6.3. Облік витрат допоміжних виробництв

Кожному підприємству при його створенні ставиться цілком конкретна ціль, яка пов'язана із виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг.

Ті підрозділи підприємства, які безпосередньо пов'язані із реалізацією його статутних засад, відносяться до основного ви­робництва. Проте, в залежності від географічного розміщення підприємства на території країни або його технологічних особ­ливостей на підприємствах можуть створюватися допоміжні ви­робництва. Головною метою створення і діяльності таких вироб­ництв є забезпечення необхідних умов для реалізації завдань, по­ставлених перед підрозділами основного виробництва.

Облік транспортних допоміжних виробництв

З метою забезпечення потреб підприємства у транспорту­ванні придбаних сировини і матеріалів від постачальників, а та­кож доставки реалізованої готової продукції покупцям, — на підприємстві можуть створюватися різного роду транспортні до­поміжні виробництва: автомобільний транспорт, залізничний, повітряний, водний, гужовий тощо.

Облік витрат по автотранспорту

Облік витрат по автотранспорту (окрім легкового транс­порту) здійснюється на субрахунку "Автомобільний транспорт" рахунку 23 "Виробництво". Якщо автопарк підприємства нара­ховує автомобілі різного напряму використання, то для обліку витрат, пов'язаних з їх роботою може бути відкрито декілька аналітичних рахунків в структурі субрахунку "Автомобільний транспорт”

Облік витрат майбутніх періодів

Кожне підприємство в процесі своєї діяльності здійснює витрати, які не можна відразу віднести до витрат конкретного звітного періоду (місяця або року).Виходячи із цього, в обліку існує необхідність розмежовува­ти такі витрати між окремими місяцями або роками з метою їх пра­вильного включення до витрат того чи іншого звітного періоду. Для узагальнення інформації щодо здійснення витрат у звітному періоді, які підлягають віднесенню на витрати в май­бутніх звітних періодах, призначено рахунок 39 "Витрати май­бутніх періодів".

До витрат, облік яких ведеться на рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів", відносяться: сплачені авансом орендні пла­тежі; оплата страхового поліса; передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання; витрати, пов'язані з підготовчи­ми до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості; витрати, пов'язані з освоєнням нових виробництв та агрегатів.

За дебетом рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів" відо­бражається накопичення витрат майбутніх періодів, за креди­том — їх списання (розподіл) та включення до складу витрат звітного періоду або собівартості виробленої продукції.

Аналітичний облік витрат майбутніх періодів ведеться за їх видами.

Що стосується сплачених авансом орендних платежів, су­ми оплаченого страхового поліса (страхування основних засобів підприємства і т.ін.), передплати за газети, журнали, періодичні та довідкові видання, то здійснення такого роду платежів відбу­вається, як правило, на початку звітного періоду (року). Списання (розподіл) та включення до складу витрат звітного періоду (того чи іншого місяця) зазначених авансових платежів здійснюється у розрахунку 1/12 від суми здійсненої передоплати на початок року.

Облік загальновиробничих витрат

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" визначено, що до складу загальновиробничих вит­рат включаються:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці иіарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління це­хами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень пер­соналу цехів, дільниць тощо);

- амортизація основних засобів загальновиробничого(цехового, дільничого, лінійного) призначення;

• амортизація нематеріальних активів загальновиробни­чого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротнихактивів загальновиробничого призначення;

• витрати на вдосконалення технології й організації ви­робництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходипрацівників, зайнятих удосконаленням технології й організаціївиробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням їїнадійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристику виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

• витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплатапраці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальнізаходи, медичне страхування робітників та апарату управління ви­робництвом; витрати на здійснення технологічного контролю завиробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

• витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону на­вколишнього природного середовища;

- інші витрати (внутрішньозаводське переміщення ма­теріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного вироб­ ництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Облік виробничих накладних витрат на організацію ви­робництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бри­гадами та іншими підрозділами основного й допоміжного вироб­ництва, а також витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування ведеться на рахунку 91 "Загальновиробничі витра­ти". Цей рахунок не застосовується підприємствами торгівлі.

