24. Судебник Казимира іv Ягеллончика 1468 р. Як перша спроба кодифікації у Великому князівстві Литовському.

У другій половині ХV ст. з’явилися збірники законів, що їх інколи називали кодексами. Першою спробою кодифікації литовського руського права став Судебник Казимира ІV Яггелончика, затвердженого 1468 року у Вільнюсі.

В основу Судебника, що складався з 25 артикулів, було покладено місцеве звичаєве право та судову практику з кримінальних справ. У ньому знайшли відображення ряд норм, очевидно запозичених із «Руської правди».

В Судебнику простежується ідея рівності усіх верств населення перед законом. Розрізняється велика і мала крадіжка, йдеться про індивідуальну відповідальність за вчинений злочин. За судебником, суб’єктами злочину були не тільки вільні люди, а й залежні отчичі (холопи).

25. Види злочинів і система покарань у Великому князівстві Литовському.

Види злочинів. «Кривда», «виступ» або «гріх» - ці поняття знайшли широке застосування в русько-литовському праві для визначення поняття злочину.

Литовські статути вирізняли такі види злочинів:

• злочини проти віри. Закон заохочував перехід з іудейства чи ісламу до православ’я чи католицизму. Одначе перехід християнина у зворотному напряму передбачав спалення тих, хто намовив до прийняття іншої віри;

• злочини проти життя. Законодавець розрізняв убивство навмисне, ненавмисне і з необережності. За скоєння вбивства навмисного передбачалася смертна кара, а також відшкодування родичам за смерть близької людини. Їм сплачувалася головщина. За вбивство шляхтича вона становила 100 коп грошей. За вбивство простолюдина її розмір коливався від 3 руб. до 60 коп. Статут визначав й інші форми насильницького позбавлення людини життя, такі як убивство пана його слугою, за яке передбачалося четвертування злочинця; вбивство дітьми своїх батьків тягло за собою публічне осоромлення злочинця, якого спочатку возили по людних місцях і кліщами шматували тіло. Процедура закінчувалася втопленням у цільному мішку, до якого поміщали домашніх тварин – кота, собаку, курку, а також вужа;

• злочини проти сім’ї. До них відносили: укладання шлюбу проти волі батьків і за відсутності бажання потерпілої; двоєженство; викрадання заміжньої жінки з її волі чи без неї; укладання шлюбу між кровними родичами. За злочинами проти сім’ї, крім останнього, винні особи підлягали смертній карі. В останньому випадку шлюб розривався, діти вважалися незаконнонародженими, конфіскувалася половина майна злочинців;

• злочини проти моралі. До цієї групи відносили зґвалтування. У цій справі основним доказом для суду служив крик потерпілої. Якщо вона цього не робила або ніхто не чув – факт злочину був відсутній. В разі доведення свої правоти, потерпіла отримувала нав’язку (відшкодування за завдані побої, рани, образу честі). Покарання могло бути скасоване в разі згоди потерпілої вийти заміж за кривдника;

• злочини проти держави. Називалися «образа маєстату господарського». До них відносили такі діяння ,як перехід на бік ворога ,змова, повстання, зрада державі. За їх здійснення передбачалися смертна кара ,позбавлення шляхетської честі й конфіскація майна;

• майнові злочини:

а) крадіжка. Покарання залежало від цінності вкраденого, способу вчинення злочину, соціального становища злочинця. Якщо злочинець не міг відшкодувати завданих збитків чи повернути вкраденого, то застосовувалася смертна кара;

б) пограбування. Обкладалася лише різноманітними трафами;

в) розбійний напад. Посягання на особу з корисливою метою передбачало смертну кару. Шляхтич притягувався до відповідальності лише тоді, коли був затриманий безпосередньо на місці злочину;

г) знищення або спалення майна. Навмисний підпал житлового будинку передбачав спалення злочинця. Інші способи знищення майна, як – от: рибальство в чужих водоймах, полювання в чужих угіддях, псування греблі, таки, млина передбачали штрафи у розмірі 12 коп грошей.

• замах на життя особи та її майно визначався терміном «наїзд» або «кгвалт». Рід ними статут розумів бандитський напад однієї особи чи групи осіб. Завершеним злочином вважалося убивство, заподіяння тілесних ушкоджень або матеріальних збитків. Згідно з артикулами (статтями) Литовського статуту на організатора нападу і вбивць очікувала смертна кара. Для співучасників, що здійснили напад з метою заволодіння чужим майном, передбачалося тюремне ув’язнення строком на 1 рік і 6 тижнів.

Види покарань.

Грошові стягнення:

а) головщина – плата родичам за голову убитого. Залежала від соціального статусу потерпілого. Розмір шляхетської головщини становив 100 коп грошей.

б) нав’язка – компенсація потерпілому за образу честі, за завдані побої, рани, каліцтво. Розмір шляхетської нав’язки становив 12 руб.

в) ґвалт – спеціальні штрафні санкції в розмірі 2 руб. грошей, що сплачувалися потерпілому за насильницькі дії проти нього. Шляхетський ґвалт становив 12 руб.

г) вина – сплачувалася за особливо тяжкі злочини і надходила до державної скарбниці;

д) заклад – один із способів забезпечення виконання вироку. Він полягав в особистій домовленості сторін чи спеціальному рішенні князя про обов’язковість штрафних санкцій у разі невиконання однієї із сторін судового рішення;

е) шкода – відшкодування потерпілому за заподіяні матеріальні збитки. Встановлювалася судом індивідуально;

• фізичні та майнові покарання:

а) смертна кара;

б) болісні та членоушкодлювальні покарання;

в) тюремне ув’язнення;

г) позбавлення прав або виволання. До нього засуджувалися ті, хто не корився рішення суду. Виволанець позбавлявся всіх громадянських прав. Ця особа перебувала поза законом, її дружина вважалася вдовою, а діти – сиротами;

д) позбавлення честі. Покарання застосовувалося лише до шляхти. Позбавленими шляхетської честі вважалися не тільки засуджені до цього виду покарання, а й засуджені на смерть, але помилувані внаслідок викупу. Позбавленого честі заборонялося переховувати, вступати з ним у будь-які контакти. Йому дозволялось емігрувати за кордон або перетворитися на раба.

Поряд із загальною системою покарань у Великому князівстві Литовському поширені були й допоміжні санкції. Вони застосовувалися як додаткові або для заміни, у разі неможливості застосування основних.

З поміж них вирізнялися: вигнання за межі держави; позбавлення спадкових прав; каяття; передання в тимчасову чи довічну неволю; усунення з посади (стосувалося лише шляхетського стану).