Модуль 2

Тема 6 „Планування діяльності підприємства” Методичні поради до вивчення теми

Основні принципи державного регулювання економіки - це, по-перше, мінімальне втручання державних органів в економічні процеси; по-друге, вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлюваних державою економічних регуляторів і нормативів.

Економічні функції держави:

- забезпечення сприятливої правової бази і суспільної атмосфери;

- визначення глобальної стратегії розвитку країни, індикативне макроекономічне планування;

- регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності;

- перерозподіл ресурсів, стабілізація економіки і соціальний захист населення;

- моніторинг і регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього середовища.

Оперативне планування є завершальною ланкою в системі планування, засобом виконання довго-, середньо- та короткотермінових планів.

План семінарського заняття

1. Система планів підприємства, методи планування.

2. Середньо- та короткотермінові плани. Методика розробки виробничої програми.

3. Стратегія розвитку підприємства.

4. Бізнес-план, його зміст і структура.

Термінологічний словник

Державний бюджет – законодавчо закріплений розпис доходів і видатків держави.

Прогнозування розвитку (стану) підприємства – наукове обґрунтування можливих та якісних змін стану, рівня розвитку у цілому, окремих напрямків діяльності у майбутньому, а також альтернативних способів і термінів досягнення очікуваного стану.

Планування – є найважливішою функцією управління підприємством: це процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період та способів досягнення таких цілей.

Виробнича програма – це систе5м планових завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості та у встановлені строки згідно договорів поставок.

Асортимент – це сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техніко-економічними показниками (за типорозмірами, потужністю, продуктивністю, фасонами, моделями).

Номенклатура продукції – це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом виробництва продукції.

Продукція – це продукт праці, який появляється внаслідок взаємодії людини з засобами виробництва.

Кількісні показники виробничої програми – натуральні, умовно-натуральні, вартісні.

Якісні показники виробничої програми – сортність, марка, вміст корисного компоненту, частка продукції, що відповідає світовим стандартам, частка експортної продукції.

Коефіцієнт товарності характеризує долю продукції, готової до реалізації, в загальному обсязі виробленої продукції.

Теми рефератів

1. Зміст, завдання та місце виробничої програми в системі господарських планів підприємства.

2. Системи та методи планування виробничої програми підприємства, моделювання.

3. Умови оптимізації обсягів випуску продукції у конкурентному середовищі.

Питання для самостійного вивчення

1. Основні принципи індикативного макроекономічного планування.

2. Поняття та методи прогнозування розвитку (стану) підприємства.

3. Основні функції та методи державного регулювання економіки.

4. Сучасні методи прогнозування показників діяльності підприємства.

Літературні джерела

1. Раицкий К.А. Экономика организации (предприятия). – М.: Издательско-торговая корпорація „Дашков и К^о”, 2003. – С. 70-83.

Тести

1. Стратегію розуміють як:

1. комплекс заходів оперативного управління діяльністю підприємства;

2. сукупність основних правил та принципів, що визначають напрямки та масштаби діяльності підприємства у довготерміновій перспективі;

3. комплексний аналіз оточуючого середовища.

2. Декомпонування стратегії являє собою:

1. засіб контролю за ходом реалізації стратегічних рішень;

2. розподіл окремих завдань стратегічного плану у часі і просторі;

3. заходи щодо попередження шкідливого впливу на оточуюче середовище від діяльності підприємства.

3. Метод „мозкової атаки” являє собою:

1. спосіб виявлення кандидатів на вакантні керівні посади всередині підприємства;

2. набір правил та прийомів щодо підвищення ефективності просування продукції на ринок;

3. важливий метод опрацювання моделі стратегічної поведінки підприємства на ринку.

4. За своїм змістом стратегія являє собою:

1. довготерміновий плановий документ;

2. структуризацію виробничого циклу підприємства;

3. план перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників.

5. Опрацювання стратегії - це:

1. пошук шляхів зменшення собівартості продукції;

2. розширення ніші підприємства на ринку;

3. складний, часто повторюваний процес розгляду певної кількості альтернатив розвитку підприємства на визначену перспективу.

