23. Сутність категорій "управління" та "менеджмент".

Управління - це загальна функція складних організованих систем, спрямована на досягнення належного стану в самій системі та в навколишньому середовищі. Коли йдеться про управління, виокремлюють такі поняття:

o об'єкт управління, станом якого потрібно управляти;

o мета управління - бажаний характер поведінки об'єкта управління;

o система управління, що складається з об'єкта управління та керуючої системи. Управління необхідно для нормального існування та розвитку будь-яких систем:

біологічних; технічних; економічних та соціальних. Процеси управління в окремому біологічному організмі відбуваються за складними генетичними програмами. Цей процес ускладнюється, коли йдеться про управління людиною не тільки як біологічним, а й соціальним об'єктом. Розрізняють три типи управління людьми:

o політичне;

o соціальне;

o економічне.

Політичне управління здійснюється на рівні суспільства та проявляється у функціонуванні держави.

Соціальне управління пов'язане з поведінкою окремих організацій, соціальних груп.

Економічне управління являє собою систему заходів, спрямовану на задоволення економічних потреб.

Управління - це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і продуктивну групу. Управління як таке є стимулюючим елементом соціальних змін і прикладом значних соціальних перемін.

Економічне й соціальне управління покладено в основу управління організаціями. Особлива система управління організаціями в умовах ринку отримала назву менеджменту. Тобто менеджмент є різновидом управління. Термін "менеджмент" переважно використовують, коли йдеться про управління організаціями, метою діяльності яких є отримання прибутку.

Існує кілька тлумачень походження слова "менеджмент". На думку одних авторів, це слово походить від англійського Manage - управляти, яке, в свою чергу, запозичило свій корінь від латинського Manus - рука.

Інші вважають, що слово "менеджмент" утворено від італійського manegio/maneggiare та французького manege, що означає "арену, по якій бігають по колу коні, яких підганяється довгим хлистом шталмейстер.

Найчастіше менеджмент розглядається як сукупність функцій, орієнтованих на ефективне використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів із метою досягнення цілей організації.

Менеджмент (Management) це:

спосіб, манера спілкування з людьми;

влада та мистецтво управління;

особливого роду вмілість і адміністративні навички;

орган управління та адміністративні навички.

24. Психологічні основи управлінської діяльності.

Аналіз психологічних умов і особливостей управлінської діяльності -- важливе завдання психології управління, що передбачає підвищення її ефективності і якості.

