41. Формування національних галузей права в незалежній Українській державі: сімейне право.

Сімейний кодекс України прийнятий у 2002 році. Набув чинності з 1 січня 2004 року.

У розділі «Загальні положення» вперше законодавчо визначено ознаки сім’ї: спільне проживання осіб, пов’язаних спільним побутом, які мають взаємні права та обов’язки. Оскільки сім’я може виникнути не лише на підставі укладання шлюбу, а й в інших випадках, цивільний шлюб визнано сім’єю.

Визначено договірне регулювання сімейних відносин. Окрім шлюбного договору, який принципово відрізняється від шлюбного контракту, до сімейних договорів майнового характеру віднесено:

• договір дружини та чоловіка про те, з ким із них після розірвання шлюбу проживатимуть діти, яку участь у забезпеченні їхнього життя братиме той, хто проживатиме окремо;

• договір дружини і чоловіка про надання утримання;

• договір дружини і чоловіка про припинення права на аліменти з набуттям права власності на нерухомість;

• договір матері і батька дитини про сплату аліментів на дитину;

• договір матері і батька дитини про припинення права дитини на аліменти з набуттям права власності на нерухомість;

• договір про поділ нерухомого майна;

• договори, які можуть бути укладені жінкою і чоловіком, котрі проживають однією сім’єю без укладання шлюбу.

Шлюбний договір може бути укладений не тільки нареченими, а й подружжям. У ньому можуть установлюватися загальний строк його дії та строки тривалості окремих прав та обов’язків. Уперше передбачено можливість чинності договору або окремих його частин і після розірвання шлюбу. Допускається можливість зміни умов договору, детально регламентовано способи припинення його дії.

Кодекс уперше наділив цивільно-процесуальною дієздатністю особу, якій виповнилося 14 років. Він також запропонував новий спосіб захисту сімейних права і інтересів – стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.

Сімейний кодекс запровадив нову правову категорію «надання права на шлюб» особі, яка не досягла шлюбного віку. Надання такого права є виключного компетенцією суду.

Уперше чоловікові та жінці надано право подавати заяву про реєстрацію шлюбу до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану на території України незалежно від місця їх проживання і місця проживання їхніх батьків.

Кодекс відновив інститут заручин. Ним передбачено відшкодування збитків у разі відмови однієї зі сторін від шлюбу, якщо інша сторона зазнала їх, готуючись до весілля.

На відміну від попередніх норм шлюбно-сімейного права, до особистої приватної власності віднесено премії та нагороди, одержані за особисті заслуги, кошти, одержані як відшкодування за втрату речі, яка належала одному із подружжів, компенсацію моральної шкоди, страхові суми, коштовності.

Кодекс установив чіткий і прозорий критерій для задоволення вимоги про збільшення частки у спільному майні тому з подружжя, з ким проживає дитина або непрацездатні повнолітні син і дочка.

Утримання одному з подружжя може надаватися не тільки в грошовій формі, а і в натуральній.

Шлюб вважається розірваним від моменту набрання чинності рішення суду, а не від моменту реєстрації цього рішення в РАЦС.

Сімейний кодекс передбачив можливість поновлення розірваного шлюбу. Поновлення шлюбу засвідчується видачею нового свідоцтва про шлюб.

Змінено підстави для встановлення батьківства судом. Суд братиме до уваги будь-які докази, які дають змогу визначити походження дитини, зокрема й висновок генетичної експертизи.

Сімейний кодекс встановив обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку, крім випадків коли дитина має серйозні вади психічного чи фізичного розвитку. Дитині може присвоюватися подвійне прізвище, утворене з’єднанням прізвищ батьків. Уперше на законодавчому рівні батькам надано право присвоювати дитині кілька імен.

Додатковою підставою для позбавлення батьківських прав стало засудженням батьків або одного з них за вчинення умисного злочину щодо дитини.

На законодавчому рівні врегульовано питання права власності на аліменти, одержані на дитину. Неповнолітній дитині надано право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. Визначено, що в разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти стають власністю дитини.