6. У ході опрацювання стратегії важливе значення має:

1. аналіз ринкових чинників, з урахуванням їх мінливості;

2. тривалість підготовки альтернативної моделі стратегії;

3. стаж практичної діяльності учасників опрацювання моделі.

7. Першим кроком у ході опрацювання стратегії є:

1. аналіз плинності кадрів на підприємстві;

2. вивчення та на наліз чинників зовнішнього середовища;

3. обчислення інтегрального коефіцієнту ефективності використання основних фондів.

8. Базова стратегія обирається у відповідності до:

1. співвідношення робітників у загальній чисельності працюючих;

2. величини банківського відсотку;

3. циклу розвитку підприємства.

9. Функціональний аналіз у ході опрацювання стратегії - це:

1. аналіз діяльності функціональних підрозділів підприємства, або напрямків його діяльності;

2. порівняльний аналіз продуктивності праці за п’ять останніх років;

3. аналіз джерел забезпечення підприємства сировиною.

10. Методи „мозкової атаки”, Дельфі, використовуються для:

1. визначення місця підприємства на ринку;

2. визначення потреби у фахівцях на перспективу;

3. опрацювання моделі стратегічної поведінки підприємств.

11. Вихідними даними для визначення максимально можливого випуску продукції підприємством на розрахунковий період слугують:

1. середньорічна виробнича потужність підприємства та коефіцієнт її використання;

2. показники збільшення потужності за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів;

3. показники зменшення простоїв устаткування.

12. Державний бюджет – це:

1. інформування суб’єктів ринкових відносин про перспективи та прогнози соціально економічного розвитку;

2. законодавчо закріплений розпис доходів і видатків держави;

3. реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси з боку держави.

13. Пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо – це:

1. національні цільові фонди держави;

2. прогнози соціально-економічного розвитку країни;

3. інформування суб’єктів ринкових відносин про перспективи розвитку економіки.

14. Законодавчо закріплений розпис доходів і видатків держави являє собою:

1. вид моніторингу розвитку національної економіки;

2. державний бюджет;

3. національний цільовий фонд держави.

15. Макроекономічне планування – це:

1. опрацювання та наукове обґрунтування цілей, орієнтирів пріоритетів, пропорцій та структур соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період;

2. орієнтовний план взаємопов’язаних засобів впливу на певну галузь економіки;

3. прогнозний метод вивчення соціально-економічних явищ і процесів.

16. Опрацювання, наукове обґрунтування цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій та структур соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період являє собою:

    1. опрацювання та наукове обґрунтування цілей, орієнтирів пріоритетів, пропорцій та структур соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період;

    2. орієнтовний план взаємопов’язаних засобів впливу на певну галузь економіки;

    3. макроекономічне планування.

17. Прогнозування розвитку (стану) підприємства – це:

1. маркетингове дослідження потенційних ринків збуту;

2. пошук шляхів диверсифікації виробництва;

3. наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін стану, рівня розвитку і напрямків діяльності підприємства у майбутньому.

18. Наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін стану, рівня розвитку і напрямків діяльності підприємства у майбутньому являє собою:

1. прогнозування розвитку (стану) підприємства;

2. маркетингове дослідження потенційних ринків збуту;

3. пошук шляхів диверсифікації виробництва.

19. Послідовне вирішення невизначеності у плануванні – це:

1. виявлення можливих варіантів розвитку об’єкта за умови різних взаємозв’язків та структурних співвідношень;

2. виявлення та оцінка стійких взаємозв’язків і тенденцій розвитку об’єкту;

3. процедура просування від цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямів розвитку.

20. Процедура просування від цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямів розвитку являє собою:

1. виявлення можливих варіантів розвитку об’єкта за умови різних взаємозв’язків та структурних співвідношень;

2. виявлення та оцінка стійких взаємозв’язків і тенденцій розвитку об’єкту;

3. послідовне вирішення невизначеності у плануванні.