VI. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Психологія менеджменту як самостійна наука.

На грунті загальної психології, в процесі становлення та зрілості її шкіл і течій, гібридизуючи із соціологією, політологією, педагогікою та на замовлення потреб менеджменту, народилась галузь психологія управління, що найбільш стисло характеризується як галузь психології, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність.

Загалом у розвитку основних принципів психології управління можна виділити три етапи.

1. З кінця минулого століття до 1935 р. основним фактором виступає матеріальне стимулювання, водночас серйозна увага приділяється системам організації, безпеки праці, навчання кадрів.

2. З 1935 р. починає втілюватися доктрина "людських відносин", що висуває на перше місце моральне стимулювання і роль неформальних лідерів.

3. Проблеми боротьби зі стресами, консультативної діяльності, добору і розстановки кадрів та інші, розробка яких починалася на другому етапі, досягли найвищої актуальності на третьому етапі (з 1960 р.), коли основним фактором ефективності виробництва стали вважати самореалізацію працівника.

Отже, розвиток психології управління свідчить про незаперечну істинність простої прагматичної ідеї: погано ставитись до людини невигідно.

Проте управлінська думка розвивається. Що ж було найбільш характерне для неї в теоретичному й практичному плані в 90-ті роки?

Аналіз наукових прань дає змогу виявити дві тенденції. По-перше, це інтернаціоналізація менеджменту, колективне осмислення нових реальностей, народжуваних зростанням конкуренції та взаємозалежності у світовій економіці, розвитком транснаціональних корпорацій, створенням міжнародних систем інформації. По-друге, простежується дедалі більше звернення до здорового глузду, простих істин, добре засвоюваних рецептів, що варті використання тими, хто несе нелегкий тягар управління.

Розглядаючи психологію управління як певну систему знань, учені приділяють спеціальну увагу особі та діяльності керівника. Так, систематизація Є. Є. Вендрова і Л. І. Уманського включає три підсистеми психологи управління: соціально-психологічні питання управління виробничими групами та колективами (підсистема "людина-колектив"), психологію діяльності керівника, зокрема добору та підготовки кадрів (підсистема "людина-людина"), інженерну психологію управління (підсистема "людина-техніка"). В. Д. Рубахін та О. В. Філіппов пропонують дещо більше зрізів психології управління: функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності, інженерно-психологічний аналіз побудови СЛМ, соціально-психологічний аналіз виробничих та управлінських колективів, стосунки між керівниками й підлеглими, психологія керівника, добір, розташування та спеціальна підготовка управлінських кадрів.

2. Розвиток психології менеджменту в сучасній Україні.

