4. Космополітична парадигма планетарної свідомості

Ядром космополітичнуно-універсаліської парадигми є наступні загальні для неї базові положення*

• затвердження початкової єдності людської історії, долі, зтирання національної ідентичності та розчинення націй в планетарному суспільстві індивідів;

• затвердження єдності планетарної соціально-політичної організації, відкидання прав нації на самостійне існування і державну незалежність;

• затвердження первинної єдиної глобальної культури та відмова від національних патріотичних традицій та національних культур.

Зміст космополітичного універсалізму полягає в ідеї лінеарного часу. Первинним посилом розгортання універсаліської думки є ідея однорідного простору. Тобто ойкуменізм – єдність всього живого в світі, що контролюється однією цивілізацією. Таке сприйняття світового простору може співіснувати як з ідеєю монополярного (Рим), так і біполярного (Афіни-Спарта, Рим-Константинопіль) світу. Потенційно існує тенденція до розчину центра ойкумени, і вона знаходить своє втілення у транс культурній парадигмі, що виникає як модифікація цивілізаційного універсалізму.

Лінеарний час є протилежним «якісному» циклічному часові, кожна фаза якого має свою власну якість, що впливає на хід подій. Сама тривалість людського життя розглядається як така, що скорочується, тобто протікає із зростаючою швидкістю від початку циклу до його закінчення. Ці якісні характеристики абсолютно ігноруються у космополітичному прогресизмі.

Сучасні прибічники космополітизму представляють його перемогу як становлення нового типу людини – Людини Інтернаціональної, що вони пов’язують із оволодінням людиною досягненнями світової цивілізації та з відкритістю держав. Людина Інтернаціональна – це людина світу, яка усвідомлює свої власні, економічні, гуманітарні, комунікаційні потреби і розглядає засоби їх задоволення на загально планетарному рівні. Одночасно вони визнають, що головним мінусом Людини Інтернаціональної є її непатріотизм та егоїзм, що від неї апріорі походить загроза власній країні.

Космополітичний універсалізм являє собою втілення тенденцій до єдино образності як людей, так і речей. Представники філософської школи кініків стали одинми з перших виразників універсалізму. Космополітизм був невід’ємною частиною природно-соціального вчення кініків. Діоген Синопський першим в історії назвав себе космополітом Будучи продуктом кінського негативізму, космополітизм означав не затвердження вселенського громадянства, а відмову від усіх існуючих форм державності. Космополітизм у розумінні кініка – це набута внутрішньо вільним кінським мудрецем можливість жити всюди, нехтуючи державними, становими, расовими, географічними кордонами, умовностями, звичаями. Кінські мандрівники всюди особливо підкреслювали свою незалежність та безрідність.

Космополітична парадигма планетарної свідомості, розроблена кініками, отримала свій розвиток у стоїків. Правда, ще до них Демокрит стверджував, що «мудрій людині Земля відкрита, бо для доброї душі вітчизна – увесь світ». Із космополітичних поглядів стоїків на природу людини витікали їх соціальні погляди, пронизані ідеями кініків – братерність, співучасть в житті інших людей. Ідеал стоїків являв собою зародок сучасної ідеї глобального тоталітаризму. Імперія Олександра Македонського була першою спробою розбудови єдиної космополітичної держави в масштабах ойкумени античного світу.

В новий час розвиток універсаліської парадигми пов'язаний із діяльністю масонів. Головним догматом Афганської спільноти ілюмінаті – Романії були відміна приватної власності, ліквідація релігії, відміна держави, віра в те, що просвітлення йде від Вищої Істоти, яка обирає клас досконалих людей для організації та управління світом. Масонські ідеї можна вважати мондіаліськими за своїм характером, оскільки вони передбачали встановлення світової влади. Мондіалізм тут розглядається як ідеологія космополітичного універсалізму.

Космополітично-універсаліська парадигма знайшла сучасний ідеологічний вираз у «новому гуманізмі» - соціальній доктрині Римського клубу. Її можна визначити як «ідеологію соціального глобалізму, що являє собою систему ідей та концепцій, які сприяють розробці особливого шляху трансформації людського суспільства у суспільство гуманне на основі перегляду існуючих ціннісних орієнтирів, що виступають головним засобом перетворення, оминаючи соціальну революцію».

Одним із запобіжних заходів соціальної справедливості ідеології «нового гуманізму» вважалася відмова від національного суверенітету. Вважалося, що «планетарна єдність глобальних технологій» буде стимулювати паралельний розвиток політичної, економічної та культурної єдності людства. Для того, щоб адаптуватися до цих змін, спрямувати їх на користь людства, йому необхідне глобальне мислення у всіх сферах. Ідеологи «нового гуманізму» як сучасного космополітизму висунули концепцію глобальної солідарності, спільної долі людства. Суть проголошеної ними революції «світової солідарності» полягає в трансформації свідомості, переорієнтації людей на гуманістичні цінності, в результаті чого має з’явитися певний новий «глобальний етос», заснований на відповідальності та солідарності.. А також має виникнути «новий стандарт гуманізму» як норма поведінки людства і характерна риса державної політики. В результаті буде створено новий світовий порядок та побудоване нове світове суспільство.

Будучи прибічниками ідеї конвергенції, «нові гуманісти» вважали, що майбутня універсальна цивілізація має буде поєднати риси різних політичних, економічних та релігійних систем. Вони вважали, що світ спочатку треба підготувати до де суверенізації, я к до першого кроку на шляху створення нового світового порядку. Насправді ж, космополітичний універсалізм, що реалізується у механізмах впливу Заходу на весь інший світ, сприяє руйнації цивілізаційних регуляторів, що вироблялися протягом століть. Не дивно, що спроби духовної, культурної та політичної уніфікації людства викликали рішучий супротив народів.