§ 10. Місцеві податки і збори

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Особливим чином Податковий кодекс України визначає платників податку в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності декількох осіб. Відповідно до норм ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на

291

майно. Так, у разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності декількох осіб: а) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності декількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості. Зміст поняття «об’єкти житлової нерухомості» визначається у підп. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого ними є будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Будівлі - це земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджу вальних або сполучених (несуче-ого- роджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності (підп. 14.1.15 ст. 14 Кодексу).

Ставки податку встановлюються в таких розмірах за один квадратний метр житлової площі об’єкта житлової нерухомості:

• для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

• для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках. Платником цього збору можуть 292

бути як юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), так і фізичні особи - підприємці. Перелік осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, установлюється рішенням сільської, селищної або міської ради.

Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.

Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 кв. метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 % мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. На розмір ставки збору впливають різні чинники: місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площа спеціально відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність. Сільські, селищні та міські ради, враховуючи зазначені чинники, встановлюють ставки збору в межах, визначених Податковим кодексом України.

Платники збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності визначаються підп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України. Платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

У ст. 267 Податкового кодексу України не надано визначення таких елементів правового механізму збору, як об’єкт та база. Виходячи із загальної дефініції об’єкта оподаткування, наведеного у ст. 22 Податкового кодексу України, досить важко визначити об’єкт оподаткування

цим збором. Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку. Об’єктом оподаткування збором за провадження деяких видів підприємницької діяльності є види підприємницької діяльності, що підлягав ють патентуванню.

Ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності визначено у п. 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України. Справляння цього збору характеризується відсутністю єдиної базової ставки, оскільки ставки диференціюються залежно від місцезнаходження пунктів продажу товарів (їх асортименту) або надання платних послуг (їх видів) та асортименту товарів та видів платних послуг. Для ставок цього збору характерна їх прив’язка до мінімальної заробітної плати. Відповідно до ст. З Закону України «Про оплату праці» мінімальною заробітною платою є законодавчо встановлений розмір оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Згідно з п. 8 ст. 40 Бюджетного кодексу України її розмір щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Особливістю правового регулювання туристичного збору є відсутність законодавчого визначення об єкта оподаткування цим збором та одночасне закріплення бази справляння збору (п. 268.4 ст. 268 Податкового кодексу України). База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується при визначенні розміру податкового зобов’язання. Базою справляння туристичного збору є вартість усього періоду проживання (ночівлі) у готелях, кемпінгах, мотелях, гуртожитках для приїжджих та інших закладах готельного типу, санаторно-курортних закладах, квартирах і будинках, що 294

належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму. До бази оподаткування (вартості проживання) не включається податок на додану вартість, а також витрати на харчування чи побутові послуги, телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (виїзд), обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду.

Ставка як основний елемент правового механізму збору визначається як розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Для туристичного збору передбачена відносна (адвалорна) ставка, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування. Ставки туристичного збору встановлюються у такому порядку: а) граничний розмір ставки збору визначається в п. 268.3 ст. 268 Податкового кодексу України - від 0,5 до 1 % до бази його справляння; б) конкретний розмір ставки туристичного збору встановлюється відповідним рішенням сільської, селищної та міської ради. ^{I II III IV V VI VII VIII IX X}

Розділ 12

Правове регулювання державного боргу

ямяяшшшяшшш § 1. Державний борг: поняття та види

Об’єктом правовідносин з питань погашення державного боргу є грошові ресурси, що переходять державі у формі державних позик та складають державний борг. Використання державою механізму державного боргу забезпечує регулювання процесів у економіці, впливає на весь процес відтворення. Однозначно оцінити вплив державного боргу на створення, розподіл і рух сукупного суспільного продукту в цілому або його складових важко, оскільки ці процеси є досить суперечливими. З одного боку, дещо послаблюється напруга при виконанні або плануванні бюджету, зменшується його дефіцит за рахунок залучення тимчасово вільних грошових коштів шляхом розміщення державних цінних паперів, забезпечується безперервність фінансування державних завдань, реалізація своїх функцій. З другого боку, грошові кошти, надані державі в борг, можуть знецінитись за рахунок більшого відсотка інфляції, ніж відсоток, гарантований за державними цінними паперами, і кредитори втратять реальні гроші¹, що може зробити вказаний механізм не дієвим.