Нова соціально-економічна парадигма в суверенній незалежній Україні зумовила розвиток і вивчення психології управління. Процес демократизації пострадянських суспільств, українського в тому числі, трансформація їх соціально-економічних систем потребували відповідної готовності людського чинника. Будь-які зміни в реальному житті, ефективність чи недієздатність реформ в усіх сферах буття суспільства мали передумовою або наслідком принципово нові психологічні мотивації. Все це актуалізувало прикладну роль психологічних дисциплін, психології управління зокрема, значно пожвавило теоретичні дослідження у цій сфері. Вітчизняні спеціалісти із психології управління почали по-новому розглядати як традиційні для своїх досліджень проблеми (психологічні особливості функціонального змісту управлінської діяльності, стилі керівництва, специфіка взаємодії людей в організованих групах, ділові конфлікти тощо), так і ті, що донедавна змушені були обходити стороною, а в нових історичних умовах вони виявилися особливо перспективними. До них передусім належать: — етнопсихологічні особливості управління, вплив національних стилів спілкування на ефективність ділової взаємодії, мотиваційна сфера особистості керівника, мотивація посадового росту, психологічна реакція системи управління на непередбачені ситуації, психологічні особливості діяльності керівника в умовах динамічних нововведень, психологічні чинники виявлення керівників-професіоналів, психологічні механізми та рушійні сили розвитку особистості керівника, психологічні особливості створення іміджу керівника та організації, психолого-акмеологічне консультування кадрів управління; — ефективне забезпечення керівників необхідною інформацією на основі використання комп´ютерної мережі; — проблеми стратегічного мислення і бачення керівниками майбутнього; — психологічні особливості командної роботи та вільного обміну інформацією; — проблеми організаційної культури (набір базових цінностей, традицій, норм поведінки та ін., які поділяють усі працівники організації); — розвиток професійної кар´єри керівників (зокрема жінок) тощо. Оскільки цей період пов´язаний з перебудовою та зміною парадигми соціально-економічного розвитку України, його характеризує якісно новий підхід до розуміння сутності психології управління. Найактуальніші проблеми, які знайшли відображення у відповідних публікаціях вітчизняних вчених, стосуються теоретико-методологічних розробок психології управління; аналізу соціального управління в перехідний період та реформування системи управління в Україні; розуміння управління як професійної діяльності; обґрунтування управління та його психологічних особливостей у різних сферах (державному управлінні, бізнесі, освіті тощо); дослідження управління з позицій системного підходу, з позицій управління організаціями; дослідження соціально-психологічних особливостей діяльності колективних суб´єктів управління; дослідження психологічних основ кадрового менеджменту — управління людськими ресурсами та ін. На цей період припадає створення в Україні центрів з підготовки професійних менеджерів: Міжнародного інституту менеджменту, Міжрегіональної академії управління персоналом, факультету менеджменту та маркетингу Національного технічного університету України та ін. Створення цих та інших центрів і закладів сприяло переходу до нової парадигми розуміння сутності управлінської діяльності й підготовки професійних фахівців у цій галузі. Важливою особливістю розвитку сучасної психології управління є поширення міжнародних контактів, що сприяє виходу її в міжнародний соціально-психологічний простір, осмисленню багатьох сучасних міжнародних тенденцій, пропаганді досягнень української психології управління. Хоча загалом українська психологія управління вчасно реагує на зміни в підходах до розуміння управління та його психологічних складових, однак розробка цих проблем потребує інтенсифікації щодо організації і проведення власних досліджень, детального вивчення зарубіжного досвіду.

3. Менеджмент як професійна діяльність. Базові функції менеджера освіти.

Менеджеры формируют руководящий состав фирмы (предприятия), банков и наделены исполнительской властью. Менеджер — человек, организующий конкретную работу, руководствуясь современными методами управления. Менеджеры работают во всех звеньях управления. Они формируют социальный слой, категорию людей, ведущих работу по управлению. Переход власти от собственника к управленцам — это особая система управления компаниями (фирмами). Можно выделить специфические особенности управленческого труда:

1) умственный труд работников аппарата управления, состоящий из трех видов деятельности: организационно-административной и воспитательной (прием и передача информации, доведение решений до исполнителей, контроль исполнения); аналитической и конструктивной (восприятие информации и подготовка соответствующих решений); информационно-технической (документационные, учебные, вычислительные и формально-логические операции);

2) участие в создании материальных благ не прямо, а опосредованно (косвенно, через труд других лиц);

3) предмет труда — информация;

4) средства труда—организационная и вычислительная техника;

5) результат труда — управленческие решения.

Процесс управления предполагает наличие управляемого объекта и субъекта (управляющего органа). Это значит, что любая организация представляет собой единство двух подсистем управления: управляемой и управляющей. В обоих случаях отношения между управляемой и управляющей подсистемами — это взаимоотношения людей. Таким образом, под объектом управления следует понимать отдельную структуру организации либо организацию в целом, на которую направлено управляющее действие. Субъект управления — орган либо лицо, осуществляющее управляющее действие. В связи с этим одна и та же структура организации может быть и объектом и субъектом управления.

Существует следующая типология менеджеров по вертикальным и горизонтальным различиям.