Тема 1. Сутність і розвиток менеджменту План

1. Сутність управління та менеджменту. Сучасні підходи до вивчення управління.

2. Розвиток теорій та практики управління.

3. Загальні принципи управління організацією. Принципи управління А. Файоля.

1. Сутність управління та менеджменту. Сучасні підходи до вивчення управління.

В широкому розумінні, управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформувати і досягти цілей організації. Поняття “управління” ширше ніж “менеджмент”, бо управляти можна всім (н-д: керування машиною, керування процесом збуту), а менеджмент передбачає управління людськими ресурсами, а також тими процесами, які здійснюються в ході роботи окремої організації.

Менеджмент як соціально-економічне вчення з’явилось наприкінці минулого століття.

Як наука «менеджмент» формувався і розвивався впродовж десятиліть у США і країнах Західної Європи. Широке залучення його надбань у практику сприяло ефективній діяльності економічних суб”єктів, удосконаленню механізмівуправління ними, пошуку дієвих методівгосподарювання і забезпечило провідну роль цих країн у світовому господарстві.

“Менеджмент” від англійського означає “керувати”. В загальному виді менеджмент треба представляти як науку та мистецтво перемагати, вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, мотиви поведінки і інтелект людей.

Мета менеджменту – це створення рентабельного підприємства на базі наявних людських і матеріальних ресурсів. Управління підприємством покликано забезпечити ефективне і планомірне використання технічних, економічних, організаційних і соціальних можливостей для досягнення цілей діяльності фірми .

Існує багато трактувань поняття «менеджмнет». Ось кілька з них.

Менеджмент – це насамперед організація роботи персоналу підприємства. Менеджери постійно повинні мати на увазі не тільки високу рентабельність підприємства , але й проблеми існування своїх співробітників , а також споживачів, заради яких це підприємство існує. Успіхи і невдачі підприємства – це , в першу чергу, успіхи і невдачі менеджменту. Менеджмент – це вид діяльності, спрямований на працівників організації з метою координації їх дій для досягнення поставлених цілей. Менеджмент – це людські можливості, за допомогою яких лідери використовують ресурси організації для досягення стратегічних і тактичних цілей. Менеджмент – це вид діяльності, який спрямований на використання в процесі діяльності організації працю, інтелект, мотиви поведінки людей для досягнення цілей цієї організації.

Процес управління передбачає існування управляємого об’єкта і суб’єкта. Це означає, що будь-яка організація – це єдність двох підсистем управління : управляємої та управляючої.

Об’єкт управління – це окрема структурна одиниця або організація в цілому, на яку спрямована управлінська дія ( виробничо-господарська організація та її зовнішнє оточення).

Суб’єкт управління – це управлінський орган чи особа, що здійснює управлінську дію. Це скерорувач управлінських дій. Особа, що реалізує управлінські відносини. Саме через них, менеджери впливають на організацію та її зовнішнє середовище.

Сучасна система поглядів на управління сформува­лася під впливом змін у світовому суспільному та еконо­мічному розвитку. У другій половині XX ст. країни-лідери вступили у постіндустріальну епоху, що було зу­мовлено прискоренням науково-технічного прогресу і концентрацією наукового і виробничого потенціалу. З'явились нові можливості для зростання бізнесу, особ­ливо в галузях, що орієнтувалися на задоволення безпо­середніх потреб людей. Середовище господарювання ускладнилося, стало динамічнішим унаслідок появи значної кількості малих і середніх фірм, що працювали у вузьких ринкових нішах. Істотного значення в цих умовах набули такі характеристики бізнесу, як гнуч­кість, динамічність, адаптивність. Виникла потреба в нових методах управління, які б враховували сучасні реалії. Так, у 60—70-ті роки XX ст. сформувалися три підходи до управління організаціями, які інтегрували попередній досвід, — ситуаційний, системний та процесний.

При системному підході керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, завдання і технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах середовища, яке змінюється. Чільне місце у розвитку цього підходу належить американським ученим —засновнику кібернетики Норберту Вінеру (1894—1964) та економісту Кеннету Боулдінгу (нар. 1910). За основу взято поняття системи.

Система (грец. зувіета — утворення, складання) — сукупність взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою і зовніш­нім середовищем у процесі досягнення поставлених цілей. Будь-яка система складається з багатьох елементів — самостійних її складових, що мають специфічні риси, властивості та особливе призначення і виявляють їх ли­ше при взаємодії з іншими елементами.

