50. Мовознавство XVII – XVIII століття.

Початки українського мовознавства сягають періоду Київської Русі. У «Повісті минулих літ» ідеться про те, що наші предки цікавилися і загальнотеоретичними питаннями мовознавства і прикладними (тлумачення запозичених грецьких і староєврейських слів). Є непоодинокі пояснення незрозумілих слів в одній із найдавніших пам’яток — Ізборнику Святослава. У давньоруський період з’явилися перші азбуковники — невеличкі словнички. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років XVII ст. було створено латинсько-слов’янський словник «Лексикон латинській» Єпіфанія СлавинецькогоЦе найбільша лексикографічна праця староукраїнського періоду, справжня скарбниця церковнослов’янської і староукраїнської лексики: в ній 27 000 латинських слів перекладено церковнослов’янськими словами, а за відсутності церковнослов’янських відповідників — українськими. У середині XVII ст. з’явилися граматичні й лексико­графічні праці з власне української мови. До них належать «Синоніма славеноросская» невідомого автора, що являє собою зворотну переробку «Лексікона...» Памва Беринди, «Лексикон словено-латинскій» Єпіфанія Славинецького й Арсенія Корецького-Сатановського, а також «Граматика словенська» Івана Ужевича, написана латинською мовою й відома у двох рукописних варіантах. У 1970 р. її було опубліковано в Києві. У ній описано систему української мови середини XVII ст. Факти української мови порівнюються з відповідними явищами польської, чеської, хорватської, латинської, грецької, староєврейської. Відчувається прагнення автора створити працю про абстрактну слов’янську граматичну систему. В історію мовознавства Ужевич увійшов як учений, котрий перший науково описав українську мову. Отже, українська лінгвістична думка XVIІ—XVIII ст. не відставала від європейської, а українська лексикографія була однією з найрозвинутіших у Європі.

51. Натуралістичний напрям мовознавства Август Шлейхер .Першим напрямом, який виник у надрах порівняльно-історичного мовознавства, був натуралізм. Натуралізм напрям,який поширював принципи і методиприродничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності. Виникнення натуралістичної школи зумовлене бурхливим розвитком у середині XIX ст. природничих наук. Основоположником натуралізму ставнімецький мовознавець Августп Шлейхер (1821—1868) —професор Єнського університету. Основними працями Шлейхера є «Мови Європи.Шлейхер вважає, що «встановлені Дарвіном длявидів тварин і рослин закони можуть бути застосовані вголовних своїх рисах до організмів мов». Цю тезу авторпідкріплює окремими положеннями. Так, зокрема, він переносить запозичену з біологічної систематикикласифікацію рослин і тварин (рід, вид, підвид, різновид,особина) на класифікацію мов. Роду відповідає прамова,виду — мова певного етносу, підвиду — діалект, різновиду — говірка, особині — мовлення окремих людей Розвиток мови, за Шлейхером, відбувається зазаконами, які не мають винятків (поняття законіврозвитку мови вперше ввів у мовознавство саме Шлейхер).Учений переносить на мову закон мінливості видів і закон боротьби за існування. На його думку, вмовознавстві навіть легше, ніж у природознавстві,простежити зміну мов, установити походження нових форміз колишніх, оскільки є давні пам’ятки писемності, якізасвідчують факти мов, що існували більше двох тисячоліть тому (санскрит, давньолатинська та ін.).