За дебетом рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" відображається сума визнаних витрат, за кредитом — щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 "Вироб­ництво" та 90 "Собівартість реалізації".

Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, цент­рами і статтями (видами) витрат.

Облік витрат основного і незавершеного виробництва

Для узагальнення інформації про витрати на виробниц­тво продукції (робіт, послуг) використовується рахунок 23 "Ви­робництво".

Зокрема, цей рахунок використовується для обліку на ок­ремих субрахунках витрат:

• промислових і сільськогосподарських підприємств навиробництво продукції;

• підрядних, геологічних та проектних організацій на ви­онання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних та про­ектно-пошукових робіт;

• підприємств транспорту та зв'язку на надання послуг;

• науково-дослідних підприємств на виконання науково-дослідних і конструкторських робіт;

• підприємств громадського харчування на випуск влас­ної продукції;

• підприємств торгівлі, постачання і збуту на здійсненнядіяльності з продажу товарів;

- дорожніх господарств на утримання й ремонт автомобільних шляхів;

- інших підприємств та організацій.

За дебетом рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також вироб­ничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, по­слуг), за кредитом — суми фактичної виробничої собівартості за­вершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27), вико­наних робіт та послуг (у дебет рахунку 90).

Аналітичний облік за рахунком 23 "Виробництво" ве­деться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

В кінці кожного місяця за підписом керівника виробничо­го підрозділу до бухгалтерії передається виробничий звіт. У ньо­му у розрізі найменувань продукції, яку виробляє зазначений підрозділ, вказується: кількість відпрацьованого часу працівни­ками підрозділу (у людино-годинах і людино-днях); обсяг нара­хованої їм заробітної плати, вартість спожитих виробничих за­пасів, кількість і вартість спожитих електроенергії, води, тепла і і мі., вартість списаних на витрати виробництва малоцінних та швикозношуваних предметів, кількість виробленої і оприбуткованої на склад готової продукції.

Собівартість одиниці виробленої продукції розрахо­вується шляхом ділення виробничих витрат на кількість виробле­ної готової продукції у вказаному звітному періоді.

Варто зазначити, що по субрахунку "Основне вироб­ництво" рахунку 23 "Виробництво" на кінець місяця може бути дебетовий залишок (сальдо) в сумі незавершеного виробництва.

Незавершене виробництво являє собою продукцію, робо­ти і послуги, які не пройшли всіх стадій технологічного процесу і, як наслідок, є недоукомплектованими або такими, що не прой­шли відповідного технічного контролю.

Якщо визначення незавершеного виробництва співпадає п закінченням звітного періоду (кварталу), то його обсяги будуть відображені у розділі 2 Активу Балансу у статті "Незавершене ниробництво".

Собівартість продукції та методи її калькулювання

Одним із найважливіших завдань бухгалтерського обліку є визначення собівартості продукції. Собівартість продукції, робіт та послуг складається із спожитих у процесі виробництва ниробничих запасів, сировини, енергії, основних засобів (у ви­гляді їх зносу), трудових ресурсів (у вигляді заробітної плати), а і акож інших витрат, пов'язаних із їх виробництвом. Виходячи із вказаного можна зазначити, що собівартість продукції являє со-йоіо грошовий вираз витрат на її виробництво.

Собівартість продукції (робіт та послуг) визначається підношенням витрат, пов'язаних з її виробництвом до кількості виробленої продукції (виконаних робіт або наданих послуг) про- тягом облікового періоду. Визначення собівартості за результа­тами роботи підприємства дає змогу дослідити динаміку її зміни у сторону збільшення або зменшення на протязі певного періоду, а також проаналізувати її структуру у розрізі статей калькуляції. Чилі нижчою с собівартість продукції (робіт і послуг), тим міцні­шою є позиція підприємства на споживчому ринку, тим більше у нього є аргументів у боротьбі за споживача. Таким чином можна ствердити, що собівартість є також і якісним показником, який відображає ступінь організації виробничого процесу та ефектив­ність ДІЯЛЬНОСТІ підприємства в цілому.