Системи характеризуються:

— цілісністю — система виступає як цілісний об'єкт, більшою чи меншою мірою відокремлений від зовнішнього середовища;

— взаємопов'язаністю — всі елементи системи пря­мо чи опосередковано пов'язані один з одним і зміна їх складу змінює взаємозв'язки решти елементів. Система не обов'язково поліпшується, якщо вдосконалюється і стає ефективнішою якийсь її елемент — ефект при цьо­му може бути зворотним;

— синергізмом — всі елементи системи в сукупності забезпечують вищу ефективність, ніж сумарна ефектив­ність окремо взятих частин;

— адаптивністю — здатністю системи адекватно ре­агувати на зміни зовнішнього середовища і пристосову­ватись до них. Трансформаційні процеси у системі є від­повіддю на сигнали зовнішнього оточення;

— гомеостатичністю — підтриманням суттєво важ­ливих для системи параметрів у допустимих межах.

Кожна організація є відкритою системою, що пос­тійно взаємодіє із зовнішнім середовищем; вона склада­ється із взаємозалежних підсистем. Приклади організа­цій як систем наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Види організацій як систем

Система	Елементи системи	Головні цілі
Підприємство	Робітники, машини, будівлі, продукція, матеріали, інформація	Задоволення попиту на певну продукцію та одержання прибутку
Автоінспекція	Особовий склад, обладнання, машини, засоби зв'язку	Ефективна організа­ція дорожнього руху та попередження дорожньо-транспорт­них пригод
ЕОМ	Фізичні компоненти, засоби зв'язку, програмне забезпечення	Оброблення, накопичення і зберігання інформації
Органи місцевого самоврядування	Держслужбовці, будівлі, засоби зв'язку, оргтехніка	Економічний і соціальний розвиток регіону

Взаємодія організації із зовнішнім середовищем від­бувається в такій послідовності:

— надходження інформації про стан ринку, на яко­му працює організація;

— надходження інформації про внутрішні складові організації;

— аналіз керівництвом отриманої інформації і прийняття рішень;

— надсилання розпоряджень, наказів працівникам організації щодо дій для досягнення поставленої мети;

— мотивування працівників;

— виконання працівниками певного обсягу робіт;

— досягнення мети;

— вплив мети на зміну ринкової ситуації та її внут­рішнього середовища.

Згідно із системним підходом ефективність кожної організації забезпечується не якимось одним її елемен­том, а є результатом впливу багатьох факторів. У кож­ній системі важлива робота цілого — як результат до­сягнутої динамічної рівноваги.

Підхід до управління як до процесу визначає управління як процес, в якому діяльність спрямована на досягнення цілей організації і розглядається як серія безперервних взаємопов’язаних дій – функцій управління (планування, організація, мотивація, контроль).

При ситуаційному підході до вивчення управління придатність різних методів управління визначається ситуацією. Більш ефективним у конкретній ситуації є метод, який найбільш відповідає даній ситуації. Під ситуацією розуміється конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації в даний час. Для практичних цілей менеджери розглядають тільки ті фактори, які впливають в кожній конкретній ситуації. Ситуаційний підхід виник у 60-ті роки XX ст. Пе­редбачає відмову від узагальнення, від виявлення універ­сальних закономірностей функціонування системи. Згід­но з цим підходом головним у забезпеченні ефективного управління організацією є вивчення конкретних умов її діяльності. Основні положення ситуаційного підходу в управлінні розроблені американськими теоретиками у сфері управління Пітером Друкером (нар. 1909), Ігорем Ансоффом (нар. 1929), Майклом Портером (нар. 1947).

Ситуаційний підхід передбачає застосування мене­джерами різних прийомів і методів управлінської ді­яльності. Менеджери повинні:

а) володіти всіма прийомами і методами управлін­ської діяльності, знати їх слабкі й сильні сторони;

б) вміти правильно інтерпретувати ситуацію, в якій опинилося підприємство;

в) використовувати ті методи і прийоми управління, які в даній ситуації завдадуть найменшої шкоди під­приємству і забезпечать найкращий результат.

Новітні управлінські концепції. Ситуаційний підхід зумовив появу новітніх управлінських концепцій, наці­лених на підвищення життєздатності та конкуренто­спроможності організацій. Наприкінці 60-х років XX ст. теорія менеджменту збагатилася дослідженнями у най­різноманітніших галузях — психології, антропології, математиці, соціології, філософії, економіці, праві, ло­гістиці тощо. Представники цих галузей інтерпретува­ли менеджмент відповідно до своїх уявлень, відмінних від загальноприйнятого розуміння, внаслідок чого у те­орії менеджменту склалася ситуація, яку стали харак­теризувати як «справжні джунглі».

Найвідоміші серед цих концепцій — технократич­ний менеджмент; сучасний біхевіоризм, продуктом якого стала теорія людського капіталу, управління за цілями (стратегічне управління); менеджмент якості; система «канбан», реінжиніринг, концепція внутрішніх ринків корпора­цій, теорія альянсів та ін.

Будь-якою організацією необхідно управляти. Тому сьогодні менеджмент використовується абсолютно у всіх напрямках діяльності людини (економіка, виробництво, надання послуг, маркетинг, політика інше). Таким чином, менеджмент – це сукупність принципів, методів, засобів і форм управління організацією з метою підвищення його ефективності і збільшення прибутку.