52. Розвиток компаритивістики в 2пол. 19 століття. Август Шлейхер Г. Вервес вказує, що перші спроби наукового визначення зв'язків давньої і нової української літератури з літературами західних і південних слов'ян спостерігаються вже в першій половині XIX ст. (І. Срезневський, М. Костомаров, О. Бодянський, М. Максимович) . Починаючи з другої половини XIX ст., у працях М. Драгоманова, І. Франка, О. в широкому зіставленні подається аналіз фольклору й художньої літератури в Україні.За Л. Грицик, до числа перших українських компаративістів (XIX ст.). Показовою тут є думка М. Драгоманова, який у роботі «До справи про вертепну комедію на Україні» наголошує на «доконечності порівняльного досліду» української народної словесності як «нагло потрібного» і вказує: «Порівняння... повинно бути зроблено в кількох кругах різної величини променів: у крузі руськім (велико—біло—малоруськім), у крузі слов'янськім, у крузі арійськім, загальнолюдськім, нарешті, в кругах тісніших і, так би мовити, випадкових – у крузі області народів різного племені і різного ступеня культури, що стикалися з нашим народом і передали йому або перейняли від нього певну частину матеріалу народної словесності. Докладне порівняння того матеріалу у різних народів, порівняння як основних тем, так і їх розвитку в деталях показало би і відміну нашої словесності, і схожість її з іншими...». Як видно, М. Драгоманов, окреслюючи «круги» досліджень, мав на увазі контактно-генетичні зв'язки, і типологічні студії, тобто вже тоді визначив «програму» розвитку української компаративістики надовго вперед. До того ж, указані ним «круги різної величини променів» за своїм принципом дуже нагадують прийняту в сучасній компаративістиці класифікацію літературних систем – національних, зональних і регіональних.Цікаво, що вже в середині XIXст. М. Максимович і О. Волинський використовують різні «компоненти» сучасної компаративістики, зокрема імагології, тематології, генології.

53. Моводограматизм, як провідна школа психологічного мовознавства. Молодограматизм – напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, мета якого – дослідження живих мов, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами.Зародження молодограматизму пов'язане з науковою діяльністю вчених Лейпцизького університету Августа Лескіна), Карла Бругмана , Германа Остгофа, Германа Пауля, Бертольда Дельбрюка .Згодом до них приєднались датські дослідники Карл Вернер (1846–1896. Молодограматизм став світовим напрямом у мовознавстві. Сам термін молодограматики був спочатку іронічною назвою, яку дав представникам Лейпцизької школи німецький філолог Фрідріх Царнке (1825–1891) за їхнє завзяття, молодечий запал і навіть задерикуватість, з якими вони «нападали» на старше покоління мовознавців. Один із основоположників цього напряму К. Бругман обернув цю іронічну назву на символ нової лінгвістичної школи, і з часом вона стала лінгвістичним терміном. Становлення молодограматизму зумовлене внутрішніми чинниками розвитку мовознавства, пошуком шляхів подолання кризи, в якій опинилася компаративістика 60-х років XIX ст. (йдеться насамперед про заперечення глотогонічної теорії Гумбольдта і критику ідеалізованої прамови Шлейхера та його теорії двох етапів розвитку мови). Молодограматики прагнули уточнити основні принципи та завдання науки про мову й удосконалити методику лінгвістичного дослідження. Молодограматична течія остаточно оформилася у 80-х роках XIX ст. і була панівною протягом 50 років.Основні ідеї молодограматизму викладені у «Передмові» Остгофа й Бругмана до першого тому «Морфологічних досліджень у галузі індоєвропейських мов», яка вийшла 1878 р. і стала маніфестом молодограматиків, а також у працях Пауля «Принципи історії мови Одним із основних теоретичних положень молодограматиків є трактування мови як продукту психофізичної діяльності. Мовлення, на їхній погляд, має два аспекти: психічний і фізичний. Тому для дослідження ролі психічних механізмів у звукових змінах і утвореннях за аналогією необхідно залучити психологію. Лінгвістичний психологізм – важлива частина методології молодограматиків. Другою складовою частиною методології молодограматизму є історизм як єдино можливий науковий підхід. «Дехто, – пише Пауль, – заперечуючи мені, вказував, що, крім історичного, існує ще й інший спосіб наукового вивчення мови. Ніяк не можу погодитися з цим [...]. Таким чином, мені загалом невідомо, як можна з успіхом розмірковувати про мову, не добуваючи відомостей про її історичне становлення».

