15.16.Теорія ізоморфізму й ієрархії рівнів мови

Теорію ізоморфізму запропонував польський мовознавець Єжи Курилович. Теорія ізоморфізму має важливе практичне значення. Це є запозичення методів та понять, які використовуються при вивченні одного рівня, для дослідження іншого, наприклад запозичення методів і понять фонології у дослідженні лексики або граматики. Іншу оригінальну теорію щодо структури мови — теорію ієрархії рівнів сформулював Еміль Бенвеніст. Суть цієї теорії полягає в тому, що мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту належать до вищого рівня. Схематично це можна зобразити так: Слово – Морфема – Фонема.

Формою мовної одиниці є її здатність розкладатися на складові елементи нижчого рівня, а значенням — здатність бути складовою частиною одиниці вищого рівня. 17.Теорія мовної відносності

Гіпотеза Се́піра-Во́рфа лінгвістичної відносності , розроблена в 30-х роках XX століття, за якою структура мови визначає мислення і спосіб пізнання реальності.

Гіпотеза припускає, що люди, які говорять різними мовами, по-різному сприймають світ і по-різному мислять. Зокрема, ставлення до таких фундаментальних категорій, як простір і час, залежить в першу чергу від рідної мови індивіда. Сама можливість впливу мовних категорій на сприйняття світу є предметом активної дискусії в етнолінгвістиці, психолінгвістиці та теоретичній семантиці.

18.Структура мови. Основні й проміжні рівні мови

Мовна система не є однорідною, тобто вона має складну структуру, оскільки складається з часткових систем, які називаються рівнями, або ярусами.

Рівень охоплює сукупність тих відносно однорідних одиниць чи, іншими словами, одиниць одного ступеня (фонеми не мо­жуть складатися з фонем, морфеми з морфем і т. д.). Відношення між рівнями мови в напрямку вгору — це відношення «засіб — функція», тобто функція оди­ниць нижчого рівня полягає в тому, щоб бути засобом побудови одиниць вищого рівня.Розрізняють основні й проміжні рівні. До основних рівнів належать фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний. Кожен із рівнів має свою основну одиницю. За роллю в структурі мови виділяють нижчі та вищі рівні. Так, фонологічний рівень належить до нижчого. Найвищий рівень синтаксичний, бо він обслуговує комунікативні потреби і підпорядковує собі одиниці всіх інших рівнів. Мовні рівні не існують ізольовано. Вони взаємопов’язані: саме на стику рівнів виникають проміжні рівні. їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні, а функціонують як одиниці іншого рівня. До проміжних рівнів належать морфонологічний, словотвірний, фразеологічний.

19. Типи мовних значень

Є три типи мовних значень слів: номінативне (первин­не й похідне), фразеологічне й контекстуальне. Первинне номінативне значення — значення, якого набуло слово водночас із його появою. Воно є основою для виник­нення та існування всіх інших значень слова. У процесі розвитку мови, слова можуть набувати й інших, похідних номіна­тивних значень. Наприклад, слово теплий, означало температуру, середню між гарячою і холодною.Таким чином, два та більше номінативних значень мо­жуть передаватися одним словом. Одне з цих значень — пер­винне, інші — похідні. Фразеологічне значення — значення, яке виявляється в поєднанні лише з одним або кількома строго визначеними словами. Наприклад, прикметник карий вживається тільки у двох словосполучен­нях: карі очі, карий кінь; в іншому поєднанні (скажімо, «каре волосся», «карий плід каштана») це слово позбавлене будь-яко­го змісту. Контекстуального значення найчастіше набуває слово, вжите переносно для емоційної — позитивної чи негативної характеристики особи, предме­та, явища. Тоді воно набуває невластивого йому значення, яке сприймається лише в пев­ному контексті: теплий передзвін заводів (М. Рильський), море сміху (С. Васильченко), клубок болю (М. Стельмах).