2. Організація і проведення перевірок в ізоляторах тимчасового тримання

2.1. Підготовка до проведення наглядових перевірок в ітт

При здійсненні нагляду за додержанням законів в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ прокурор насамперед повинен перевіряти такі питання:

- законність поміщення (затримання), підстави тримання осіб, дотримання встановлених законом процесуальних строків затримання або перебування під вартою, у тому числі з урахуванням відповідності часу й обставин фактичного затримання даним протоколу, виконання вимог ст. 29 Конституції України, ст.ст. 183, 190, 191, 197, 207, 208, 209, 210, 211, 331 КПК України;

- додержання прав затриманих і ув’язнених (зокрема щодо допуску захисника, дотримання порядку ознайомлення з правами), виконання ними своїх обов’язків, вимог ст.ст. 48, 49, 50, 52, 212, 213 КПК України, ст. 21 Закону України „Про попереднє ув’язнення”;

- виконання вимог законодавства з питань забезпечення режиму та роздільного тримання різних категорій в’язнів, їх матеріально-побутового забезпечення, медичного обслуговування та харчування;

- додержання вимог законодавства щодо розгляду звернень та листування затриманих і взятих під варту осіб, надання їм побачень;

- законність застосування заходів заохочення та дисциплінарного стягнення.

Зазначений перелік питань не є вичерпним та визначається з урахуванням вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, Законів України «Про міліцію» та «Про попереднє ув’язнення», а також міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною, які стали частиною національного законодавства (зокрема Європейських конвенцій: про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року; про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року).

Перед перевіркою прокурору необхідно ознайомитись з матеріалами попередніх перевірок та внесеними документами прокурорського реагування, дати оцінку повноти вжитих заходів щодо усунення виявлених порушень закону, вивчити наглядові провадження за скаргами, що надійшли від ув’язнених та їх родичів, а також інші документи з питань діяльності ІТТ.

У процесі підготовки до перевірки також слід отримати інформацію щодо наслідків останніх виїздів до вказаних спецустанов, які здійснювалися постійно діючими мобільними групами з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ.

За результатами вивчення зазначеної та іншої інформації про стан законності (зокрема статистичної, аналітичного характеру, отриманої з МВС, суду та інших підрозділів) прокурор складає план проведення перевірки і визначає коло спеціалістів, яких варто до неї залучити. У разі залучення до перевірки фахівців (у сферах охорони здоров’я, пожежного нагляду, захисту прав споживачів, бухгалтерського обліку та ін.) після попередніх консультацій з ними при підготовці плану перевірки прокурор остаточно визначається з переліком питань, які підлягають включенню до нього. План затверджує прокурор міста чи району.

Для кваліфікованого проведення перевірки необхідно знати положення законів, підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих для їх реалізації, які регулюють порядок затримання і тримання громадян в ІТТ.

Стаття 176 КПК України передбачає, що одним із запобіжних заходів є тримання під вартою. Закон визначає, що вказаний запобіжний захід є найбільш суворим.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному КПК України.

Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

У статті 183 КПК України зазначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК України, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК України, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ КПК України або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених КПК України, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов’язки з передбачених статтею 194 КПК України будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому ч. 4 ст. 183 КПК України.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177  та 178  КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Прокурору необхідно знати, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого,  з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

1) шести місяців  у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;

2) дванадцяти місяців  у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Слід пам’ятати, що на підставі ст. 191 КПК України особа, яка затримана на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання, протягом 36 годин повинна бути доставлена до слідчого судді, суду, який виніс відповідну ухвалу, або звільнена.

Крім того, згідно з вимогами п. 6 ст. 193 КПК України після затримання особи на підставі ухвали суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м’який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Також прокурору необхідно знати, що строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами статті 209 КПК України. Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу (ст. 211 КПК України).

Особу може бути поміщено до ізолятора тимчасового тримання лише на підставі належно оформлених процесуальних документів суду, органів досудового слідства і лише у випадках, вичерпний перелік яких викладено у п. 5 ст. 11 Закону України «Про міліцію», Кримінальному процесуальному кодексі України (ст.ст. 190, 196, 208 КПК України) та адміністративному законодавстві (статті розділу ІІ КУпАП). Загальні принципи забезпечення особистої недоторканності визначено у ст. 29 Конституції України.

Необхідно зазначити, що в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя зобов’язаний визначити закінчення її дії у межах строку, передбаченого КПК України. Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному, обвинуваченому негайно після її оголошення.

Основним підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим у розвиток чинного законодавства, який визначає порядок і умови поміщення та тримання осіб в ІТТ, є Правила внутрішнього розпорядку в ізоляторах тимчасового тримання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.12.2008 № 638 із змінами, внесеними наказом МВС від 02.11.2012 № 1003.

Прокурору в першу чергу необхідно з’ясувати, які категорії осіб тримаються в установі, законність підстав їх поміщення, додержання строків, установлених законом для їх перебування, та умов тримання. При цьому слід мати на увазі, що зазначена установа призначена для тримання:

- затриманих за підозрою в скоєнні кримінального правопорушення осіб;

- узятих під варту осіб на термін до 3 діб (якщо доставляння ув'язнених до слідчого ізолятора (далі - СІЗО) у цей строк неможливе через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть триматися в ІТТ не більше 10 діб);

- підсудних (засуджених), які прибули із СІЗО й установ виконання покарань у зв'язку з розглядом провадження в суді або проведенням з ними слідчих дій;

- адміністративно заарештованих за відсутності спеціального приймальника для осіб, підданих адміністративному арешту.

Слід зазначити, що умови тримання адміністративно заарештованих та осіб в основному не відрізняються від умов перебування осіб, затриманих та взятих під варту у кримінальних провадженнях. Відмінності мають місце лише в силу специфіки правового статусу зазначених осіб (кола їх прав та обов’язків), що регламентовано у відповідних законах та підзаконних нормативно-правових актах (зокрема щодо режиму тримання, порядку листування та ін.).