54.Неограматичний напрям у мовознавстві лінгвістична концепція фердинанда де Соссюра На початку XX ст. багатьох мовознавців не задовольняла не лише концепція молодограматизму, а й уся порівняльно-історична парадигма. На їхню думку, мовознавство було відірване від життя, занурене в старовину, томуне могло вирішувати свої прикладні завдання. До цих мовознавців належить Фердинанд де Соссюр — основоположниксоціологічного напряму. У цій роботі автори розкривають розуміння Ф. де Соссюром мови в цілому як системи, що складається з трьох частин: власне мова (langue), мова (parole), і мовну діяльність (langage). - Поняття мовної діяльності початково, і йому не дається чіткого визначення. До неї відносяться будь-які явища, традиційно розглядаються лінгвістикою: акустичні, понятійні, індивідуальні, соціальні і т. д. Разом з тим це і система виражальних можливостей даного народу, яка досить різноманітна і стикається з фізикою, фізіологією, психологією.- Соссюр писав:''Мова - лише частина - щоправда, найважливіша частина - мовленнєвої діяльності. Він є соціальним продуктом, сукупністю необхідних умовностей, прийнятих колективом, щоб забезпечити реалізацію, функціонування здатності до мовленнєвої діяльності, яка існує у кожного носія мови. Мова являє собою цілісність сам по собі''. Мова - це граматична система і словник, тобто інвентар мовних засобів, без оволодіння якими неможливо мовне спілкування. Мова як граматична і лінгвістична система потенційно існує у свідомості індивідів, що належать до однієї мовної спільності.

55.Структуралізм. Празький лінгвістичний гурток. Структуралі́зм — методологія гуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад, міфологію, як складну систему взаємопов'язаних частин. Цей підхід виник в лінгвістиці завдяки роботам Фердинанда де Сосюра. Французькі інтелектуали знайшли для цього методу ширшу область застосувань, пристосувавши його до антропології, психоаналізу, літературознавства й архітектури. Таким чином структуралізм став не просто методом, а інтелектуальним рухом, який в 60-х роках XX-го століття прийшов на заміну екзистенціалізму. Празька школа лінгвістичного структуралізму Празька лінгвістична школа була першою за часом освіти серед шкіл структурного мовознавства, виникнення якого було підготовлено, як вже зазначалося, діяльністю І.А. Бодуена де Куртене, Н.В. Крушевського, Ф.Ф. Фортунатова, Ф. де Соссюра, Л.В. Щерби і яке вимагало перенесення центру ваги в лінгвістичному дослідженні на вивчення переважно або виключно в синхронічному плані, із залученням суворих формальних методів властивою мові жорсткої (інваріантної) внутрішньої структури, утвореною безліччю відносин (противоположений) між його чітко виділимість елементами і забезпечує цілісність мовної системи та можливості його функціонування в якості знакової системи. Ця школа була створена в 1926 за ініціативою В. Матезіуса і Р.О. Якобсона і проіснувала організаційно до початку 50 рр.. Празький лінгвістичний гурток з'явився центром діяльності Празької школи, воістину інтернаціональною за своїм складом. Організатором і головою гуртка був Вілем Матезиус (1882-1945).

