15. Спадкове право у Руській державі.

«Руська правда» знала успадкування як за законом, так і за заповітом.

За законом родове майно могли успадкувати лиши сини. Батьківський двір без розподілу переходив до молодшого сина. Дочки спадкоємцями не вважалися, оскільки могли виносити майно за межі роду.

В разі відсутності у спадкодавця синів його майно переходило до братів. Вони були зобов’язані забезпечити посагом дочок померлого, коли ті вступали у шлюб. Згодом «Розширена правда» передбачила, що майно померлого смерда, у якого не було синів, могло переходити у власність князя, а дочки від батьківського спадку отримували невеличку частку на прожиття. Проте, нез’ясованим залишається питання про місце проживання дочок після того, як батьківське майно опинялося у князя.

Своєю чергою, майно бояр і дружинників, які не мали синів дозволялося успадкувати дочкам. Усе це є свідченням появи правових привілеїв для представників аристократичної верхівки.

До досягнення повноліття спадкоємців спадком розпоряджалася їхня мати. У цьому разі вона мала виняткове право проживання у будинку свого чоловіка. При цьому не мало значення, чи хочуть цього діти. Вдова отримувала частку майна від чоловічого спадку, а також своє материнське майно, якими вона розпоряджалася на свій розсуд. Однак заповідати вона могла лише своїм дітям. У разі смерті матері – вдови без заповіту її частка майна діставалася тому з дітей, хто за нею доглядав. У разі поганого ставлення синів до матері вона мала право свою частку майна заповісти доньці.

Якщо вдова одружувалася вдруге, то з найближчих родичів призначався опікун, який користувався прибутками з майна підопічного. Опікуном могла бути і стороння людина, якщо про це прямо вказувалося в заповіті. З досягненням повноліття спадкоємцями опікун мав повернути належне їм майно. Батьківський двір передавався наймолодшому із синів також тільки після досягнення ним дієздатного віку. Якщо з вини опікуна щось пропадало, то він повинен був відшкодувати збитки.

За нормами руського права до спадкоємців переходили і боргові зобов’язання спадкодавця. Щоправда, достеменно невідомий механізм повернення боргу в разі наявності кількох претендентів – чи борг перекладався на того, хто успадкував більшу частку майна, чи розподілявся пропорційно до їхніх часток.

Із прийняттям християнства з’явився ще один спадкоємець за законом. Зі статей «Руської правди» дізнаємося про обов’язковість передачі частини спадку на користь церкви.

16. Правове регулювання шлюбно-сімейних відносин на Русі.

Формування норм шлюбно-сімейних відносин на Русі відбувалося внаслідок поєднання місцевих правових звичаїв і привнесених від кінця Х ст. християнських. На відміну від візантійських церковних норм, якими за певні правопорушення передбачалися смертна кара чи покалічення, руська система покарань була набагато ліберальнішою.

Нею передбачалися епітимійні санкції (покаяння), а також грошові штрафи на користь єпископа.

Шлюб, як і розлучення, монопольно здійснювалися церквою. «Без вінчання одруження є незаконним і неблагословенним» - свідчили церковні настанови. Шлюбний вік для нареченого складав із 15 років, а для нареченої – з 13 років. Цих норм часто не дотримувалися. Шлюби між 10-ріними були звичним явищем. Більше двох разів одружуватися не дозволялося. Священикам заборонялося благословляти такий союз, адже з порушення цієї норми їм загрожувало відлучення від церковного сану.

Приводом для розлучення були в переважній більшості провини жінки. Хоча інколи вона також могла бути ініціатором розлучення. Це могло статися, коли чоловік мав великі борги, будучи неплатоспроможним, або зловживав спиртними напоями.

Розірванню шлюбного союзу і створенню нової сім’ї церква чинила всілякі перешкоди. Своїй першій дружині чоловік мав виплатити велику матеріальну компенсацію, а також повинен був сплатити штраф на користь церковної влади. Його розмір залежав від соціального статусу чоловіка. Що вище становище в суспільстві посідало подружжя, то вищий штраф сплачувався.

Церковними канонами на Русі заборонялося двоєженство, одруження кровних родичів, а також шлюби християн з представниками нехристиянських віросповідань. Такими способами церква зміцнювала сім’ю, сприяла утвердженню одношлюбності й подружньої вірності.