Основи психології управління формувалися під впливом економіки, наукового управління, кібернетики, соціології, психології праці, соціальної психології, кожна з яких зробила свій внесок у формулювання її завдань, предмета, формування й розвиток методології. У процесі конституювання психології управління як самостійної галузі психологічних знань виокремлюють кілька періодів: 1. Зародження ідей психології управління в надрах філософії та соціології (VI ст. до н. є. -- середина XIX ст.). 2. Формування психологічних знань про управління в теорії управління та у сфері психології (середина XIX ст. -- початок XX ст.). 3. Зародження психології управління як самостійної науки (20--30-ті роки XX ст.). Особливості цих етапів пов?язані з генезою уявлень про предмет психології управління, які, започаткувавшись на наївному рівні, з часом набули різнобічної наукової обґрунтованості. Предмет психології управління. Розгляд процесу формулювання предмета психології управління не тільки в хронологічному, а й у хронологічно-концептуальному аспекті дає змогу дослідити його і в часі, і в межах різних наукових підходів. На різних етапах до її предмета належали такі аспекти: -- соціально-психологічні питання виробничих груп і колективів, психологічні особливості діяльності керівника, психологічні проблеми добору керівних кадрів, психолого-педагогічні особливості їх підготовки і перепідготовки; -- функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності, соціально-психологічний аналіз виробничих і управлінських колективів, психологічні проблеми взаємин у колективі; -- сукупність психічних явищ і відносин в організації (психологічні чинники ефективної діяльності керівників, психологічні особливості прийняття індивідуальних і групових рішень, психологічні проблеми лідерства тощо) та ін. Таке розуміння предмета психології управління зумовлене різними підходами до його тлумачення, а також тим, що він є явищем змінним, яке постійно перебуває під впливом конкретних наукових, історичних, соціально-економічних, соціально-психологічних процесів, пов?язаних із інтелектуалізацією праці, підвищенням професійного і освітнього рівня працівників, зростанням матеріальних і духовних потреб тощо. На початку 30-х років XX ст. психологія управління розглядала як свій предмет такі проблеми: -- добір співробітників відповідно до їх психологічних особливостей; -- вплив на психіку працівників з метою досягнення оптимальної продуктивності їх праці; -- активність людини в процесі виконання робочих завдань в організації; -- створення комфортного робочого середовища тощо. З другої половини 30-х до 50-х років XX ст. дослідження в галузі психології управління в нашій країні не розвивалися. Це було спричинено насамперед загальною ідеологічною ситуацією. Відродившись наприкінці 50-х -- на початку 60-х років XX ст., вони були зосереджені передусім на проблемах, пов?язаних з інженерною психологією. У 70-ті роки на Заході революція в управлінні зумовила розширення сфери управління як науки за межі економіки і промислових підприємств, стимулювала бурхливий розвиток психології управління. Це сприяло, хоч із певним запізненням, розвитку психології управління і на теренах колишнього СРСР. В Україні науково обґрунтований погляд на сутність і предмет цієї дисципліни викристалізувався у другій половині 80-х років XX ст. Управління стали розглядати як цілеспрямований вплив на систему з метою переходу її з одного стану в необхідний інший. Було сформульовано конкретні умови, що сприяють ефективному функціонуванню будь-якої системи управління: -- здатність переходити в різні стани, змінювати свої властивості; -- реальна можливість змінювати стан об?єкта управління; -- цілеспрямованість, тобто необхідність заздалегідь передбачати бажаний стан керованої системи; -- можливість вибору одного варіанта рішення із кількох; -- наявність реальних (матеріальних, трудових, інтелектуальних та ін.) ресурсів; -- забезпеченість інформацією про поточний стан виробничих справ в організації (зворотні зв?язки); -- систематичне оцінювання якості управління. Управління, під час якого відбувається регулювання різних відносин між спільнотами людей, почали розглядати в технічному (управління технічними системами -- машинами, виробництвом), економічному, соціальному аспектах. Кожен із них передбачає участь людини в процесі управління. Особистісний чинник -- важливий психологічний компонент, що наділяє індивідуальними особливостями будь-яку діяльність. Якісно нові процеси в управлінні зумовили зміни нормативних вимог до керівників, їх технічної компетентності, здатності орієнтуватися в інформаційних потоках, уміння використовувати засоби ділового спілкування, створювати працездатні колективи з людей, які дотримуються різних принципів і цінностей. Керівник як особистість повинен впливати на ефективність використання природних і суспільних ресурсів, здійснювати перспективне і поточне планування, підвищувати культуру праці, регулювати взаємини в колективі тощо. Підвищення уваги до психології управління, попиту на її наукову та прикладну продукцію зумовили динамічний розвиток цієї галузі знання, різноманітні спроби розглядати її як феномен під різними кутами зору і в різних площинах, що спричинилося до формування наукових підходів, шкіл. Інженерно-психологічний підхід. Його представники розглядали психологію управління у межах предмета інженерної психології, розширеного за рахунок соціотехнічних систем, стверджували відсутність принципових відмінностей між діяльністю оператора і керівника, а отже ігнорували якісну своєрідність особистості та групи людей як об?єктів управління. До предмета психології управління вони зараховували психологічні особливості процесів перероблення й генерування інформації, структури та елементів управлінської діяльності, організації управлінської праці. Соціально-психологічний підхід. Предметом психології управління вважають соціально-психологічні особливості діяльності керівника, який взаємодіє із соціальним оточенням, пошук стійких рис керівників, що виявляються у способах взаємодії з підлеглими і визначають ефективність керівництва. Зосереджуючись на проблемах психологічної своєрідності особистості та групи в системі управління, вчені звертають мало уваги на загальні закономірності управлінської діяльності. Суб?єкт-об?єктний підхід. На думку його прихильників, розвиток психології управління пов?язаний з тлумаченням її предмета як індивідуальної та спільної управлінської діяльності керівників. У межах цього підходу стверджують, що психологія управління має зосереджуватися: а) на вивченні психіки людини, психологічних характеристик управлінської діяльності керівника, аналізі якостей, необхідних для його успішної діяльності; б) на дослідженні психологічних закономірностей становлення, функціонування та розвитку системи “людина (група) -- людина (група)”, у яких основними є управлінські зв?язки та управлінські відносини.

Управлінські відносини -- відносини між суб?єктом і об?єктом управління, між керівником та підлеглими.

Отже, психологія управління, згідно з суб?єкт-об?єктним підходом, покликана досліджувати психологічні особливості суб?єкта управління -- керівника (прийоми та методи здійснення управлінської діяльності, характеристики його особистості тощо) та об?єкта управління (персоналу організацій), які мають бути враховані в процесі реалізації управлінських відносин. Організаційно-психологічний підхід. Його прибічники вважають, що сфера наукової компетенції психології управління розширюється завдяки дослідженню не лише психологічних основ управління персоналом, а й психологічних основ управління організацією у науковому та практичному напрямах. Різноманітні спроби наукових підходів дослідити феномен психології управління дають змогу сформулювати предмет цієї галузі знання.

Предмет психології управління -- психологічні закономірності управлінської діяльності, сукупність психічних явищ і відносин в організації.

Розуміння предмета психології управління ґрунтується на визнанні становлення і розвитку в процесі соціального управління нової психологічної реальності -- управлінської діяльності, яка поєднує в собі соціальне і психічне, їхню взаємодію та взаємозв?язок. Об?єкт психології управління. Залежно від розуміння предмета психології управління виокремлюють основні об?єкти її вивчення, тобто носії явищ психології управління. Саме цим зумовлена особливість психології управління як наукового феномену. До конкретних об?єктів цієї дисципліни належать: психологія особистості в управлінні, феномен організації в управлінні, управлінська діяльність, управлінські відносини, взаємодія в системах “керівник -- підлеглий”, “керівник -- інші керівники”, “керівник -- організація” тощо.

Об?єкт психології управління -- організована (індивідуальна і спільна) діяльність об?єднаних спільними інтересами і цілями, симпатіями і цінностями людей, підпорядкованих правилам і нормам організації.