56. Українське мовознавство у дожовтневий період. перед Великою Жовтневою соціалістичною революцією. Українська літературна мова виробила нові властивості, яких чопа не мала і не могла мати в дожовтневий період свого існування (Мовознавство, VI, 1948, 7); Український дожовтневий народний театр., ріс і розвивався під безпосереднім- впливом російського реалістичного театру. перший період було засновано «Інститут української наукової мови» Всеукраїнської академії наук (1921), створено кафедри української та інших мов у вищих навчальних закладах. Інтенсивно велися мовознавчі дослідження, укладалися перекладні й термінологічні словники, зокрема «Російсько-український словник» за редакцією А. Кримського (т. 1—3, 1924—1933). З'явилися підручники і посібники з української мови (М. Грунського і Г. Сабалдиря в 1920 р., О. Синявського в 1923 р., М. Наконечного в 1928 р.; за редакцією Л. Булаховського в 1929-30 рр.), з історії й діалектології («Нариси української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської староукраїнщини XI—XVIII вв.» О. Шахматова й А. Кримського в 1922 р., «Нарис історії української мови» П. Бузука в 1927 р., «Курс історії українського язика» Є. Тимченка в 1927 р.). Розпочалась робота над укладанням «Історичного словника української мови» (вийшло два випуски першого тому в 1930 і 1932 роках). Видано десятки термінологічних словників.Крім української, досліджують інші слов'янські мови, а також германські, романські, тюркські й арабську мови (помітним явищем не тільки в українському, а й у світовому мовознавстві є дослідження з орієнталістики А. Кримського).

57.Розвиток мовознавства 20-40 роки 20 століття Після жовтневого перевороту радянське мовознавство продовжувало розвивати традиції, які було закладено в Росії у дожовтневий період Харківською,Московською і Петербурзькою лінгвістичними школами.В основному розвиток мовознавства відбувався уруслі молодограматизму, хоч деякі вчені (Л. В. Щерба іЄ. Д. Поливанов) шукали оригінальні підходи довивчення мовних явищ і висунули ідеї, відмінні від ідей зарубіжного мовознавства. У перші роки радянської влади помітним булодеяке пожвавлення в мовознавстві, пов’язане з інтересом до вивчення раніше табудованих мов різних етносів, що населяли країну. Учені розробляли писемність на латинській графічній основі для безписемних мов, а це вимагало ґрунтовного дослідження їхньої внутрішньої структури, що давало безцінний матеріал для теоретичних узагальнень. Однак період піднесення був нетривалим. Посилювався тоталітарний режим, науці нав’язували як єдино правильну марксистську методологію. Так зване «мовне будівництво», гучно розрекламоване в засобах масової інформації, згорталося. Складені алфавіти на латинській основі для всіх тюркських, фінно-угорських, деяких кавказьких, іранських, тунгусо-маньчжурськихта палеоазіатських мов народів СРСР у 30-ті рокибуло переведено на кирилицю, щоб не відрізнялися від російського. Русифікаторська політика призвела Історія мовознавствадо поступового відмирання багатьох мов.

58. Фундаментальні дослідження в галузі лінгвістики у 50-70 роки 20 ст. Другий період у розвитку психолінгвістики ознаменувався появою напрямів, які за географічною ознакою називають американським, європейським і радянським. Американський напрям у психолінгвістиці. У його межах сформувалися дві психолінгвістичні школи: школа психолога Чарльза Осгуда (1916—1991) і школа лінгвіста Ноема Хомського (нар. 1928) та психолога Джорджа Міллера (нар. 1920). Психолінгвістика Ч. Осгуда. Перше десятиліття свого існування психолінгвістика спиралася на загальнопсихологічну традицію американського необіхевіоризму. Цю психолінгвістичну школу називають також психолінгвістикою Ч. Осгуда. Лінгвістичні ідеї Ч. Осгуд запозичив із дискриптивної (описової) лінгвістики, зокрема методи формального опису мовленнєвого ланцюга (сформовані при описі мов аборигенів Америки).— ідея реактивності; — індивідуалізм (досліджує людину-«робінзона», яка формується, реагує та діє поза суспільством;)— атомізм, що особливо виявляється у тлумаченні розвитку дитячого мовлення (дитина начебто засвоює окремі слова та конструкції і вторинно узагальнює їх та формує загальні мовні категорії Ч. Осгуда було застосування в дослідженнях мовленнєвого спілкування ідей теорії комунікації. Він вважав, що біхевіористська схема S — R не охоплює всіх аспектів вербальної комунікації і психолінгвістичний аналіз мовленнєвого спілкування має ґрунтуватися на моделі комунікації американських інженера, математика, засновника теорії інформації Клода-Елвуда Шеннона (1916—2001) Ця модель побудована на основі вивчення ефективності поширення радіохвиль та сигналів у телефонному кабелі і охоплює джерело інформації, передавача, мету повідомлення та джерело шуму. К.-Е. Шеннон та В.

