1.3. Організаційні форми страхових фондів.

На сьогодні в суспільстві формуються такі організаційні форми страхових фондів:

1. централізований (резервний) страховий фонд держави;

2. децентралізований страховий фонд (фонд самострахування, фонд ризику товаровиробника);

3. страховий фонд страховика (страхової компанії).

Централізований (резервний) страховий фонд держави створюється за рахунок загальнодержавних ресурсів. Призначенням цього фонду є відшкодування збитків і усунення наслідків стихійних лих і значних аварій, що тягнуть за собою великі руйнації і великі людські жертви в межах держави. Цей фонд створюється як у натуральній так і в грошовій формах. У натуральній формі він являє собою постійні запаси продукції, що оновлюються.

Децентралізовані страхові фонди, як правило, формуються переважно у вигляді натуральних запасів (сировини, матеріалів, тощо) суб’єкта господарювання.

Визначають дві підстави формування суб’єктами господарювання децентралізованих страхових фондів: 1) економічна; 2) юридична.

Економічна підстава (не обов’язкова) обумовлюється власним переконанням підприємця, щодо необхідності (доцільності) формування такого фонду. За таких умов суб’єкт господарювання на власний розсуд, виходячи із економічних засад своєї діяльності , приймає рішення щодо формування фонду , самостійно акумулює до нього частину готової продукції (сировини, матеріалів, тощо), з метою оперативного поновлення власного майнового стану, для продовження суспільно-корисної діяльності.

Юридична підстава (обов’язкова), характеризується наявністю обов’язку у окремих суб’єктів господарювання, щодо формування фонду самострахування. Так, відповідно до ст.14 Закону України „Про господарські товариства”, у товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Як правило, за допомогою резервного фонду створюються засоби для покриття збитків, що дають можливість не піддавати небезпеці як виконання зобов’язань господарського товариства перед кредиторами (борги), так і його зобов’язання щодо сплати дивідендів.

Перевага самострахування полягає в тому, що воно дає змогу оперативно вирішувати питання відшкодування незначних збитків. Проте, при самострахуванні практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство. Самострахування потребує відволікання значних ресурсів до резервів. Крім того, кошти (запаси) цих фондів перебувають у господарському обігу і на момент, коли постане нагальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть бути в неліквідній формі.

Найбільш ефективно потреби у страховому захисті майнових інтересів фізичних і юридичних осіб в умовах ринку можуть бути задоволені головним чином за допомогою страхової діяльності, тобто професійної діяльності страхових організацій (компаній), яка спрямована на формування страхового фонду, що створюється за рахунок великого кола його учасників (страхувальників).

Завдяки наявності страхового фонду, що формується страховиком кожна окрема особа може отримати страховий захист за ціну, яка менша за витрати, які б вона понесла, формуючи власний резервний фонд (наприклад при самострахуванні), тобто страхова діяльність дає можливість кожній особі перекласти частину ризиків на страхові організації (компанії).

У межах страхового фонду страхової організації (компанії) досягається висока ефективність використання коштів. Збитки в даному разі розподіляються на всіх учасників страхового фонду і провадиться значний перерозподіл коштів.

Дрібні внески страхувальників більш впорядковано й регулярно накопичуються, а також розміщуються (інвестуються) страховими організаціями (компаніями), більш продуктивно та прибутково, ніж особисто їхніми власниками.

При такому страхуванні метою страхувальника є отримання грошової компенсації збитків, розмір якої повинен перебільшувати розмір сплаченої страхової премії. Саме такий інтерес спонукає страхувальника до участі у страхових відносинах.

Таким чином, підґрунтям формування страхового фонду страховиками є солідарність страхувальників (фізичних і юридичних осіб, які звертаються за страховим захистом до страховика, укладаючи з ним для цього договори страхування) при настанні страхового випадку.

Страхові виплати страхувальнику здійснюються із єдиного для всіх страхового грошового фонду. Інша особливість механізму формування і витрачання коштів страхового фонду страховика полягає в тому, що страхові внески здійснюють всі страхувальники, а отримують страхові виплати лише ті з них, для яких настав страховий випадок. Якщо страховий випадок не настав протягом терміну дії договору страхування – страхові внески страхувальникам не повертаються. Проте, головною особливістю такого страхового фонду є особливий режим цільового використання коштів страхового фонду (страхових резервів страховика), виключно з метою здійснення страхових виплат страхувальникам. Саме, це і обумовлює встановлення особливого правового режиму страхових резервів страховика.