3. Месіанська парадигма планетарної свідомості

Месіанська парадигма склалася як розвиток цивілізаційно-плюралістичної. В її основі лежить нове осмислення долі. Власне ідея долі набуває особливого розвитку саме там, де і коли виникають імперські системи, а вони є продуктом розвитку локальних цивілізацій.

Прибічників месіанізму поєднують наступні положення:

• єдність людства у земному світі неможлива, оскільки воно являє собою поле есхатологічної боротьби Града земного та Небесного у світовій історії;

• сакрально-політична та сакрально-культурна єдність світу досягається в єдиній, богообраній імперії, яка саме через цей факт має силу, яка піднімає її над усім іншим світом.

• Світ є простір для провіденційної місії богообраного народу.

• Глобальна культура – є культура богообраного народу, вона носить універсальний характер

Імперія як найвища форма традиційної державності є необхідною умовою розгортання месіанізму. Як наддержавне утворення, що єднає декілька народів і країн під егідою універсальної ідеї релігійно-етичного характеру, імперія є найвищою, головною та найбільш ефективною формою інтеграції, доступної традиційній державності. Імперія – це держава, котра бачить себе організатором та інтегратором ойкумени, котра декларує свою цивілізаційну місію, яка єднає світ на основі імперської ідеї.

Імперська логіка перетворює експансію на дещо самоцінне, спроможне компенсувати будь-які матеріальні втрати культурно-символічними та політичними досягненнями. Виникнення природних перешкод на шляху розширення території веде не до згортання, а навпаки до подальшого нарощування активності, оскільки будь-яка перепона дискредитує вселенські амбіції держави. Але іноді символічним виходом для імперії може бути ізоляція її сакрального, містичного простору від території, що займається «варварами». У цьому випадку мури та вали не просто символізують кордони простору, що обороняється від втручання ззовні, але й відокремлюють простір, наповнений змістом від, такого, що предають забуттю.

Таким чином, в ситуації об’єктивної неможливості для імперії здійснювати безпосередню територіальну експансію її певною мірою заміщає експансія у просторі політичної символіки. Експлуатація імперського порядку після припинення розширення імперії здійснюється своє образним компенсаційним механізмом, що забезпечує можливість тривалого існування імперської системи.

Імперія існує в умовах суперечливого взаємо доповнення тенденції до фіксації себе як певного геополітичного утворення, покликаного природним потягом до стабільності, та тенденцією до універсалізації та глобалізації. Напруженість, котра породжується цими орієнтаціями, визначає основні імперські характеристики: мілітаризм, невизначеність території, двозначність кордонів, слабка інституціоналізація.

Сприйняття світового простору крізь призму месіанської парадигми, характеризується усвідомленням прірви між сакральним простором та іншим світом загибелі. На Русі імперія була не стільки інструментом експансії, скільки інструментом відмежовування православного та потенційно православного простору, механізмом підтримання всередині цього простору певної дисципліни. Слід відзначити, що до ХVІІІ століття Росія не знала месіанства як цілеспрямованої діяльності, як не знала її і Візантія. Сама Російська імперія ніби увібрала в себе всю багатоманітність, всі релігійні протиріччя світу, намагаючись перемогти їх всередині себе самої.

Ще у «Повесті временних лет»проводиться думка про єднання русі, богообраності слов’янського народу як особливої місії боротьбі із світовим злом. Це знайшло своє відображення у символіці Св. Георгія, що вбиває змія.

За думкою Н.А.Бердяєва «месіанська свідомість не є націоналістичною свідомістю, воно є глибоко протилежним націоналізму, це – універсальна свідомість». Цієї парадигми дотримувались також Леонтьєв та Ф.І.Тютчев, який вважав, що всесвітня монархія – це імперія. Вона була завжди, тільки переходила із рук у руки.»

В.С. Соловйов, автор оригінальної філософської системи Всеєдності, створив грандіозний проект морального оновлення людства на основі глобального перетворення світу. За його думкою істинно національна ідея – це органічна функція нації у всесвітньому житті людства.: «ідея нації є не те, що нація думає про себе, а те що Бог думає про націю у вічності.» Якщо в ранніх роботах він виходив з того, що долі людства визначаються трьома світовими силами – Сходом, Заходом та слов’янством, причому Росія мала дати життя та оновлення двом першим, котрі вже вичерпали себе, то далі філософ все сильніше відстоював думку про примирну місію руського народу.

Не менш характерною месіанська парадигма була і для планетарної свідомості Західного суспільства. Мрія про об’єднання людства в єдину теократичну державу була однією з головних ідей політичної теорії Т.Компанело, яку було викладено у книзі «Монархія Месії», «Питання про найліпшу державу» тощо. Вважаючи, що релігійна спільність пов’язує біль міцно, він закликав об’єднати увесь людський рід під владою папи. Взагалі, ідея створення універсальної європейської континентальної імперії займає виключне місце в історії зовнішньополітичної думки Європи як середньовіччя, так і в епоху Відродження та початку Нового часу. Її видатним теоретиком і практиком був Меркуріо Гаттінара – канцлер імператора Священної Римської Імперії Карла V. В умовах Нового часу месіанізм на Заході втрачає свою сакральну природу і характер, та розчиняється в рамках космополітично-універсаліської парадигми, що висунулася на передній план.