Склалися декілька напрямків розгляду впливу державного боргу²:

а) вплив «ізольованою» обсягу державної заборгованості;

б) вплив державного боргу на бюджетні показники і нормативи;

в) вплив державної заборгованості на альтернативні можливості фінансування державних витрат (кредитного і податкового).

Природно, кожен аспект аналізування державного боргу визначається умовами, цілями, критеріями використання державних позик, завдань, що стоять перед державою при залученні грошових коштів. Так, у ст. 2 Бюджетного кодексу України закріплено поняття Державного (місцевого) ^{I II}

боргу, під яким розуміється загальна сума боргових зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення. Тобто, аналізуючи зміст державного боргу, необхідно мати на увазі, що йдеться, по- перше, про певні суми грошових зобов’язань держави на певну визначену дату; по-друге, всі непогашені боргові зобов’язання держави включають як основну суму боргу, так і нараховані відсотки по них; по-третє, державний борг включає зобов’язання держави відносно юридичних та фізичних осіб (внутрішній державний борг) та до іноземних держав, іноземних юридичних осіб (зовнішній державний борг)¹.

Основними складовими державної заборгованості є заборгованість бюджетів. Однак необхідно враховувати й інші борги, відповідальність за погашення яких теж лягає на державу (заборгованість, що виникає при здійсненні державою підприємницької діяльності, заборгованість державних підприємств). У багатьох країнах існують складні критерії визначення державного боргу. Так, до середини 90-х рр. XX ст. до складу державного боргу Німеччини входила заборгованість федерації з п’ятьма спеціальними фондами (ERP-фондом, фондом «Німецька єдність» і т. д.) та заборгованостями земель і громад. У той же час заборгованість Німецьких федеральних залізниць та заборгованість Німецької федеральної пошти не входили в державний борг, хоча і відбивалися на рахунках Німецького федерального банку. В Австрії, навпаки, заборгованість державних підприємств (в тому числі залізниць і пошти) включалася в федеральну заборгованість^{I II}.

Державний борг, являючи собою заборгованість держави в процесі формування і використання додаткових грошових ресурсів держави за рахунок тимчасово вільних грошових коштів юридичних і фізичних осіб, іноземних держав, іноземних юридичних осіб, відрізняється низкою ознак, серед яких такі.

1. Характер та особливості правового статусу кредиторів:

а) юридичні та фізичні особи - власники державних цінних паперів;

б) іноземні держави, іноземні юридичні особи.

2. Позичальник - держава, в особі Уряду України.

3. Гарантується всім майном, що є у загальнодержавній власності.

4. Право емісії закріпляється за:

а)урядом;

б) органами місцевого самоврядування (Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами).

5. Сфера розміщення боргових зобов’язань:

а) тільки на внутрішньому ринку;

б) тільки на зовнішньому ринку;

в) змішана.

6. Наявність номінальної вартості (зазначеної на борговому зобов’язанні і підтверджуючої суму, яку отримав і використовує емітент) і реальної вартості (за якою боргове зобов’язання може реалізовуватися на вільному ринку).

7. Регулювання умов погашення позик (з правом дострокового погашення або без; одноразово або частинами тощо).

8. Забезпеченість боргових зобов’язань¹.

Наявність державного боргу не обов’язково пов’язується з надзвичайними, винятковими обставинами чи подіями. В сучасних умовах більшість держав знайомі з проблемою державного боргу. І це необов’язково свідчить про фінансову неспроможність або навіть фінансові труднощі. Запровадження інституту одержання державних позик як окремого виду публічної фінансової діяльності держави зумовлюється фундаментальними перетвореннями економіки, великими державними вкладеннями в нове будівництво, розвиток регіонів тощо. Позикові кошти можуть акумулюватися державою в основному двома способами^{I II}: а) розміщенням боргових цінних державних паперів; б) одержанням кредитів (у іноземних держав, спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів, інших суб’єктів та ін.).