Укл. проф. Холод О.М.
Цикл
лекцій із навчального курсу
«СОЦІОЛОГІЯ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ»
Лекція 6
Соціологія громадської думки
(джерело − http://revolution.allbest.ru/sociology/00083855_0.html)
Питання до обговорення
Поняття «громадська думка».
Громадськість та її думка.
Сутність та функції громадської думки.
Дослідження громадської думки.
Типи досліджень громадської думки.
Боротьба за увагу громадськості.
Вплив на громадську думку.
Роль громадської думки в соціально-політичному житті суспільства.
Список використаних джерел
Городяненко В. Г. Соціологія: підручник. – К. : Видавничий центр «Академія», 2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ebk.net.ua/Book/sociology/gorodyanenko_sotsiologiya/part4/4301.htm
Короткий тлумачний словник української мови. – К.: Рад. шк., 1988. – С. 264, 316.
Лубкович І. М. Соціологія і журналістика : підручник. – Львів: ПАІС, 2005. – 176 с.
Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. – М.: Центр, 2000. – 244 с.
Словарь иностранных слов. – М.: Рус. яз., 1990. – 624 с.
Соціологія: курс лекцій / За ред. В.М. Пічі. – Львів: Новий світ, 2002. – 302 с.
Соціологія: Підручник / За ред. В.Г. Городяненка. – К.: Освіта, 2002. – 245 с.
Соціологія: терміни, поняття, персоналії: Навчальний словник-довідник / Укл.: В.М. Піча, Ю.В. Піча, Н.М. Хома та ін. / За заг. ред. В.М. Пічі. – К.: Каравела, Львів: Новий світ-2000, 2002. – 480 с.
Социология: Учебник для вузов / В.Н. Лавриненко, Н.А. Нартов, О.А. Шабанова, Г.С. Лукашова; Под ред. проф. В.Н. Лавриненко. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. – 307-346.
Додаткові джерела
1.Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи / Вишняк О.І. – К., НАН Україн, Інститут соціології,, 2000. – С. 9-25.
3. Полторак В.А. Социология общественного мнения / Полторак В.А. – К.-Днепропетровск, 2000. – С. 34–36.
7. Спеціальні та галузеві соціології [за ред. В.Є. Пилипенка]. – К. : Каравела, 2003. – С. 188-189.
11. Федотова Л.Н. К истории исследований общественного мнения / Федотова Л.Н. // Социологические исследования. – 1980. – № 4. – С. 161.
12. Громадська думка: теоретичні та методичні проблеми дослідження [за заг. ред. Оссовського]. – К. : Стилос, 2001. – 167 с.
Поняття «громадська думка»
Першим згадуванням поняття "громадська думка" вважають використання латинських виразів "publika opinion" і "opinion publika" у творі "Полікратик" (1159 р.) англійського схоласта Йоханнеса фон Солсбері. Цікавим тут є те, що Й. фон Солсбері є представником раннього гуманізму, читав класиків античності і від них сприйняв ідею про владу "орinion рubliса". Тому важко навіть прослідити, коли саме виникла як сама тема громадської думки, стосовно суспільного життя, так й саме поняття. Напевно можна говорити про період самого виникнення людської цивілізації та демократії.
Електоральні опитування населення, а відповідно вивчення громадської думки з'явилось порівняно недавно, навіть у країнах, які мають кількасотрічну історію парламентських і президентських виборів. Не випадково й те, що такі опитування і дослідження вперше почали проводити саме в США, де, з одного боку, вже більше двох століть обирають на всенародних виборах не тільки депутатів та мерів, але й Голову держави та виконавчої влади, а з іншого, в США давно сформувались інститути громадянського суспільства – партії, громадські організації, потужні ЗМІ тощо. А тому аматорські спроби опитування електоральних намірів виборців почали проводитись ще в XIX столітті, хоча зараз важко назвати дату, яка б слугувала вихідною у дослідженнях і прогнозуванні електоральної поведінки. Найчастіше за таку вихідну точку розглядають спробу, здійснену співробітниками газети "Херрісберг Пенсільванієн" 1824 року, на основі невеликого опитування громадян кількох міст штату Пенсільванія розробити прогноз результатів голосування на президентських виборах у розрізі свого власного штату.
Розширення масштабів досліджень електоральних установок і прогнозування результатів голосування в США пов'язано в 20-х- початку 30-х років із діяльністю журналу "Літерарі дайджест (The Literary Digest)", який від 1917 року почав проводити такі опитування напередодні президентських виборів.
Одночасно з розвитком електоральних досліджень у США вони набували все більшого поширення і в Європі. Ще в довоєнний час у Франції та Швеції, а після другої світової війни і в інших країнах. Тому не можна погодитись з Г. Алмондом, що під впливом американців "впровадження електоральних досліджень у Європі – на початку 60-х років – почали проводити в Англії, а потім і в інших країнах Європи.
Ще до другої світової війни невдовзі після створення в США Інституту Дж. Геллапа, виникла відповідна структура по дослідженню громадської думки шляхом загальнонаціональних опитувань і у Франції – 1938 року під керівництвом відомого соціолога Жана Стецеля був створений Французький інститут досліджень громадської думки (ФІГД). Ще в довоєнні часи були проведені перші дослідження електоральних намірів і поведінки французів. До кінця 60-х років ХХ століття, до появи прямих виборів Президента і зростання ролі телебачення, ФІГД виконував окремі розробки для урядових та комерційних структур, а практика електоральних досліджень була маргінальною і конфіденційною.
У повоєнній Федеративній Республіці Німеччині також почали розвиватись опитування електоральних намірів і прогнозування результатів голосування в Західній Німеччині. Створений 1947 року Е. Нойманом та Е. Ноель Алленсбахенський дослідницький інститут – інститут демоскопії від 1950 року виконує замовлення політичних партій і систематично займається прогнозуванням результатів парламентських федеральних виборів і виборів до земельно-законодавчих органів.
У 30-60-ті роки ХХ ст. у США, а потім і в розвинутих країнах Західної Європи сформувалась мережа незалежних дослідницьких центрів електоральної поведінки і прогнозування результатів виборів, відбулась їх професіоналізація й інституалізація, були розроблені теоретичні концепції, що пояснюють результати електорального вибору, методи і методики досліджень, які можуть слугувати методичною, теоретичною і методологічною базою для становлення електоральних досліджень і соціологічного забезпечення виборчих кампаній та в посттоталітарних країнах СНД і Східної Європи, що стають на шлях демократичного розвитку. Однак відмінності партійних і виборчих систем та політичної культури електорату в постсоціалістичних країнах роблять неможливим пряме "перенесення" методик і методології досліджень, розроблених у країнах Заходу, в практику соціологічного забезпечення виборчих кампаній в Україні та Росії.