Бруцельоз (лат. brucellosis, син. — хвороба Банга, мальтійська гарячка, середземноморська гарячка, гібралтарська гарячка, гарячка Кіпру, кримська гарячка[1], ундулююча/хвилеподібна гарячка, трясуча гарячка, англ. Fist of mercy — «кулак милосердя», «пятидоларова хвороба» тощо) — інфекційне зоонозне захворювання з тенденцією до тривалого перебігу, що супроводжується гарячкою, алергізацією, ураженням системи мононуклеарних фагоцитів (СМФ), судинної, нервової, статевої й інших систем з особливо частим залученням у патологічний процес опорно-рухового апарату.

1Історія

З стародавніх часів людям була відома тривала хвороба, що супроводжувалась гарячкою, ураженням суглобів, і яка спостерігалась на островах і у країнах Середземномор'я. У 1859 році Дж. Марстон, англійський військовий хірург, описав особливий вид ундулюючої гарячки, яка нерідко виникала серед англійських вояків, що служили на Мальті. Дослідивши органи загиблих від черевного тифу і тих, що померли від цієї гарячки, він звернув увагу на морфологічні розходження, що виникають при даних захворюваннях. Це дозволило Марстону висловити думку про існування самостійної хвороби, що спочатку отримала назву «середземноморська шлункова ремітивна гарячка», а пізніше — «мальтійська гарячка»[2]. Під час Кримської війни англійські військові медики, скоріше за все, спостерігали в англійських військах під назвою «кримська гарячка» саме бруцельоз. Вперше збудника бруцельозу виділив з трупів померлих англійських вояків на Мальті у 1886 році англійський лікар Девід Брюс, якому він дав назву Micrococcus melitensis[3]. Однак знадобилося ще 20 років, щоб уточнити джерело інфекції, спосіб і чинники передавання цього збудника. Були опубліковані дані комісії, що працювала під безпосереднім керівництвом Д. Брюса в 1904–1907 рр. і виявила поголовну зараженість мікрококом кіз на о. Мальта та інфікованість усіх продуктів, що отримували від цих тварин (молоко свіже і кисле, бринза, сир). Було помічено, що коли кіз ввечері приганяли з пасовиськ, то їх одразу доїли перед дверима домів на вулиці, й люди пили найсвіжіше молоко. Заборона вживати продукти з козячого молока без попередньої термічної обробки призвела до різкого зниження захворюваності на бруцельоз на Мальті. У 1895 році в

Копенгагені датський ветеринар і бактеріолог Б. Банг виділив з навколоплідної рідини корів, в яких виникли викидні, ще одного збудника, якого він назвав Bacillus abortus. Банг довів зв'язок інфікованості цим збудником з абортами у корів, а також контагіозність інфікованого матеріалу[4]. Тривалий час ці два збудники займали самостійні місця в номенклатурі мікроорганізмів, а B. abortus не пов'язували з патологією людини. Однак у 1918 р. були опубліковані праці американського мікробіолога Е. Еванс, в яких указу-

валося на подібність Micrococcus melitensis і Bacillus abortus. Це дозволило дослідниці зробити висновок, що B. abortus, як і мікрокок, може спричинювати патологію не лише у тварин (великої рогатої худоби), але й у людини. Дане припущення переконливо довів у 1924 р. Ч. Кіфер, який виділив B. abortus з крові хворої людини[5]. У 1914 р. Я. Траум виявив збудника аборту свиней — Васt. abortus suis[6]. Пізніше була доведена патогенність і цього збудника для людини. Таким чином, були отримані дані, що дозволили в 1928 році об'єднати всіх трьох збудників у єдиний рід — Brucella (на честь Д. Брюса), виділивши 3 патогенних для людини окремих видів — Br.melitensis, Br. abortus, Br. suis. Подальші дослідження показали, що ці відомості про бруцели далеко не повні: в 1953 р. була виділена Br. ovis — від овець[7], у 1957 р. — Br. neotomae — від представника гризунів підродини Неотомові Neotoma lepida, яких в США тради-

ційно називають пустельними деревними щурами[8],

у 1966 р. — Br. canis — від собак-гончаків, зокрема, біглів[9], у 1994 р. — Br. cetі[10] й у 1997 році Br. pinnipedialis — від морських ссавців[11]. Нещодавна були виявлені ще 2 бруцели: Br. microti у звичайної полівки Microtus arvalis (2008 р.)[12] і Br. inopinata у

людини (2010 р.)[13]

2 Актуальність

Це один з найпоширених зоонозів у світі — лише 17 країн (зокрема Канада, Ірландія) сповістили ВООЗ про те, що на їх території бруцельоз відсутній. Близько 500 тисяч випадків бруцельозу у людей щорічно реєструється в світі. Проблема бруцельозу протягом багатьох років залишається актуальною для сільського господарства й охорони здоров'я. Висока чутливість до бруцельозу майже всіх сільськогосподарських тварин, легкість інфікування утруднюють серед них контроль за цією інфекцією. Соціальноекономічна значимість проблеми бруцельозу визна-