2. Соціальне й біологічне в особі злочинця

Перше питання про співвідношення соціального й біологічного в особі злочинця полягає у визначенні критерію, що зумовлює злочинну поведінку особи – успадковані вроджені якості, чи якості, набуті особою в процесі її формування в соціумі. Вирішення цього питання сприятиме вибору оптимальних шляхів і ефективних засобів протидії злочинності.

Однозначне вирішення цього питання є неможливим. Людина є одночасно і біологічна, і соціальна істота. На формування її особи чинять вплив як біологічні (вроджені) так і соціальні (набуті) чинники. У сучасній кримінологічній науці загальновизнаним є те, що особа злочинця органічно поєднує соціальне й біологічне.

Наступне питання полягає в тому, що ж є визначальним, домінуючим в особі злочинця – соціальне чи біологічне і як вони співвідносяться. Тут серед кримінологів немає такої одностайності. По-різному вирішують це питання представники соціологічних, біологічних (біосоціологічних, соціобіологічних, біопсихологічних, психобіологічних) напрямів у кримінології.

Представники соціологічного напряму в кримінології вбачають відмінність злочинної поведінки від правомірної у її направленості, меті й мотивах. Первинними й визначальними в механізмі злочинної поведінки є соціальні якості особи, специфіка соціального середовища і соціального розвитку особи.

Для вирішення питання про причини злочинної поведінки особи вчені-кримінологи соціологічного напряму пропонують досліджувати:

• сферу потреб і мотивації (потреби, інтереси, мотивація);

• ціннісно-нормативну сферу свідомості особи (погляди, установки, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість особи);

• соціальні позиції особи з відповідними соціальними нормами;

• діяльність особи, що має значення в соціальному, моральному та правовому аспектах, її місце і роль у цій діяльності.

Разом з тим, представники соціологічного напряму не заперечують вплив на злочинну поведінку психічних аномалій особи, але ці аномалії не успадковуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок впливу умов у сім’ї, форм виховання, обстановки в колективі тощо.

Представники біопсихологічного (психобіологічного) напряму в кримінології вважають, що соціальне – це особливо організоване біологічне, а особа людини формується шляхом соціального розвитку вроджених (генетичних) задатків.

Генетично успадковується темперамент, який визначає такі негативні якості особи як нестриманість, агресивність, збуджуваність, навіюваність, залежність від зовнішнього впливу тощо.

Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдарованість, які не завжди використовує на благо суспільства, а навпаки – зі злочинною метою.

Багато людей народжуються із різного роду психічними відхиленнями, які ускладнюють процес їх розвитку та соціальної адаптації. Значна кількість злочинців, які вчинили насильницькі злочини, мають ті чи інші психічні аномалії, які, проте, не виключають осудності. У кримінальному праві існує поняття «обмежена осудність» (ст. 20 КК), яке характеризує певний стан особи, її неспроможність усвідомлювати повною мірою свої злочинні дії через наявний у неї психічний розлад.

Успадковується також фізична організація індивіда, яка має іноді навіть вирішальне значення для формування особи злочинця (фізичні вади окремих осіб стають причиною злочинних дій, «помсти» щодо інших членів суспільства тощо).

Також мають місце приклади вродженої схильності до вчинення злочинів – це випадки вчинення злочинів малолітніми, неповнолітніми в ранньому віці, коли ще вплив соціального середовища є незначним.

Особа обирає певну поведінку, вчиняє певні осмислені дії, керуючись свідомістю, волею та інтелектом. У цьому процесі беруть участь усі елементи біосоціальної системи, якою є особа людини.

Так, підструктура біологічно зумовлених якостей особи (темпераменту, здібностей, типу нервової системи, патології психіки та ін.) бере активну участь у процесі саморегуляції її поведінки, а подекуди є й визначальною.