Враховуючи особливість обліку калькулювання собівар­тості продукції (робіт і послуг) в різних галузях економіки, відповідним галузевим міністерствам і відомствам України нада­не право щодо врегулювання зазначеного питання шляхом за­твердження відповідного інс'фуктивного забезпечення для його використання на підприємствах.

Виходячи із того, які витрати враховуються при визна­ченні собівартості, виділяються наступні її види:

• виробнича собівартість,

• повна собівартість,

• маржинальна собівартість

• Варто зазначити, що маржинальна собівартість в прак­тиці роботи підприємств використовується, як правило, з метою визначення мінімально допустимої ціни на продукцію, роботи і послуги, що реалізуються.

В залежності від сукупності підприємств, по яких визна­чається собівартість, виділяють наступні її види:

- індивідуальна собівартість, яка розраховується за по­казниками виробництва продукції, виконання робіт і наданняпослуг окремо взятого підприємства;

- середньогалузева собівартість, яка розраховується як Середньоарифметична із сукупності індивідуальних собівартос­ті! ииробництва продукції, виконання робіт і надання послуг Підприємств окремо взятої галузі економіки.

В залежності від організації і технології виробництва, а і.ікож виду продукції, яка виробляється, на промислових ш шриємствах використовуються такі методи калькулювання:

1. попередільний (попроцесний) метод;

2. позамовний метод;

Попередільний метод включає в себе два варіанти:

а) однопередільний;

б) багатопередільний.

Однопередільний метод характеризується тим, що виготовнення продукції від першої операції до останньої складає єди­не ціле. Прикладом застосування такого методу може бути хлібопекарна промисловість

Багатопередільний метод характеризується тим, що виготовлення кінцевого продукту поділено на підприємстві на ряд процесів, які являють собою переділи, результатом кожного з яких є отримання напівфабрикатів, деталей, вузлів Прикладом застосування багатопередільного методу може бути завод по виробництву двигунів

Позамовний метод калькулювання собівартості характе­ризується тим, що об'єктами для здійснення калькуляції з метою визначення собівартості продукції виступають окремі, виконані на замовлення вироби, роботи або надані послуги (ательє індпо­шиву, станція технічного обслуговування автомобілів і т. ін.).

З метою виявлення відхилень фактичних витрат від нор­мативних, а також для запобігання здійснення надмірних витрат, пов'язаних із виробництвом продукції, виконанням робіт і на­данням послуг, — використовується нормативний метод кальку­лювання собівартості. Підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція, яка складається на по­чатку року на кожний вид продукції, робіт і послуг на підставі за­тверджених норм на витрати сировини, матеріалів, оплати праці та інших витрат у розрізі статей калькуляції.

При використанні цього методу дуже важливим є форму­вання собівартості на основі документування відхилень від за­тверджених норм. Співставленням фактичних витрат на вироб­ництво одиниці продукції із нормативними (стандартними) вит­ратами забезпечується пошук і аналіз відхилень, які відбулися як в сторону збільшення, так і зменшення витрат. Для реалізації по­ставленого завдання відхилення від норм узагальнюються в обліку у розрізі причин і винних осіб та слугують підставою для прийняття керівництвом відповідних рішень. Забезпечення аналізу відхилень, а також усунення їх негативного впливу на формування собівартості має тісний зв'язок із оперативністю обліку і подачі необхідної інформації апарату управління підприємством. В залежності від характеру і технологічних особ­ливостей виробництва інформація про відхилення може надходи­ти і аналізуватися за довільний проміжок часу (за кожен день, за кожну неділю або декаду місяця і т. ін.).

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не вклю­чаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.