1.Синхронічне та діахронічне мов-ство

Діахронія і синхронія — два протилежні один одному аспекти історичної лінгвістики. Вперше ґрунтовно дослідив їх швейцарський мовознавець Фердинанд де Сосюр.

Діахронія — умовно вертикальний зріз мови, де об'єктом лінгвістичного аналізу стає історичний розвиток мови(звук, слово, речення) за весь свій шлях.

Синхронія — горизонтальний зріз мови, де об'єктом лінгвістичного аналізу стає історичний розвиток мови(звук, слово, речення) за певний проміжок часу.

Теоретичне мовознавство допомагає вирішити актуальні питання пов'язані з визначенням:

-        природи і сутті мови, її зв'язком з суспільством і мисленням.

-        будовою мовної системи (системи звуків, словарного складу, граматичних форм і категорій) і особливостями її конституентів (слів, словосполучень, речень і так далі);

-        розумінням системності або системної природи мови (а саме, як структурні частини об'єднуються та функціонують в якості єдиного цілого).

Практичне значення мовознавства полягає в тому, що наукові знання використовуються для вирішення практичних завдань, пов'язаних з

-        створенням і удосконаленням писемності;

-        навчанням письму, читанню і розвитку мовлення;

-        вивченням іноземних мов;

-        створенням систем автоматизованого перекладу.

2. Місце мовознавства в системі наук

Сучасна лінгвістика складається з багатьох шкіл і напрямків.

Вона нерозривно пов’язана з мисленням і свідомістю, саме тому мовознавство відносять до гуманітарних, соціальних наукових дисциплін, які досліджують людину та людське суспільство.

Мовознавство, як і інші науки, перебуває у близьких або віддалених зв’язках з багатьма суспільними і природничими науками.

Мовознавство тісно пов’язано з філософією, з логікою з психологією. Для усвідомлення процесу говоріння (вимовлення звуків) треба розуміти анатомію і фізіологія. З фізикою, зокрема її розділом – акустикою, пов’язане вивчення звуків людської мови, їхніх фізичних властивостей

Отже, мовознавство пов'язане майже з усіма науками, бо мова є невід'ємним компонентом усіх без винятку видів діяльності людини й основним джерелом збереження інформації.

3. Проблеми загального мовознавства.

Залежно від проблем і мети вивчення мовного матеріалу мовознавство поділяється на загальне і часткове.

Загальне мовознавство – це теорія науки про мову. Воно вивчає різні мови світу в їхньому давньому і сучасному стані для з’ясування загальнолюдських властивостей мовного процесу. Загальне мовознавство вивчає: 1) проблему предмета лінгвістики; 2) проблему місця мовознавства в системі наук; 3) методи проведення лінгвістичного дослідження; 4) проблему класифікації існуючих мов світу; 5) систему та структуру мови.

Часткове мовознавство – це наука про конкретну мову, які використовуються як засіб спілкування.

У межах загального мовознавства виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке шляхом зіставного вивчення мов виявляє в їх структурі спільні й відмінні риси.

Такими розділами є фонетика, лексикологія та граматика.