5. Транскультурна парадигма планетарної свідомості

До ХХ століття планетарна свідомість існувала та розвивалася у боротьбі космополітично-універсаліської, цивілізаційно-плюралістичної та месіанської парадигм, і лише у ХХ столітті вона вийшла за ці рамки. На хвилі транснаціоналізму виникла транскультурна парадигма планетарної свідомості, яка виявила, що перспектива експансії транскультурного планетарного простору ще більш небезпечна для людського суспільства, ніж традиційний космополітизм.

Суть транскультурної парадигма полягає у наступних постулатах:

• людство рухається від анархічного плюралізму до єдності у процесі стирання культурних, соціальних, політичних, етнічних та інших бар’єрів.

• Державоцентриська модель соціально-політичної організації людства невпинно руйнується, поступаючись мережним, транснаціональним формам соціально-політичної взаємодії

• Результатом загально планетарних процесів у соціокультурній сфері є формування над світом національних культур глобального транс культурного простору, що невпинно поширюється та відсуває на периферію традиційні моделі культури

Транскультуралізм запропонував людині не вибір між національною та загальнолюдською ідентичністю, а можливість мозаїчної сполуки в рамках «світової культури» власних культурних традицій з елементами культурної спадщини інших народів. В основі цієї можливості – екстраполяція ринкових механізмів та цінностей у простір культури за допомогою глобальних комунікаційних мереж. По суті, транскультуралізм відтворює ідею «невидимої руки ринку», про яку в свій час писав А.Сміт, за допомогою якої із хаосу різноспрямованих інтересів та дій індивідів виникає певний порядок.

Транскультурна парадигма виявилася досить зручною для великої кількості інтелектуалів та широких мас. Для транскультуралізму характерним є сприйняття глобального світу як простору-часу, що характеризується хаотичною поведінкою економічних систем, культур, етносів, індивідів, станом «нового світового безладдя», яке сприймається як нормальне. В цих умовах в науковій думці на перший план виходить сінергетика, в рамках якої виникає такий науковий напрямок як хаосологія, предмет якої знаходиться на межі з філософською проблематикою випадковості та необхідності. Сінергетика формулює висновок про хаос як про «складну та непередбачувану форму порядку».

Хаосологію слід розглядати в контексті формування постнауки, що виникає при переході до певного нового знання, в котрому власне наукове знання нерозривно пов’язане із знанням ненауковим та позанауковим. Основні положення можна сформулювати наступним чином:

• хаос виникає в процесі того, як з підвищенням сили коливань система досягає порога стійкості та входить в область сильних флуктуацій

• у стані неврівноваженості виникають точки біфуркації, що задають можливість різноспрямованого руху, при цьому вибір вектора вирішує тільки випадковість

• сукупність коливань та біфуркацій надає системі різних ритмів та режимів роботи таким чином, що система нібито знаходиться у всіх можливих станах одночасно.

Безперервне виникнення різних точок біфуркації (або каскаду біфуркації) створює послідовність у незворотній еволюції системи, що призводить до її переходу у стан, де «все вирішує випадок», при цьому через зміну режимів хаосу система впорядковується.

Симптому деструктивного хаосу проявляються в тих загрозах, котрі реально стоять перед соціальним універсамом – загроза ядерної катастрофи, міжнародного тероризму, торгівля зброєю та наркотиками, виникнення специфічних соціальних утворень типа «спільнот порожнечі». Під впливом такої ситуації в філософії, літературі та мистецтві спостерігається відмова від спроби систематизувати світ, котрий, як виявилось, не вміщується у будь-які теоретичні схеми.

Така ситуація орієнтує людину на життя у новому, їм створеному технічному середовищі, у віртуальній реальності, де спілкуючись лише через екран, Інтернет та ЗМІ, людина має справу лише з інформацією, а не з реальними речами. Віртуальна реальність, що створюється зовнішнім відносно до неї об’єктом, має власний простір, індивідуальний час, своєрідні закони існування, має активну комунікацію з іншими системами, в тому числі і з тою, що її породила. Так техніка із засобу дії перетворюється на субстанцію, а інформація стає середовищем існування.

Стрімкі зміни у просторі культури під впливом техніки породжують пост людську цивілізацію – складний, багатомірний, штучний простір, створений людиною, але який функціонує та розвивається незалежно від неї, за своїми власними автономними законами. Відбувається розпад уявлень про належність до власної цивілізації, а це заважає побачити та оцінити реальність існування інших цивілізацій.

На перший погляд може здаватися, що транскультуралізм є способом органічного синтезу космополітизму та цивілізаційного плюралізму, але практика його само існування показує, що насправді транскультуралізм є типом викривленої свідомості, оскільки також руйнує цивілізаційно-культурні системи, як і космополітизм.