59. Мовознавство України останніх десятиріч. Інтенсивне різноаспектне дослідження лексичних новотворів розпочинається з 90-х років XX ст. Поглиблюється вивчення інноваційних процесів у сучасній українській літературній мові, зумовлених кардинальними змінами суспільно-політичного, економічного та культурного життя, вивчаються шляхи і джерела оновлення лексичного складу мови, уточнюється класифікація лексичних новотворів Виділяється спеціальний погляд на проблему вивчення індивідуального словотворення – лінгвостилістичний. Об'єктом наукових досліджень стають лексичні новотвори – відфраземи (на зразок кінецьсвіття, легкорукий), які складають своєрідну підсистему сучасної української літературної мови, котра сформувалася й інтенсивно вдосконалилась протягом останніх десятиріч XX ст. Отож, в останні десятиріччя у вітчизняному мовознавстві активно опрацьовуються проблеми індивідуально-авторського словотворення. Перспективними щодо розвитку української неології є дослідження насамперед таких питань: взаємодія узуальних та неузуальних лексичних новотворів у складі національної мови; вплив неологічної лексики на розвиток лексичної і словотвірної системи мови; виявлення характерних словотвірних тенденцій у національній мові певного хронологічного періоду, безпосереднім проявом яких є створення оказіональних лексичних одиниць; дослідження факторів, що впливають на появу індивідуально-авторських новотворів; функціонування авторських неологізмів у текстах різних стилів і жанрів, а також у художніх творах окремих майстрів слова; оказіональні лексичні новотвори як номінативні одиниці, що відображають специфіку національно-мовної картини світу; еволюційні процеси у сфері оказіональної номінації.

60. Досягнення в галузі української діалектології. 1939 р. Ф. Т. Жилко, П. С. Лисенко і М. А. Жовтобрюх підготували, а 1940 р. — літографовано опублікували «Питальник для збирання діалектного матеріалу української мови», за яким проведено кілька пробних експедицій; до цього записування матеріалів здійснювали або за «Програмою для збирання діалектичних одмін української мови» (К.,1910) К. Михальчука і Є. Тимченка, або за інструкцією Є. Тимченка «Вказівки, як записувати діалектичні матеріали на українському язиковому обширі» (К., 1925). У травні 1941 р. відбулася І діалектологічна нарада за участю російських діалектологів В. М. Жирмунського, Б. О. Ларіна, Ф. П. Філіна, присвячена підготовці Діалектологічного атласу української мови. На нараді було визначено методологічні засади створення атласу, окреслено завдання щодо записування матеріалів тощо. Передбачалося, що атлас дасть відповідь на головні питання: як диференціюється український мовний простір, якими є межі поширення одиниць діалектного членування. Сьогодні в АН та університетах України у співпраці з академічними установами підготовлено понад три десятки регіональних атласів, що свідчить про сформовану українську школу лінгвістичної географії. Першим великим обласним атласом став «Лінгвістичний атлас українських говорів Закарпатської області УРСР. Лексика» (Ч. 1-3, Ужгород, 1958—1993); це умовно монорівневий атлас — з пріоритетною увагою до лексики, хоча на картах і в коментарях відтворено семантику та формальне варіювання — фонемне, морфемне, акцентне — кожної лексеми. Закономірно, що цей атлас відбиває на картах впливи сусідніх сло -вацьких, польських, угорських та румунських говорів; наслідки та багатопланової взаємодії — поширення, нерідко — і час проникнення запозичень — автор описав у низці статей та в монографії «Українсько-західнослов'янські лексичні паралелі»