Україна в роки «хрущовської відлиги»

Позитивним перемінам суспільно-політичному житті сприяло викриття злочинної діяльності Л. Берії та його найближчих прибічників в Україні, початок часткової реабілітації жертв сталінських репресій. До 1957 р. більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов’язаних з національно-визвольною боротьбою, дістали змогу повернутись в Україну.

Критика культу особи Й. Сталіна, подолання деяких його наслідків, початок реабілітації жертв сталінських репресій були вимушеною реакцією на глибоку кризу тоталітаризму, дали поштовх пробудженню демократичних сил. «Хрущовська відлига» мала певний позитивний вплив на національно/духовне пробудження і культурний розвиток України.

Це виявилося, насамперед, у виступах представників різних верств населення з критикою національної політики. Й. Сталіна, на захист української мови, національно-культурного відродження, проти русифікації та ідеологічного контролю Москви.

Зросла увага до відтворення правдивої Історії українського народу, його самобутності. З 1957 р. став видаватись «Український історичний журнал», почалася підготовка багатотомної історії України та історії міст і сіл республіки.

Спроба десталінізації суспільства, реабілітація багатьох партійно-державних і культурних діячів України супроводжувалися ростом політичної та національної самосвідомості молоді, особливо творчої, почастішали прояви критичного ставлення до комуністичного режиму, непокори владним структурам. Зріс інтерес до західної культури.

Українська література збагатилася новими художніми творами М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, 0. Гончара, М. Стельмаха. Заявили про себе нові імена: Г. Тютюнник, Д. Павличко, Л. Костенко, І. Драч, В. Симоненко, з якими пов’язане покоління «шестидесятників».

Почав зароджуватися демократичний рух, почастішали виступи проти влади, яка допускала порушення соціальної справедливості. В Україні цей рух розпочався в середині 50-х років. Його учасники критикували ідеї марксизму-ленінізму, виступали за утвердження історичної правди, відновлення релігійної моралі та духовних цінностей, за вільний розвиток української культури. Особливо це виявлялося в Західній Україні. У1959 р. було створено Українську робітничо-селянську спілку (УРСС). Проект її програми написав Левко Лук’яненко. Незабаром його було засуджено до страти, але вирок замінили 15 роками ув’язнення. У дисидентському русі брали участь такі представники інтелігенції як В. Мороз, Д. Іващенко, М. Озерний, І. Гнатюк, генерал П-. Григоренко та ін. З’явилися заборонені цензурою праці «самвидаву», що викривали існуючу систему.У1954 р. зі складу РРФСР до складу УРСР було передано Крим, який відтоді являє собою невід’ємну частину України.

Сама передача мотивувалася спільністю економіки, територіальною близькістю, тісними господарськими і культурними зв’язками між Україною і Кримом. Перед війною населення Кримської УРСР складалося наполовину з росіян, з інших народів найчисленнішими були татари (19,4%) та українці (13,7 %). Після депортації татар, греків та німців склад населення істотно змінився. У серпні 50-х питома вага росіян становила приблизно 70 %, а українців — понад 20 %.

Оскільки цей акт за часом співпав з урочистостями, присвяченими 300-річчю входження України до складу Росії (13(54 р.), то в пресі деякі автори оцінювали його як «свідчення дружби українського і російського народів». Спроби деяких сучасних політиків і журналістів представити конституційний акт передачі Криму Україні як «подарунок М. Хрущова» мають за мету підірвати цілісність України, викликати напругу і відносинах між Росією і Україною, перешкодити розбудові незалежної України.

-4-

Шістдеся́тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякоїлібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).

У політиці 1960—1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х — початок 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд сформувався в кінці 1950-х — на початку 1960-х років і що прийшла до влади. Це політики — М.Горбачов, О.Яковлев; філософи О.Зінов'єв, М.Мамардашвілі, Ю.Левада, політологи О.Бовін, Ф.Бурлацький, редактори масмедіа — В.Коротич, Є.Яковлєв,С.Залигін та багато інших.