілої особи, або як її називають – жертви злочину. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов’язані з цим проблеми, – віктимологією.

Віктимологія (від лат. vісtіmа – жертва і грецьк. λόγος – слово, вчення, наука) – вчення про жертву взагалі (стихійного лиха, нещасних випадків – виробничого, транспортного чи побутового травматизму, війни та ін.), а також жертву правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільних, трудових тощо) (Юридична енциклопедія, т. 1, с. 473).

Виходячи з наведеного визначення, слід розрізняти загальну віктимологію та кримінальну віктимологію.

Кримінальна віктимологія – це вчення про жертву злочину.

Предметом кримінальної віктимології є, по-перше, жертви правопорушень як відповідна категорія осіб і процес їх перетворення на жертв протиправних посягань; по-друге, індивідуальна здатність тих чи інших осіб стати жертвами чи нездатність уникнути протиправного посягання, протидіяти йому там, де об’єктивно це можливо (Юридична енциклопедія, т. 1, с. 473).

Кримінальна віктимологія (далі для зручності – віктимологія) досліджує також відносини, що пов’язують злочинця і жертву, та ситуації, що передують злочину.

Віктимологія вивчає жертву, а саме її морально-психологічні та соціальні якості, що впливають на її уразливість від злочинів, і ситуації, що передують злочину, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину.

Віктимологічні дослідження встановлюють зв’язок між поведінкою потенційної жертви злочину та формуванням криміногенної ситуації, що передує злочину, а також ситуації під час учинення злочину, як у цих ситуаціях, у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокуюче проявляється поведінка жертви.

Із середини XVIII ст. кримінологія вивчає злочинну поведінку людей, а з кінця ХІХ ст. – проблеми особи злочинця. Жертву злочину почали розглядати як об’єкт кримінологічних досліджень лише після Другої світової війни.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив німецький вчений Ганс фон Гентіг. У своїй праці «Зауваження стосовно інтеракції між злочинцем і жертвою» (1941 р.) вперше заявив, що жертва є не пасивним об’єктом злочинного посягання, а активним суб’єктом процесу криміналізації. У 1948 році він же опублікував книгу «Злочинець і його жертва», де охарактеризував потерпілого як фактор виникнення злочину, а також висунув ідею про те, що злочинність є відносинами між особами, що завдають шкоду, і потерпілими. Г. Гентіг вважав віктимологію галуззю кримінології.

Засновником розробки проблеми і розвитку віктимології на теренах колишнього СРСР був Л. Франк, який у 1972 р. написав працю «Віктимологія і віктимність». Значний внесок у розвиток віктимології зробили Д. Рівман, В. Рибальська, В. Мінська, В. Полубінський та ін.

Віктимологія вивчає роль жертви у виникненні криміногенної ситуації і розроблює так званий віктимологічний аспект попередження злочинів, основним завданням якого є максимальне зменшення криміногенних ситуацій, що створюються безпосередньо потерпілими.

Сутність віктимологічного аспекту попередження злочинів полягає в тому, щоб здійснювати профілактичну роботу не тільки серед потенційних правопорушників, а й серед потенційних потерпілих – людей, чия поведінка, стиль життя, соціальні зв’язки, сімейний стан і вид діяльності створюють для них підвищений ризик опинитися в ролі жертви злочинного посягання.

Віктимологічні дослідження проводяться вченими-кримінологами багатьох країн світу. Створене й діє Міжнародне віктимологічне наукове товариство, яке, починаючи з 1973 р. провело багато міжнародних симпозіумів з питань віктимології.

Однією з актуальних проблем віктимології є захист законних прав та інтересів осіб, що потерпіли від злочинних посягань. У багатьох країнах діє правовий інститут компенсації шкоди, що була завдана жертвам злочину. У багатьох країнах прийняті спеціальні закони про відшкодування шкоди жертвам злочинів (наприклад, Нова Зеландія (1963 р.), Австрія (1972 р.), США (1982 р.)).

Проблема захисту прав потерпілих від злочину привертає до себе увагу всього світового співтовариства. У 1983 році Рада міністрів Європейської ради прийняла Європейську конвенцію про відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію основних принципів правосуддя із захисту жертв злочинів та зловживання владою, згідно з якою визначено такі основні напрями підтримки й допомоги потерпілим:

• введення в національне законодавство міжнародних стандартів із забезпечення потерпілим доступу до системи правосуддя та державної підтримки;

• кримінально-правова реституція;

• компенсація потерпілим з державних фондів;

• подання потерпілим матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги державними, громадськими і місцевими установами.

В Україні поки що робляться лише окремі спроби й окремі заяви щодо намірів відшкодування шкоди, завданої злочинними посяганнями. Реально більш-менш послідовно виконуються тільки правові акти про відшкодування шкоди, завданої зловживанням владою при здійсненні правосуддя, а також жертвам політичних репресій минулих років. Усі інші потерпілі від злочинів залишаються без будь-якої підтримки держави та правового захисту.

Слід зазначити, що в Україні на законодавчому рівні вирішене питання забезпечення особистої безпеки потерпілого і членів його сім’ї. Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" закріплено право потерпілих від злочину на забезпечення державою їх безпеки. Це положення знайшло своє відображення й у Кримінальному процесуальному кодексі України.

У Кримінальному кодексі України в ст. 380 і 381, передбачена кримінальна відповідальність за невжиття заходів безпеки щодо осіб, узятих під захист, і за розголошення відомостей про заходи безпеки щодо таких осіб.

Разом з цим власне механізм застосування заходів безпеки та їх реалізація в обсязі, передбаченому законом, як щодо потерпілого та членів його сім’ї, так і щодо інших суб’єктів кримінального процесу, ще недостатньо відпрацьовані.