- •Сутність планетарної свідомості, етнічна та глобальна свідомість
- •Цивілізаційно-плюралістична парадигма планетарної свідомості
- •Месіанська парадигма планетарної свідомості
- •Космополітична парадигма планетарної свідомості
- •Транскультурна парадигма планетарної свідомості
- •Цивілізаційно-симфонічна парадигма планетарної свідомості
- •Цивілізаційно-плюралістична парадигма планетарної свідомості
- •Цивілізаційно-симфонічна парадигма планетарної свідомості
Цивілізаційно-симфонічна парадигма планетарної свідомості
Гармонія – це універсальний закон мироздання, закон єдиного цілого, що передбачає не тільки наявність цілого, але й його роздільність на протилежності на фоні цілісності, що їх поєднує. Гармонія – це згода, созвучність, лад, де кожна частина проявляє можливість вільного розвитку. Вона характеризує не тільки стан, але й процес розвитку цілісності, що дозволяє найповніше проявити внутрішню, принадну кожному з її окремих моментів індивідуальність, самобутність.
Це розуміння гармонії вказує той напрямок де слід шукати основу для затвердження світової гармонії – це планетарний дуалізм Сил Суші та Моря, Сходу та Заходу. Він укорінений у фундаментальній бінарності людської та соціальної реальності. В планетарному дуалізмі слід шукати відповіді на виклики глобалізації та фрагментації, і така відповідь полягає в ідеї моно дуалізмі світу, що акцентується на його єдності, яка досягається через роздільність на протилежності.
Найважливішим компонентом цивілізаційно-симфонічної парадигми планетарної свідомості є ідея незримої гармонії, до якої є причетними усі речі та явища у космічному універсумі. Маючи витоки в ідеях даосизму, вона близька також і сучасному екологізму, що запропонував ідею геобіоценоза – як системної цілісності природи, еволюційної погодженості всіх її елементів. Цей шлях є протилежним шляхові лінеарного прогресивного розвитку людства. Напроти, «серединний шлях» означає подолання екологічного та соціально-етичного нігілізму, засвоєння коеволюційних принципів, представлених у системі внутрішньої гармонії космосу.
Для цього необхідно спочатку змінити самі принципи соціального світоустрою, відмовитися від ідеї культурної уніфікації і раціоналістичного монізму, звернувшися до ідеї гармонії та любові. Любов представляє тут творчу силу, яка здатна подолати незворотну світову ентропію. Тим самим в діалозі цивілізацій особливого значення набуває патріотизм – любов до рідної землі та народу, що на ній живе.
Окремі прояви цивілізаційно-симфонічної парадигми можна відшукати на самих різних рівнях організації: на рівні фірми – практика соціального партнерства; на рівні спільноти – тенденція комунітарності; на рівні національних регіонів – консолідація комерційних, суспільних та адміністративних структур з метою інноваційного та соціального розвитку; на державному рівні – зростаючий ступінь автономії громадянського суспільства; на міжнародному рівні – прагнення до розробки спільних «правил гри»; на глобальному рівні – початок формування глобального громадянського суспільства.
Література
Радьяр Д. Планетаризация сознания. От индивидуального к целому. – М.-К.:REFL-book-Ваклея, 1995 – 384с.
М.А.Шепелев. Глобальний мир, Ordo Nuovo и новая политическая наука. Дн-ск, ЖУРФОНД, 2002.
- наукові статті
Неклесса А. И. Конец эпохи Большого Модерна // Знамя. – 2000. – № 1.
Колесникова М.И., Борзунов В.Ф. Глобалистское сознание и концепция «планетарного человека» - Вестн. Моск. Ун-та, Сер. 12. Социально-политические иссл. – 1992 - №2 – С.51-57.
Семінарське заняття
