1.2. Страхування як соціально-економічний інститут. Сутність страхування

На економічні відносини, що створюються в процесі виробництва, обміну та споживання матеріальних благ, впливає багато факторів, серед них і негативні наслідки стихійних явищ природи і суспільства, що дає змогу казати про наявність певного ризику в суспільному виробництві.

З метою нормалізації життєдіяльності як окремого суб’єкта господарювання, так і суспільства в цілому, зацікавлені особи провадять комплекс захисних заходів, що обмежує можливість прояву ризику і виникнення несприятливих наслідків. Серед таких захисних заходів належне місце посідає страхування.

у словнику С.І.Ожегова страхування визначається як «забезпечення будь-кого від можливого збитку за рахунок періодичного внесення внесків спеціальній установі, яка вразі настання збитку сплачує грошову винагороду».

У радянському енциклопедичному словнику визначення страхування практично співпадає з вищенаведеним, і формулюється як один із способів відшкодування за рахунок страхового фонду збитку, що завданий майну юридичних або фізичних осіб стихійними лихами або нещасними випадками.

У багатьох економічних наукових джерелах поняття страхування певною мірою співпадає з зазначеними вище, але в них робиться наголос на тому, що страхування насамперед виступає як сукупність особливих замкнених перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування страхового фонду за рахунок грошових коштів.

Із наведених визначень головним завданням страхування вважається розподіл серед певного кола осіб випадкових втрат. За таких умов «ризик не концентрується на господарстві одного підприємця, а розподіляється між декількома господарствами».

Одним із перших періодів становлення та розвитку ідеї страхування характеризується відсутністю спеціально створених організацій, що беруть на себе зобов’язання надавати страхові послуги. Ризик загибелі власного майна і відшкодування пов’язаних з ним збитків ніс власник, чи то шляхом самострахування у його примітивній формі (створення запасів), чи то шляхом страхування окремих видів небезпек у кредитоспроможних купців, чи то шляхом колективного самозахисту.

Наведені факти та дослідження фахівців страхової справи і зацікавлених питаннями страхування істориків, дають підстави стверджувати, що в той час страхова діяльність у суспільстві ґрунтувалася на принципі взаємності (взаємодопомоги), якій не був притаманний принцип комерційного ведення страхової справи з метою отримання прибутку.

З розвитком суспільного виробництва підвищується ризик заподіяння шкоди життю, здоров’ю та майну окремих членів суспільства, що потребує значних матеріальних ресурсів для відшкодування збитків, заподіяних несподіваним настанням стихійних лих або нещасних випадків. Вказані процеси призвели до необхідності вдосконалити процес страхування з метою максимального захисту майнових інтересів зацікавлених осіб.

На цьому етапі розвитку ідеї страхування «страхове забезпечення із справи «братерської» взаємодопомоги перетворюється на звичайне комерційне підприємство і починає працювати на ринок».

Зважаючи на викладене, сутність страхування можна визначити як відносини по захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків), за рахунок грошового (страхового) фонду, що формується за рахунок страхових внесків, і являє матеріальну основу страхування та є обов’язковим елементом суспільного виробництва.

Страхування як економічну категорію характеризують сукупність форм і методів формування і використання коштів страхових фондів являють собою систему економічних відносин, що

1. при страхуванні виникають перерозподільчі відносини, обумовлені наявністю страхового ризику як можливої і ймовірної події, що здатна завдати збитків;

2. для страхування притаманні замкнуті перерозподільчі відносини між його учасниками, які пов’язані із розкладкою суми збитку, якого зазнав один із учасників, між усіма особами, що брали участь у формуванні страхового фонду. Для організації замкнутої розкладки збитку створюється страховий фонд цільового призначення, що формується за рахунок фіксованих внесків учасників страхування. Оскільки засоби цього фонду використовуються лише серед учасників, що беруть участь у процесі його створення, то розмір страхового внеску являє собою частку кожного з них у збитку. Тому, чим ширшим є коло учасників страхування, тим менший розмір страхового внеску і тим доступнішим (дешевшим) і ефективнішим стає страхування.

3. Характерною ознакою страхування є повернення особам, які брали участь у страхуванні (страхувальникам) у разі настання страхових випадків, акумульованих у страховий фонд коштів у вигляді страхової виплати або страхового відшкодування.

Наведені особливості перерозподільчих відносин при страхуванні дають змогу надати визначення страхуванню як економічній категорії.

Страхування - це сукупність особливих замкнених перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливого збитку підприємствам, установам, організаціям або для надання грошової допомоги громадянам при особистому страхуванні.