Помилки оцінювання

У контексті  психології  педагогічного  оцінювання  не можна не усвідомлювати наявності такого безперечного явища, як індивідуальні оцінювальні стилі викладача (які залежать від виду представлення оцінки, етапу контролю та  особистісного принципу  того , хто оцінює). Як вважає В.А.Якунін, «властива педагогічній оцінці суб’єктивність психологічно виправдана й індивідуально спрямована». Крім  того , абсолютна об’єктивність педагогічної оцінки не завжди доцільна насамперед у плані забезпечення індивідуального підходу в  навчанні  і вихованні учнів (студентів).

 Справді, якщо учень відстав, але намагається надолужити відставання, об’єктивна нормативна оцінка може справити на нього психотравмувальний вплив і знизити  ефективність  його  навчання . Втакому разі краще використовувати особистісне  оцінювання .

  Тому  вважаємо за необхідне розрізняти такі поняття, як «суб’єктивність педагогічної оцінки» і «педагогічний суб’єктивізм» викладача. Під останнім будемо розуміти особистісне, упереджене ставлення до процесу контролю й  оцінювання , що може виявлятися в суб’єктивних  помилках   оцінювання . Суб’єктивність у контролі залежить від етапу контролю і виявляється ще на етапі його стандартизації (формулювання мети контролю, опису еталона, розроблення критеріїв, норм  оцінювання  тощо). Якщо контроль відбувається з метою обліку, тобто має на меті лише перевірку факту виконання роботи, суб’єктивність є мінімальною. Вона збільшується за наявності кількісних (обсяг, швидкість) і якісних (глибина, якість, правильність) критеріїв  оцінювання .

 Ще більше підстав для суб’єктивності містить наступний етап контролю — етап  оцінювання , тобто інтерпретації результатів порівняння і визначення рівня відповідності фактичного стану і стандарту, оскільки встановлюється співвідношення між певним критерієм (правильно, якісно, вчасно) і суб’єктивним оцінним поняттям («добре», «погано», «дуже добре», «задовільно» тощо).

 І, нарешті, суб’єктивність педагогічної оцінки може перетворитися на педагогічний суб’єктивізм на світоглядному рівні, якщо при  оцінюванні  викладач орієнтується на певний особистісний принцип: «чим нижче, тим  краще »; «на «5» знає тільки викладач»; «студент, який не відвідав усіх занять, не може добре відповідати»; «не можна ставити крайніх оцінок» тощо. Зрозуміло, що педагогічний суб’ єктивізм може виникнути і на рівні обліку (наприклад, викладач не зараховує роботи з першого разу), але більш природно його очікувати саме на рівні оцінювання .

 Усвідомлення викладачем цієї залежності дає можливість запобігати суб’єктивним педагогічним  помилкам  під час  оцінювання  і відрізняти факти педагогічного суб’єктивізму від свідомого використання контролю для психологічної підтримки (наприклад, якщо викладач навмисно підвищує оцінку слабкому учню, щоб заохотити його до подальшого  навчання ).

Розрізняють такі типові суб’єктивні  помилки   оцінювання  у навчанні¹: логічні  помилки , помилки великодушності, помилки зверхності, помилки контрасту, помилки центральної тенденції, помилки близькості, помилки ореолу.

 Помилка великодушності — це несвідоме завищення оцінок.

2. Помилка зверхності — це несвідоме заниження оцінок.

3. Помилки ореолу — це упереджене ставлення до певних осіб, наприклад до «відмінників» і «двієчників».

4. Помилки центральної тенденції — це прагнення уникнути крайніх оцінок (коли викладач принципово не ставить «5» і «2»). Наприклад, можна почути такі вислови з боку деяких викладачів: «На «5» знає тільки Бог, на «4» знаю я, а вам і «3» вистачить».

5. Помилки контрасту — це ситуації, коли знання, якості особистості і поведінка людини оцінюються вище чи нижче залежно від  того , вище чи нижче виражені  ті  самі характеристики  того , хто оцінює. Наприклад, менш зібраний викладач буде вище оцінювати учнів і студентів, які вирізняються високою організованістю, охайністю і ретельністю.

6. Помилки близькості — це тенденції ставити подібні за часом і місцем оцінки: наприклад, дуже важко після «2» поставити «5» і навпаки. Ця  помилка  дістає вияв у бажанні викладача, який приймає іспит, подивитися в заліковій книжці студента на попередні оцінки і врахувати їх при  оцінюванні  відповіді студента.

7. Логічна  помилка  — ця  помилка  виявляється у винесенні подібних оцінок різним психологічним властивостям і характеристикам, що здаються  тому  , хто оцінює, логічно пов’язаними: наприклад, перенесення викладачем оцінок за поведінку учня на оцінки за предмет — за однакові відповіді порушнику дисципліни і зразковому за поведінкою учням виставляють різні оцінки.

 За статистичними даними, 2/3 педагогів роблять  помилки  центральної тенденції, 1/2 із третини, що залишилася —  помилки  великодушності, 1/2 із третини, що залишилася, ставлять занижені оцінки ( помилки  зверхності).

 Усі вищевикладені випадки можна віднести до  помилок  при  оцінюванні  лише в  тому  випадку, коли вони відбуваються не навмисно, не усвідомлено: коли ми дещо завищуємо оцінку слабкому студенту свідомо, то це не помилка  великодушності, а свідома психологічна підтримка; якщо студенту ставиться п’ятірка лише  тому , що він іде на червоний диплом, це теж не можна вважати  помилкою  — це факт свідомого вияву формалізму.